Постанова

від 27.05.2009 по справі 15/410-б-43/495

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/410-б-43/495

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 27 травня 2009 р.                                                                                    № 15/410-б-43/495  

Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :

Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у справі),

Коваленка В.М.

Міщенка П.К.

розглянувши касаційну скаргу

ДПІ у Подільському районі м. Києва

на постановувід 11.11.2008 р. господарського суду м. Києва

у справі№15/410-б-43/495 господарського суду м. Києва

за заявою Дочірнього підприємства "Торговий дім "Текстиль-Полімер", м. Київ (ліквідатор банкрута)

доВАТ "Київська стрічкоткацька фабрика", м. Київ

пробанкрутство

в судовому засіданні взяли участь представники:

ДПІ у Подільському районі м. КиєваПерепелюк О.В., довір.;

ініціюючого кредитораРевунов О.В., довір.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Торговий дім "Текстиль-Полімер" звернулося до господарського суду м. Києва з заявою про визнання ВАТ "Київська стрічкоткацька фабрика" банкрутом в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі –Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду м. Києва від 26.06.2007 р. визнано ВАТ "Київська стрічкоткацька фабрика" банкрутом відповідно до ст. 52 Закону про банкрутство, відкрито стосовно нього ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута ініціюючого кредитора.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2007 р. постанову господарського суду м. Києва від 26.06.2007 р. скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду України від 07.02.2008 р. відмовлено в порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 05.12.2007 р.

За результатами нового розгляду справи постановою господарського суду м. Києва від 11.11.2008 р. (суддя Чеберяк П.П.) повторно визнано ВАТ "Київська стрічкоткацька фабрика" банкрутом відповідно до ст. 52 Закону про банкрутство, відкрито стосовно нього ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута ініціюючого кредитора.

Не погоджуючись з вказаною постановою, ДПІ у Подільському районі м. Києва, якою було заявлено грошові вимоги до боржника, звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду м. Києва від 11.11.2008 р. та припинити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 52 Закону про банкрутство, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України).

На думку заявника касаційної скарги, у справі відсутні належні докази відсутності боржника за його місцезнаходженням.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Визнаючи боржника банкрутом за ст. 52 Закону про банкрутство, під час нового розгляду справи суд першої інстанції виходив з того, що боржник відсутній за його місцезнаходженням, безспірність грошових вимог заявника та неспроможність боржника виконати свої зобов'язання перед кредитором у встановлений строк підтверджена матеріалами справи.

При цьому, в обґрунтування висновку про відсутність боржника за його  місцезнаходженням місцевий господарський суд зазначив, що боржник без повідомлення причин не з'явився в судове засідання, а надісланий на його адресу процесуальний документ повернутий поштою в зв'язку з відсутністю боржника за вказаною адресою.

Статтею 11112 ГПК України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції в своїй постанові вказував на те, що при встановленні факту відсутності керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням суд має керуватися відомостями про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців (далі –Єдиний державний реєстр).

Таке твердження суду касаційної інстанції було обґрунтовано приписами ст. ст. 17, 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців".

Як вбачається з матеріалів справи, під час нового розгляду справи судом першої інстанції зазначені вказівки суду касаційної інстанції виконані не були та висновку про відсутність боржника за його місцезнаходженням суд першої інстанції дійшов на підставі інших, ніж дані Єдиного державного реєстру, доказах.

Водночас, відповідно до долученого до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру від 22.10.2008 р. серія АБ №308602 (а.с. №№ 30 –33 том ІІІ) статус відомостей про юридичну особу –ВАТ "Київська стрічкоткацька фабрика" станом на 22.10.2008 р. не підтверджено.

Також, наданий представником ініціюючого кредитора (ліквідатора банкрута) у судовому засіданні витяг з Єдиного державного реєстру від 23.07.2008 р.  серія АБ №554870 містить такі самі дані.

Згідно із ч. 8 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

У разі повернення до державного реєстратора рекомендованого листа з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за вказаною адресою або неподання юридичною особою протягом місяця з дати направлення їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Отже, запис про непідтвердження відомостей про юридичну особу свідчить про одержання юридичною особою відповідного повідомлення державного реєстратора, однак неподання реєстраційної картки державному реєстратору протягом місяця з дати направлення їй цього повідомлення, та не свідчить про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Таким чином, суд першої інстанції, всупереч обов'язковим вказівкам суду касаційної інстанції, повторно визнав боржника відсутнім за його місцезнаходженням за відсутності належних доказів цього.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відсутність майна боржника ще не свідчить про припинення ним підприємницької діяльності.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Інше передбачено ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство, яка визначає особливості банкрутства відсутнього боржника. Згідно з вказаною нормою заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань боржником.

Отже, за приписами Закону про банкрутство для порушення справи про банкрутство як за загальною, так і за спрощеною процедурою (зокрема, процедурою банкрутства відсутнього боржника) грошові вимоги ініціюючого кредитора повинні мати безспірний характер.

У відповідності до ст. 1 Закону про банкрутство безспірними являються вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Отже, за Законом про банкрутство вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджуються документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, зокрема виконавчими.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїй постанові від 17.10.2006 р. у справі № 3/157.

Матеріали справи свідчать про те, що грошові вимоги ініціюючого кредитора –ДП "Торговий дім "Текстиль-Полімер" ґрунтуються на відповіді на претензію від 29.12.2006 р., в якій боржник визнає суму заборгованості (а.с. № 34 том І).

Виходячи з положень ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження", визнана боржником претензія не є виконавчим документом, що підлягає виконанню Державною виконавчою службою. Відповідно, в матеріалах справи відсутні й докази відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, ініціюючим кредитором не надано суду доказів безспірності грошових вимог до боржника.

За таких обставин справи судом першої інстанції визнано боржника банкрутом як відсутнього без наявності правових підстав, з якими Закон про банкрутство пов'язує можливість порушення справи про банкрутство за ст. 52 цього Закону.

На відміну від загальної процедури банкрутства правомірність порушення справи про банкрутство за спрощеною процедурою в порядку ст. 52 Закону про банкрутство перевіряється господарським судом у засіданні суду, в якому виноситься постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, яка підлягає оскарженню.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури підлягає скасуванню, як така, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а провадження у справі –припиненню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 17 - 19 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження"  та ст. ст. 34, 43, 80, 1115, 1117, 1119 –11112 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу ДПІ у Подільському районі м. Києва задовольнити.

2.          Постанову господарського суду м. Києва від 11.11.2008 р. у справі №15/410-б-43/495 скасувати.

3.          Провадження у справі №15/410-б-43/495 про банкрутство ВАТ "Київська стрічкоткацька фабрика" припинити.

Головуючий                                                                                      Б.М. Поляков  

     Судді                                                                                                В.М. Коваленко

                                                                                                  П.К. Міщенко