Рішення

від 02.04.2014 по справі 910/3160/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3160/14 02.04.14 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна компанія "Креатив-Альянс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоінвест-Буд"

та третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілар"

про визнання договору недійсним

Суддя Лиськов М.О.

Представники сторін:

Від позивача Єрмілін С.О. за довіреністю від 26.02.2014

Від відповідача не з'явився

Від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

27.02.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява від 26.02.2014 Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна компанія "Креатив-Альянс" (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоінвест-Буд" (надалі - відповідач) та третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілар" (надалі - третя особа) про визнання договору недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2014 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження по справі № 910/3160/14, розгляд справи призначено на 17.03.2014.

13.03.2014 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшло клопотання про перенесення дати судового засідання.

17.03.2014 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілар" надійшли пояснення по справі.

В судове засідання, призначене на 17.03.2014, представник позивача з'явився, надав пояснення та подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, які долучені судом до матеріалів справи.

В судове засідання, призначене на 17.03.2014, представник відповідача не з'явився, витребувані ухвалою суду документи не надіслав.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, в судове засідання, призначене на 17.03.2014, не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Суд, розглянувши клопотання відповідача від 13.03.2014 про перенесення дати судового засідання, заслухавши думку представника позивача, задовольнив його.

Ухвалою Господарського суду міста Києва на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 02.04.2014.

В судове засідання, призначене на 02.04.2014, представник позивача з'явився в судове засідання, надав пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судове засідання, призначене на 02.04.2014, представники відповідача та третьої особи не з'явились.

Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (2.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

31.05.2013 між ТОВ «Екоінвест-Буд» та ТОВ «БМК «Креатив-Альянс» було укладено Договір про відступлення права вимоги №0006. Відповідно до п. 1.1 цього Договору, ТОВ «Екоінвест-Буд» передає, а ТОВ «БМК «Креатив-Альянс» приймає на себе право вимоги, за Договором ген підряду №0003 від 29.08.2012, укладеного між ТОВ «Екоінвест- Буд» та ТОВ «Мілар». Пунктом 1.2 договору про відступлення права вимоги було встановлено, що ТОВ «БМК «Креатив-Альянс» одержує право вимагати від ТОВ «Мілар» виконання зобов'язань на суму заборгованості у розмірі 174043,25 грн.

Згідно з п.2.1. Договору про відступлення права вимоги, ТОВ «Екоінвест-Буд» повинен був передати ТОВ «БМК «Креатив-Альянс» всі документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним договором, в термін до трьох календарних днів з моменту підписання цього договору, тобто до 03.06.2013.

04.07.2013 позивач звернувся до відповідача із листом, у якому вимагав виконати вимоги п.2.1 Договjру про відступлення права вимоги №0006 від 31.05.2013, а саме, надати документи щодо підтвердження суми заборгованості, втім станом на 10.02.2014 відповідач не виконав своїх обов'язків.

У лютому 2014 року позивач звернувся до ТОВ «Мілар», який є боржником за Договором генпідряду №0003 від 29.08.2012. Втім, відповідно до Довідки №17 від 24.02.2014, згідно бухгалтерського обліку ТОВ «Мілар», станом на 31.05.2013 заборгованість між суб'єктами господарювання ТОВ «Мілар» та ТОВ «Екоінвест-Буд» не існує за всіма договорами та угодами укладеними вищевказаними сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (обов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з п.1 ч. 1 ст.512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Частиною першою статті 518 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, ТОВ «Екоінвест-Буд» у відповідності до вимог ст. 518 Цивільного кодексу України та на виконання п.2.1 Договору про відступлення права вимоги №0006 від 31.05.2013, повинен був передати ТОВ «БМК «Креатив-Альянс» документи, що засвідчували б його права на вимогу від ТОВ «Мілар» суми в розмірі 174043,25 грн. При цьому передача таких документів та іншої інформації мала бути проведена відповідачем до 03.06.2013.

Зважаючи на те, що у відповідача такі документи відсутні, існують всі підстави вважати, що відповідач при укладенні Договору про відступлення права вимоги №0006 від 31.05.2013, навмисно ввів в оману позивача стосовно права вимоги від ТОВ «Мілар» заборгованості в сумі 174043,25 грн, тобто щодо обставин, що мають істотне значення.

Статтею 203 Цивільного кодексу України, визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності. Так, згідно з вимогами цієї статті, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншими актами цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тощо.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 230 Цивільного кодексу України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Зважаючи на те, що ТОВ «Мілар» не мав заборгованості перед відповідачем за договором ген підряду №0003 від 29.08.2012, відповідач, ТОВ «Екоінвест-Буд» навмисно ввів позивача» в оману, заперечуючи наявність обставин, які могли перешкодити вчиненню правочину.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачає вимогу, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Згідно п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013 N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до п.2.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що відповідачем на момент укладення Договору №0006 від 31.05.2013 було порушено вимоги частиною 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання договору №0006 від 31.05.2013 недійсним є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статтей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Визнати договір про відступлення права вимоги № 0006 від 31.05.2013 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна компанія "Креатив-Альянс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоінвест-Буд" - недійсним.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоінвест-Буд" (04212, м. Київ, Вулиця Маршала Тимошенка, будинок 9; ідентифікаційний код 38261896) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажна компанія "Креатив-Альянс" (04114, м. Київ, Вулиця Полупанова, будинок 14, ідентифікаційний код 37422692) 1 218 одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. - судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 07.04.2014

Суддя М.О. Лиськов