Рішення

від 02.04.2014 по справі 910/3266/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3266/14 02.04.14

За позовом ТОВ "АЛТА-ТРАНС"

до ТОВ "ЛОГІТЕК ГРУП"

про стягнення 44886,11 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - не з`явився

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договору про надання транспортних послуг № 9 від 25.01.2014 у розмірі 44 886,11 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.03.2014 порушено провадження у справі №910/3266/14 та призначено до розгляду на 20.03.2014.

Представник відповідача в судове засідання 20.03.2014 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним.

В судове засідання 20.03.2014 представник позивача не з'явився не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належни, чином, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду від 06.03.2014, а також повідомленням про вручення поштового відправлення № 08033 0004686 5, яке отримане уповноваженим представником 10.03.2014, проте через канцелярію суду подав телеграму про відкладення розгляду справи.

Суд задовольнив клопотання позивача і відклав розгляд справи на 02.04.2014.

Представники позивача і відповідача в судове засідання 02.04.2014 вдруге не з'явились, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду від 20.03.2014.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання позивач і відповідач були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

25.01.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю «АЛТА-ТРАНС» (далі позивач, перевізник), та товариством з обмеженою відповідальністю «ЛОГІТЕК ГРУП» (далі відповідач, експедитор) було укладено Договір №9 (далі Договір) на надання агентських послуг по організації перевезення вантажів.

За своєю природою вказаний договір є договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до п. 1.1. вказаного Договору сторонами передбачено, що позивач (перевізник) на замовлення та за рахунок відповідача(експедитора) здійснює перевезення вантажів, наданих експедитором, а останній бере на себе зобов'язання оплачувати послуги перевізнику. Виконання транспортно-експедиційного обслуговування здійснюється на основі Договору та Заявки на кожне конкретне перевезення, з зазначенням умов перевезення (кількість і вид вантажу, ціни, і т. д.), яка є невід'ємною частиною договору (п.1.1., п.2.3.).

Як свідчать матеріали справи позивачем були своєчасно і в повному обсязі надані транспортні послуги з перевезення вантажів по маршруту м. Коувола (Фінляндія) - м. Київ (Україна) на загальну суму 92 500,00 грн. по маршруту відповідно до Заявок №39 від 25.01.2012; №80 від 14.02.2012, №86 від 16.02.2012, №90 від 20.02.2012, №98 від 22.02.2014.

Виконання вказаних перевезень підтверджується наданими позивачем заявками відповідача та підписаними сторонами (скріплені печатками господарюючих суб"єктів) актами виконаних робіт (надання послуг):

- №34 від 31.01.2012 на суму 18 500,00 грн.;

- №60 від 20.02.2012 на суму 18 500,00 грн.;

- №66 від 23.02.2012 на суму 18 500,00 грн.;

- №68 від 28.02.2012 на суму 18 500,00 грн.;

- №72 від 01.03.2012 на суму 18 500,00 грн.

Відповідно до п. 6.1. та п.6.2. Договору оплата проводиться згідно рахунку перевізника. Підставою для оплати транспортно-експедиційних послуг є надання товаро-транспортної накладної (CMR) та акту виконання робіт.

У пункті п. 6.1.-6.2. Договору сторони узгодили, що розрахунки за виконанні послуги проводяться шляхом прямого банківського переказу на рахунок перевізника.

Відповідно до п. 6.4. підписаного сторонами Договору замовник оплачує послуги виконавця протягом 10 банківських днів після отримання оригіналів документів- рахунку, СМР, акту виконаних робіт, тощо.

Таким чином, відповідач повинен був сплатити рахунок позивача в сумі 92 500,00 грн. Вказану заборгованість відповідач визнав, підписавши акти виконання робіт, в яких зазначено, що замовник претензій по якості виконаних робіт не має.

Після цього відповідач у період з 15.03.2012 по 19.09.2012 здійснив часткове погашення заборгованості в сумі 43700,00 грн., що додатково підтверджує факт визнання ним надання позивачем транспортних послуг та факт наявності у нього відправлених позивачем документів.

З метою досудового врегулювання спору представником позивачем відповідачу направлена претензія №1 від 16.08.2014 з вимогою добровільно сплатити суму заборгованості. Однак, поштове відправлення разом з претензією було повернуто позивачеві у зв'язку з закінченням терміну зберігання.

На момент подання позовної заяви до господарського суду відповідач суму заборгованості не сплатив. Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на 25.02.2014 становила 43 700,00 грн .

Таким чином, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Оцінюючи обставини справи, суд виходить з того, що між сторонами спору склалися правовідносини щодо надання послуг, зокрема перевезення, які регламентуються главами 63-64 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Різновидом договорів про надання послуг є договір транспортного експедирування, за яким, виходячи з приписів частини 1 статті 929 ЦК України , одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт" , організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень, яким, зокрема, є Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДГІВ) від 19.05.1956 (далі - Конвенція), яка була ратифікована Україною Законом "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006.

Статтею 1 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце Прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 3 Конвенції визначено, що перевізник відповідає як за свої власні дії та упущення, так за дії та упущення своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення.

Згідно зі статтею 4 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Частиною статті 5 Конвенції передбачено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Згідно з частиною 1 статті 31 Конвенції, в усіх судових провадженнях, які виникають у зв'язку із перевезенням, яке здійснюється відповідно до цієї Конвенції, позивач може звернутися до будь-якого суду або арбітражу договірної країни, визначеної угодою між сторонами, і на додаток до цього, до судів або арбітражів країни, на території якої: а) .відповідач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою яких був укладений договір перевезення, або b) знаходиться місце отримання вантажу перевізником, або місце передбачене для його доставки, і не може звертатися до будь-яких інших судів або арбітражів.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших, правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання - зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 43 700,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором на транспортне обслуговування визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач по тексту позову та в резолютивній його частині просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1 186,11 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У зв'язку викладеним, суд погоджується з вимогами позивача про правомірність правової природи вимоги про стягнення 3% річних в спірних правовідносинах, оскільки положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення 3% річних, нарахованих на суму несвоєчасно виконаного страхового відшкодування застосовується в разі порушення як договірних так і позадоговірних грошових зобов'язань, в тому числі і до зобов'язань по відшкодуванню шкоди, незалежно від підстав виникнення, визначених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до розрахунків позивача у додатках до позову та згідно власних розрахунків суду 3% річних становить 1 127,11 грн. , саме в цьому розмірі суд і задовольняє позовні вимоги про стягнення 3% річних.

Окрім цього позивач просить стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 3 000,00 грн.

В підтвердження вказаних витрат позивач надав суду: Договір про надання правової допомоги №16/08/2013 від 16.08.2013 та Додаткову угоду №2 до основного договору з адвокатським бюро «Романа Ганенка», з яким погоджено обсяг та умови адвокатських послуг та їх вартість у розмірі 3 000,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. З ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судові витрати, що сплачені стороною за отримання послуг адвоката, на підставі договору, укладеного з ним особисто або з адвокатським об'єднанням.

Згідно п. 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" - витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Окрім цього в п. 6.3, 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", вказано, що, вирішуючи питання про відшкодування витрат позивачів, пов'язаних з оплатою ним послуг адвокатів, суд приймає рішення про таке відшкодування за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи в суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, тощо.

Оскільки позивачем подані докази та доведено, що послуги надавались адвокатським об'єднанням, працівники котрого мають право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до Закону України "Про адвокатуру", що послуги надавались безпосередньо адвокатами, витрати за вказані послуги позивачем оплачені та вказана оплата підтверджена документально, то вони підлягають стягненню з відповідача.

Суд вважає, що адвокатським бюро «Романа Ганенка» виконано умови договору повністю, у зв'язку з чим у суду немає правових підстав зменшувати розмір витрат на оплату вказаних послуг .

Суд також враховує, що статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу; у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав; для забезпечення на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Отже, одержання послуг адвоката є правом сторони.

У зв'язку з наведеним суд задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 3 000,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «АЛТА-ТРАНС» задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОГІТЕК ГРУП» (02081, м. Київ, Дарницький р-н, пр.. Петра Григоренка, буд. 20-А, кв. 21, код ЄДРПОУ 36824282) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АЛТА-ТРАНС» (08033, Київська обл., Макарівський р-н., с. Копилів, вул. Копилівська, буд. 9, код ЄДРПОУ 33016211) основну заборгованість в розмірі 43 700 (сорок три тисячі сімсот) грн. 00 коп, 3% річних в сумі 1 186 (одна тисяча сто вісімдесят шість) грн. 11 коп.., витрати на оплату послуг адвоката в сумі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп., та судовий збір в сумі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім ) грн.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 07.04.2014