Рішення

від 01.04.2014 по справі 910/3555/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3555/14 01.04.14

За позовом Приватного підприємства «Васіліск»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Телемедіа»

Про стягнення 23 503, 10 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача Горд В. В. (дов. б/н від 13.02.2014 року)

Від відповідача не з'явився

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 01.04.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Васіліск» (далі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Телемедіа» (далі по тексту - відповідач) про стягнення 23503,10 грн. заборгованості за договором поставки № 50 від 01.07.2011 року, а також про стягнення з відповідача судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/3555/14, розгляд справи призначено на 01.04.2014 року.

В судове засідання 01.04.2014 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні надав суду усні пояснення по суті позовних вимог, в яких просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, надано оригінали документів по справі, для огляду судом в судовому засіданні, надав суду додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за договором поставки № 50 від 01.07.2011 року в частині оплати поставленого товару.

Відповідно до поданої позивачем довідки ЄДРПОУ, адреса відповідача є тією ж, яка вказана у позовній заяві, а саме: 01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе , 47.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2011 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 50 (далі за текстом - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується протягом дії договору виготовляти та передавати у власність покупцеві товар, а покупець зобов'язується приймати та своєчасно оплачувати товар згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 3.3. договору, передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатково-прибутковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України. Дата вказана у видатково-прибутковій накладній про прийняття товару є датою поставки товару постачальником.

За умовами п. 8.2. договору, оплата за окрему партію товару здійснюється покупцем на умовах 100 % передплати згідно рахунку - фактури постачальника шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника.

Згідно п. 9.4. договору у разі прострочення постачальником термінів поставки окремої партії товару, визначеної у відповідній специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, постачальник зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від вартості товару за кожний день прострочення поставки партії товару.

Пунктом 11.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дня підписання і діє до 31 грудня 2011 року включно. При цьому, згідно п. 11.2. договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії або змін до цього договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця, договір вважається продовженим на один календарний рік і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

На виконання умов договору позивач по накладним № 1495 від 12.07.2013 року, № 1566 від 19.07.2013 року та № 1573 від 22.07.2013 року поставив відповідачу товар на загальну суму 28 013, 10 грн., що підтверджується матеріалами справи. Рахунки за поставку товару були виставлені позивачем відповідачу 16.07.2013 року та 08.07.2013 року № 1701 на суму 9 145, 80 грн. та № 1069 на суму 18 867, 30 грн.

Відповідач, за твердженням позивача, частково розрахувався за поставлений товар сплативши 4 510, 00 грн.

Із матеріалів справи вбачається оплата відповідачем позивачу 8 940, 00 грн. від 19.08.2013 року за гофроящики, згідно рахунку № 1701 від 16.07.2012 року та 18 120, 00 грн. за гофроящики згідно рахунку № 1601 від 08.07.2012 року.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір поставки № 50 від 01.07.2013 р. є договором поставки, а відтак у відповідній частині між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар на суму 28 013, 10 грн., що підтверджується матеріалами справи, зокрема наданими копіями видаткових накладних (оригінали яких оглянуті в судовому засіданні) та копіями видаткових накладних.

Крім того, позивачем було виставлено відповідачеві рахунки на оплату № 1701 та №1601.

Із матеріалів справи вбачається (зокрема виписка з банківського рахунку позивача), відповідачем було здійснено оплату позивачу 840, 00 грн. від 19.08.2013 року за гофроящики, згідно рахунку № 1701 від 16.07.2012 року та 18120, 00 грн. за гофроящики згідно рахунку № 1601 від 08.07.2012 року.

Враховуючи, що відповідачем поставлений товар був частково оплачений на суму 27 060, 00 грн., станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору основна заборгованість відповідача перед позивачем складає 953, 10 грн., а не 23 503, 10 грн. як зазначив позивач, доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Оскільки відповідно до умов договору товар поставляється позивачем відповідачу на умовах 100 % передплати, а фактично товар за видатковими накладними № 1495 від 12.07.2013 року, № 1566 від 19.07.2013 року та № 1573 від 22.07.2013 року був поставлений без здійснення відповідачем передплати, суд дійшов висновку, що своїми діями сторони змінили умови договору в частині оплати поставленого товару та не погодили строк оплати поставленого товару.

Враховуючи викладене, та що у відповідності до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, суд дійшов висновку, що строк виконання зобов'язань по оплаті поставленого позивачем відповідачу товару станом на момент винесення рішення по справі настав.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 953, 10 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 953, 10 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до ст. 692 ЦК України є таким, що настав, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Телемедіа» (01103, м. Київ, Залізничне шосе, буд. 47; код ЄДРПОУ 33937699; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Приватного підприємства «Васіліск» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 12; код ЄДРПОУ 25280236) 953 (дев'ятсот п'ятдесят три) грн. 10 коп. основного боргу та 74 (сімдесят чотири) грн. 09 коп. судових витрат.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.04.2014 р.

Суддя Г.П. Бондаренко