Рішення

від 31.03.2014 по справі 910/575/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/575/14 31.03.14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ФАВОР»

до Приватного акціонерного товариства «Швидко-Україна»

про стягнення 10332,50 грн.

Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивача: Бондарчук В.С. довіреність №2 від 08.01.2014;

від відповідача: не з'явилися.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «ФАВОР» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Швидко-Україна» про стягнення 10332,50 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору поставки №16/VI від 30.12.2005 поставив відповідачу визначений договором товар, втім відповідач, в порушення умов даного договору, свої зобов'язання по оплаті поставленого товару належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 10332,50 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.01.2014 порушено провадження у справі № 910/575/14 та призначено справу до розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.03.2014 продовжено процесуальний строк вирішення спору у справі на п'ятнадцять днів та розгляд справи відкладено на 31.03.2014.

26.03.2014 через відділ діловодства суду позивач подав доповнення до обґрунтувань позову, в яких зазначив, що протягом дії договору відповідач в строки, зазначені у специфікації для оплати отриманого товару не вкладався, у зв'язку з чим систематично створювалася заборгованість, яка з часом збільшувалася або зменшувалася, що підтверджується накладними та банківськими виписками. Також позивачем надано картки обліку руху товару за 2011 та 2012 роки та акти звіряння взаєморозрахунків.

В судовому засіданні 31.03.2014 представник позивача вимоги викладені в позовній заяві підтримав у повному обсязі, просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином; про причини неявки суд не повідомив.

Відзив на позов, клопотань або заяв до суду відповідач не надіслав.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими ст.22 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, наявні в матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для чергового відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 31.03.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30.12.2005 між Закритим акціонерним товариством «Швидко-Україна» (нова назва Приватне акціонерне товариство «Швидко - Україна) (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма "Фавор» (постачальник) укладено договір поставки №16/VI, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати в обумовлені строки товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар у власність і сплатити за нього обумовлену договором грошову суму (п.2.1 договору).

Асортимент товару, його ціна та терміни оплати, визначаються в специфікації, яка невід'ємною частиною договору (п.п. 3.1, 4.1 договору).

Загальна вартість договору визначається вартістю товару, поставленого протягом дії цього договору (п.4.2 договору).

30.12.2005 сторони підписали специфікацію до договору, в якій визначили асортимент товару, що буде поставлятись, його ціну та терміни оплати, а саме: термін сплати покупцем ціни за фактично поставлений товар настає на п'ятнадцятий робочий день, наступний за днем поставки такого товару.

Відповідно до п. п. 5.1, 5.2 договору поставка товару здійснюється окремими партіями протягом дії договору на підставі письмового замовлення покупця, у строк не більше 2 календарних днів з моменту отримання замовлення постачальником (п. 2 спеціфікації), яке передається через факс, поштою або через представника постачальника.

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє, з урахуванням додаткових угод, до 31.12.2013. (п.1.10 договору)

Сторонами не оспорювалась правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, цей договір поставки є дійсним, а його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом дії договору належним чином виконував свої зобов'язання за договором та поставляв відповідачу замовлений ним товар, а уповноважений представник відповідача приймав узгоджений товар, що підтверджується підписаними обома сторонами без заперечень накладними.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначених товарів.

Натомість відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснив, внаслідок чого за ним на момент звернення позивача до суду з даним позовом утворилась заборгованість за поставлений товар в сумі 10332,50 грн.

Позивач неодноразово направляв на адресу відповідача претензії про сплату наявної заборгованості, проте вони були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, п.2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 10332,50 грн.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з покладенням витрат по сплаті судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Швидко-Україна» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 20-22 - П/П-С-1; ідентифікаційний код 30178041) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Фавор» (03170, м. Київ, вул. Тулузи, 5; ідентифікаційний код 21505980) 10332 (десять тисяч триста тридцять дві) грн. 50 коп. основного боргу та 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.04.2014

Суддя Т.В. Васильченко