Постанова

від 27.05.2009 по справі 12/3314

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

12/3314

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 27 травня 2009 р.                                                                                    № 12/3314  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді      Кривди Д.С.,

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства "Інтерресурс"      

на  постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від  10.02.2009 року

у справі№12/3314 господарського суду Черкаської області    

за позовомПриватного підприємства "Інтерресурс"

доВиконавчого комітету Черкаської міської ради  

третя особаКП "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації"

провизнання права власності,

за участю представників сторін від:

позивача:не з'явились

відповідачів:Удод І.І. –за довіреністю від 10.01.2009р.

третьої особи: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 02.10.2008р. у справі №12/3314 (суддя Грачов В.М.) позов задоволено повністю; визнано за Приватним підприємством "Інтерресурс" право власності на автомобільну стоянку, яка включає в себе: контрольно-пропускний пункт (КПП) літ. "А-2", приміщення для чергового літ. "Б-1", навіс літ. "В". огорожу №№1-4, розташовану по вул. Героїв Дніпра, 67 в м. Черкаси.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.02.2009р. (судді Корсакова Г.В. –головуючий, Гаврилюк О.М., Мельник С.М.) рішення господарського суду Черкаської області від 02.10.2008р. скасовано; прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено; стягнуто з позивача на користь відповідача 552,50грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Позивач в касаційній скарзі просить скасувати постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.02.2009р., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, а рішення господарського суду Черкаської області від 02.10.2008р. залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 08.04.1997р. №153 надано Приватному виробничо-комерційному підприємству "Інтерресурс" із земель Черкаської міської ради земельну ділянку площею 0,42га по вул. Героїв Дніпра, 67 у довгострокове користування строком на 5 років під розміщення тимчасової відкритої платної автостоянки на 100 автомашин.

15.09.1998 року складений акт Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації, а саме відкритої автомобільної стоянки на 96 автомобілів (тимчасова платна споруда) в м. Черкаси по вул. Героїв Дніпра, 67.

Рішенням Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 16.11.1998р. №958 затверджено Акт державної технічної комісії від 15.09.1998р. про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - "Тимчасова відкрита платна автомобільна стоянка на 96 автомобілів по вул. Героїв Дніпра, 67 в м. Черкаси"0 загальною площею 0,42 га.

15.06.2004 року рішенням Черкаської міської ради №5-596 затверджено технічну документацію по виготовленню документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою Приватному підприємству "Інтерресурс" по вул. Героїв Дніпра, 67 в м. Черкаси та внесено зміни в рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 01.08.2001р. № 879 "Про надання земельних ділянок приватному підприємству Інтерресурс", виклавши п.1.1 в наступній редакції: "Надати Приватному підприємству "Інтерресурс" земельну ділянку площею 4200кв.м. по вул. Героїв Дніпра, 67 в оренду на 10 років (без права передачі її в суборенду) під тимчасову відкриту платну автостоянку.

Між Черкаською міською радою (орендодавець) та ПП "Інтерресурс" (орендар) 09.07.2004 року укладено договір оренди землі, за умовами якого позивачу надано в строкове платне користування земельну ділянку площею 4200кв.м., що за цільовим призначенням відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка знаходиться за адресою: м. Черкаси, вул. Героїв Дніпра,67 під тимчасову відкриту платну автостоянку.

Позивач, посилаючись на ст.392 ЦК України, просить визнати право власності на нерухоме майно –відкриту платну автомобільну автостоянку, яка включає в себе: контрольно-пропускний пункт літера "А-2"; приміщення для чергового літера "Б-1"; навіс літера "В" та огорожа літери "№№ 1-4", розташовану по вул.Героїв Дніпра, 67 в м. Черкаси на земельній ділянці площею 4200кв.м., наданій позивачу в оренду згідно договору оренди землі від 09.07.2004р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач не визнає  право власності позивача на вищевказане майно автомобільної стоянки, оскільки не видає  свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Визнання права є способом захисту, який застосовується у випадку спору між суб'єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності відповідних правовідносин.

Частиною першою статті 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивач, пред'являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем відповідних дій, а також докази, що підтверджують його право власності на спірне майно. Такими доказами відповідно до ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність обставин, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Підтвердженням наявності у позивача права власності на нерухоме майно можуть бути насамперед правовстановлювальні документи, перелік яких наведено у додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002р. № 7/5. Оскільки право власності на новостворене нерухоме майно може виникати з моменту завершення його будівництва, прийняття його в експлуатацію чи з моменту його державної реєстрації (відповідно до ст. 331 ЦК України), підтвердженням наявності цього права у позивача може бути акт прийняття об'єкта нерухомого майна в експлуатацію, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно та ін.

З урахуванням наведеного, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції правомірно виходив з того, що позивачем не подано доказів на підтвердження того факту, що відповідач порушив права та охоронювані законом інтереси ПП "Інтерресурс" або ж створив загрозу їх порушення; всупереч вимогам статті 33 ГПК України позивачем не подано доказів про наявність у нього будь-коли правовстановлювальних документів на спірне майно та про втрату ним таких документів.

Згідно імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених фактичних обставин справи лише застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. При цьому касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що були встановлені у рішенні суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням вимог наведеного законодавства та з огляду на встановлені апеляційним господарським судом обставини щодо недоведення позивачем порушення чи оспорювання його права відповідачем, апеляційний господарський суд правомірно відмовив в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що суперечить вимогам статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, переглянута у справі постанова апеляційного господарського суду відповідає приписам  чинного  законодавства,  а  доводи касаційної скарги  визнаються  непереконливими.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 10.02.2009р. у справі  №12/3314 залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Головуючий суддя                                                                  Д.Кривда

           Судді                                                                                      Г.Жаботина

                                                                                                              А.Уліцький