Рішення

від 31.03.2014 по справі 910/399/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/399/14 31.03.14

За позовом Державного підприємства "Центральна станція зв'язку" Державної адміністрації залізничного транспорту України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест" про стягнення 2917, 26 грн. Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін: від позивача Кирієнко Г.В., довіреність № ЦСЗ 272 від 27.03.2014.; від відповідачане з'явилися.

Суть спору: Державне підприємство "Центральна станція зв'язку" Державної адміністрації залізничного транспорту України звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест" про стягнення 2917, 26 грн., з яких: 2607,45 грн. -основний борг за надані послуги, 37,08 - 3 % річних, 90,21 грн. - пеня та 182,52 грн. - 7% штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про надання телекомунікаційних послуг № 1066/12 від 14.03.2012 позивач забезпечив підключення кінцевого пристрою абонента до телефонної мережі підприємства та надав відповідачу послуги з електрозв'язку, проте останній в порушення умов договору зобов'язання з оплати наданих послуг не виконав.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.01.2014 порушено провадження у справі №910/399/14 та призначено справу до розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.03.2014 прийнято до розгляду заяву позивача від 24.02.2014 про збільшення розміру позовних вимог - новою ціною позову є стягнення 2949,11 грн., з яких: 2607,45 грн. - основний борг, 128,95 грн. - пеня, 182,52 грн. - штраф та 30,19 грн. - 3 % річних, продовжено строк вирішення спору у справі № 910/399/14 на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 31.03.2014.

31.03.2014 через відділ діловодства суду позивач подав заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення 7% штрафу у розмірі 182, 52 грн.

В судовому засіданні 31.03.2014 представник позивача вимоги викладені в позовній заяві підтримав, з урахуванням заяви про часткову відмову від позову.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином; про причини неявки суд не повідомив.

Відзив на позов, клопотань або заяв до суду відповідач не надіслав.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався правами, передбаченими ст.22 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, наявні в матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для чергового відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 31.03.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

14.03.2012 між Державним підприємством "Центральна станція зв'язку" Державної адміністрації залізничного транспорту України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест" укладено договір про надання телекомунікаційних послуг № 1066/12 відповідно до умов якого позивач забезпечує підключення кінцевого пристрою відповідача до телефонної мережі та надає йому в користування номер(и) телефону(ів) та послуги електрозв'язку, а відповідач сплачує вартість робіт за установку і зобов'язується своєчасно оплачувати отримані послуги.

Згідно п.п. 3.2, 3.8 договору плата за користування телефонною мережею включає абонентну плату, похвилинну плату, якщо вона передбачена, та плату за послуги, які надаються і розрахунковий період становить один календарний місяць.

П. 3.12 договору сторони погодили, що оплата рахунку за отримані послуги проводиться абонентом в термін не пізніше 20 числа місяця, що настає після повного розрахункового періоду.

При цьому, у разі не отримання рахунка до 10 числа місяця, що настає після розрахункового періоду, або здійснення розрахунків без застосування квитанції (без надсилання рахунків) абонент повинен звернутися до представника підприємства для отримання інформації про належну до сплати суму.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє протягом одного року. Якщо за 30 днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не повідомила письмово про його припинення, договір вважається продовженим на тих самих умовах на кожний наступний рік (п.п. 7.1, 7.2 договору).

Сторонами не оспорювалася правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, цей договір про надання послуг є дійсним, а його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з травня по липень 2013 надав відповідачу визначені умовами договору послуги на загальну суму 2607,45 грн., про що складені акти здавання-приймання послуг №1066 від 31.05.2013 на суму 834,11 грн., № 1066 від 30.06.2013 на суму 784,07 грн. та № 1066 від 31.07.2013 на суму 989,27 грн.

При цьому, судом враховано, що хоча акт за липень 2013 підписаний лише зі сторони позивача, послуги, які в ньому визначені вважаються прийнятими, оскільки п. 2.4.3 договору сторони узгодили, що у разі, якщо споживач, без поважних причин, після виконання робіт підприємством, не підписує акти виконаних робіт на протязі чотирнадцяти днів з моменту їх надання споживачу та письмово не обґрунтує вимоги до підприємства, то роботи вважаються такими, що виконані та акти виконаних робіт, що підписані.

Як свідчать матеріали справи, вказаний акт був надісланий ТОВ «Трініті-Інвест», втім останній у встановлений договором строк його не повернув і будь-яких заперечень щодо нього не висловив, що свідчить про його згоду з ним.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо надання обумовлених договором послуг.

Натомість відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, оплату наданих послуг належним чином не здійснив, внаслідок чого за ним на момент звернення позивача до суду з даним позовом утворилась заборгованість за надані послуги в сумі 2607,45 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання в силу вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а за умовами ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, п.2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За таких обставин, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачу визначених умовами договору послуг та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 2607,45 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 4.2 договору сторони визначили, що у разі несвоєчасної оплати наданих підприємством послуг (починаючи з 21 числа наступного місяця після розрахункового періоду) абонент сплачує пеню, яка обчислюється залежно від вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення оплати.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за надані йому послуги, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 4.2 договору, позивачем, нараховано за період з 21.06.2013 по 10.12.2013 та заявлено до стягнення пеню в сумі 128,95 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за заявлений період, суд дійшов висновку про його часткове задоволення в сумі 66,24 грн. згідно розрахунку суду, оскільки в розрахунку позивача допущені численні арифметичні помилки. (834,11 *7/100/365*53 (з 21.06.2013 по 13.08.2013)= 8,48 грн.; 834,11*6,5/100/365*120 (з 13.08.2013 по 10.12.2013)= 17,82 грн.; 784,07*7/100/365*23 (з 21.07.2013 по 13.08.2013)=3,46 грн.; 784,07*6,5/100/365*120 (з 13.08.2013 по 10.12.2013)= 16,75 грн.; 989,27*6,5/100/365*112 (з 21.08.2013 по 10.12.2013)= 19,73 грн.)

Окрім того, оскільки у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано за період з 21.06.2013 по 10.12.2013 та заявлено до стягнення з відповідача три відсотка річних у розмірі 30,19 грн.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних за заявлений період, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 7% штрафу у сумі 182,52 грн., то позивач в процесі розгляду справи, користуючись правом наданим йому ст. 22 ГПК України, відмовився від них.

Приписами ст. 22 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Зважаючи на п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Звернення до суду з позовом, як і відмова від нього чи його частини, є формою реалізації прав позивача, а відтак часткова відмова позивача від позову, не суперечить діючому законодавству України та не порушує чиї-небудь права і інтереси.

Відтак, оскільки дана відмова не порушує чиїх-небудь прав і законних інтересів, з правовими наслідками відмови від позову позивач ознайомлений про що свідчить його заява, повноваження на вчинення цих дій перевірені судом, вона приймається судом і провадження у справі в частині цих вимог підлягає припиненню в порядку п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, з покладенням судових витрат в цій частині на позивача, оскільки припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору (п. 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у відповідача обов'язку оплатити надані позивачем послуги.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 4 3 , 32, 33, 43, 44, 49, п.4 ч.1 ст. 80, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1 . Позовні вимоги задовольнити частково.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті-Інвест" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12; ідентифікаційний код 37027557) на користь Державного підприємства "Центральна станція зв'язку" Державної адміністрації залізничного транспорту України (01030, м. Київ, вул. Чапаєва, 5, ідентифікаційний код 21629133) 2607 (дві тисячі шістсот сім) грн. 45 коп. основного боргу, 66 (шістдесят шість) грн. 24 коп. пені, 30 (тридцять) грн. 19 коп. 3% річних та 1577 (одна тисяча п'ятсот сімдесят сім) грн. 43 коп. витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

3 . Припинити провадження у справі в частині стягнення штрафу у розмірі 182,52 грн.

4 . В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.04.2014

Суддя Т.В.Васильченко