Постанова

від 02.06.2009 по справі 22/41-25/309(05-5-22/11205)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

22/41-25/309(05-5-22/11205)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 02 червня 2009 р.                                                                                    № 22/41-25/309(05-5-22/11205)  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПанової І.Ю.,

суддівЗаріцької А.О.,Хандуріна М.І.,

розглянувши касаційну скаргузакритого акціонерного товариства "Дніпровський універмаг"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 27 січня 2009 року

у справігосподарського суду№ 22/41-25/309міста Києва

за позовомУкраїнсько-білоруського товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Луксор"

до

закритого акціонерного товариства "Дніпровський універмаг"

простягнення 27 753, 89 грн.

за участю представників:

- Українсько-білоруського товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Луксор" Ткаченко Я.В.,

- закритого акціонерного товариства "Дніпровський універмаг" Левіна В.О.,

                                                 В С Т А Н О В И В :

          Українсько-білоруське товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Луксор" (далі - ТОВ фірма "Луксор")  звернулося до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з відповідача –закритого акціонерного товариства "Дніпровський універмаг" (далі - ЗАТ "Дніпровський універмаг")         27 756, 66 грн. заборгованості за передані на реалізацію за договором консигнації від 26 жовтня 2001 року № 202П/213 килими (далі - товар). З указаної суми, відповідно до пп. 4.4, 4.6 договору консигнації, відповідач міг утримати 2,77 грн., комісійної винагороди.

          Рішенням господарського суду м. Києва від 23 жовтня 2007 року позов ТОВ фірма "Луксор" задоволено  у повному обсязі.

          Постановою Київського апеляційного  господарського суду від 19 грудня 2007 року рішення господарського суду міста Києва від 23 жовтня  2007 року залишено без змін, апеляційна скарга ЗАТ "Дніпровський універмаг" –без задоволення.

          Постановою суду касаційної інстанції від 16 травня 2008 року прийняті у справі рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва з вказівками з'ясувати характер спірних правовідносин (договірні/позадоговірні) та правову природу заборгованості, а відтак, і правові підстави заявленого позову, перевірити обставини щодо реалізації конкретного товару, з'ясовувати наявність спірного товару у самого відповідача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25 вересня 2008 року у справі з присвоєним новим № 22/41-25/309 (суддя Морозов С.М.) в задоволенні позову позивачу відмовлено повністю.

Постановою суду апеляційної інстанції від 27 січня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 27 753, 89 грн. боргу, 534, 31 грн. судових витрат.

В касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ЗАТ "Дніпровський універмаг" просить постанову Київського апеляційного господарського суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

          Відповідно до розпорядження заступника голови судової палати з розгляду справ про банкрутство Вищого господарського суду України від                1 червня 2009 року змінено склад колегії суддів та призначено для розгляду справи колегію суддів у складі: судді Панової І.Ю. –головуючого, суддів Заріцької А.О., Хандуріна М.І.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги та заперечення проти них, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наведених нижче підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини виникли з договору консигнації № 202П/213 від 26 жовтня 2001 року (далі -Договір), укладеного між ТОВ фірма "Луксор" (консигнант) та ЗАТ "Дніпровський універмаг" (консигнатор), відповідно до умов якого консигнант доручає, а консигнатор приймає на себе зобов'язання  за винагороду  здійснити від свого імені одну, або кілька угод, спрямованих на реалізацію килимових виробів (товар), належних консигнанту. Термін дії Договору визначений у           п.п. 8.2 - набирає сили з моменту підписання і діє до належного виконання  сторонами всіх договірних зобов'язань.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідно до накладних позивача, що видавалися на підставі Договору № 202П/213 від          26 жовтня 2001 року та довіреностей відповідача, позивач передав, а відповідач прийняв через представника килимові вироби на загальну суму  69 157, 21 грн. (т. 1 а.с. 57-90). Відповідач частково повернув позивачеві товар на суму             32 230, 74 грн., чого останній не заперечує.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до п. 4.1. Договору, укладеного між сторонами, відповідач зобов'язаний перерахувати позивачу грошові кошти за весь реалізований товар не пізніше, ніж через 10 календарних днів з моменту реалізації цього товару. Отже суд першої інстанції дійшов висновку про те, що термін оплати пов'язаний з фактом реалізації товару та має відраховуватися від дати реалізації товару. У разі, якщо товар не буде реалізований протягом 60 днів (п. 2.4. Договору), то при відсутності письмових заперечень сторін вказаний строк вважається автоматично продовженим на невизначений строк. Оскільки судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про заперечення сторін щодо продовження строку консигнації, суд першої інстанції дійшов висновку, що строк консигнації продовжений на невизначений строк.

Суд першої інстанції також зазначив, що позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували факт реалізації переданого відповідачу по договору консигнації товару, отже, позивачем не доведено настання строку виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару, а також не надано доказів звернення  до відповідача з вимогою  про виконання зобов'язання за договором консигнації щодо реалізації переданого товару.

Суд апеляційної інстанції з висновками суду першої інстанції про ненастання строку виконання зобов'язань з боку відповідача не погодився.

В обґрунтування постанови апеляційний господарський суд послався на ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) і дійшов висновку про доведеність підстав виникнення зобов'язань з боку відповідача та наявність боргу і вказав, що позивач довів факт передачі товару відповідачу, факт прийняття повернутого останнім товару та отримання позивачем за товар від відповідача частини коштів. У підтвердження вказаного позивач надав первинні документи - накладні на поставку та повернення товару, довіреності на отримання матеріальних цінностей встановленої форми, виписки банку про часткову оплату товару за відповідний період, а також акт звірки розрахунків від 29 червня 2006 року.

Матеріали справи містять оформлений на типовому бланку акт звірки взаємних розрахунків від 29 червня 2006 року за Договором № 202-П/213, в якому зазначено, що позивачем було передано відповідачу на комісію товару на суму 69 15, 21 грн., перераховано грошових коштів в сумі 9 169,81 грн., повернуто товару на суму 32 230,74 грн., сума боргу за реалізований товар складає 27 756, 66 грн. і підлягає оплаті в 7-ми денний термін з дати підписання акту звірки (п. 6). В п. 7 - загальна вартість нереалізованого товару що перебуває на комісії, зазначено - "немає".

Суди попередніх інстанцій дали вказаному акту відповідну оцінку, проте, судами не було встановлено, що записи у акті від 29 червня 2006 року про відсутність на комісії нереалізованого товару та про оплату боргу об'єктивно свідчать про реалізацію відповідачем товару вартістю 27 753, 89 грн.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на захист  цивільних прав та інтересів особи і способи їх захисту.  Абзацом другим ч. 2 ст. 16 ЦК України  передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, ніж тими, що передбачені  ч. 2 ст. 16 ЦК України.  

Обираючи спосіб захисту та заявляючи вимоги про стягнення заборгованості за зобов'язаннями відповідача, що виникли із договору консигнації, і посилаючись в обґрунтування своїх вимог на умови Договору,  позивач не довів і судами не встановлено, що відповідач реалізував товар на суму 27 753, 89 грн., тому, за умовами Договору виникли правові підстави для стягнення з нього вказаної суми.

Сам факт передачі товару відповідачу та звірки розрахунків сторонами  не свідчить про наявність підстав для стягнення указаної вище суми за вимогами даного позову. Вимог з інших підстав позивач не заявляв.

Право змінювати правові підстави заявленого позову належить лише позивачу, тому суд апеляційної інстанції не мав права задовольняти позов за недоведеності тих правових підстав позову, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, як і не мав права змінювати ці підстави, чи виходити із інших.

Як вбачається з матеріалів справи  вказівки суду касаційної інстанції щодо перевірки обставин реалізації або не реалізації відповідачем товару, враховуючи умови оплати за договором, наявність інших обставин, внаслідок яких виник борг (втрата товару, його пошкодження, привласнення та інше) суди попередніх інстанцій виконали, але при цьому не було встановлено, що товар на суму боргу було реалізовано відповідачем, а відтак, не було встановлено підстав для стягнення спірної суми відповідно до умов Договору.

З огляду на викладене, колегія суддів вищого господарського суду України вважає, що постанова суду апеляційної інстанції від 27 січня 2009 року прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального  права, тому вона повинна бути скасована, а  рішення господарського суду  міста Києва від 25 вересня 2008 року залишене в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Дніпровський універмаг" задовольнити .

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 січня  2007 року у справі  № 22/41-25/309 скасувати.

Рішення господарського суду  міста Києва від 25 вересня 2008 року у справі № 22/41-25/309 залишити в силі.

Головуючий                                                                            І. Панова

       Судді                                                                                                А. Заріцька

                                                                                                   М. Хандурін