Ухвала

від 03.04.2014 по справі 401/607/12 (2а-401/340/12)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2014 р. м. Київ К/800/60726/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Дніпропетровської міської ради, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Дніпрогаз", Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріал Істейт", про скасування рішення та договору оренди,

встановив:

ОСОБА_4 звернувся з позовом до Дніпропетровської міської ради, в якому просив, з урахуванням змінених позовних вимог, скасувати рішення Дніпропетровської міської ради "Про передачу земельних ділянок по АДРЕСА_1 у власність та в оренду ТОВ "Ріал Істейт", код ЄДРПОУ 34918876, по фактичному розміщенню будівлі магазину з навісами та спорудами" № 176/11 від 18 травня 2011 року та скасувати договір оренди на земельні ділянки по АДРЕСА_1-НОМЕР_1.

Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами обставин того, що прийняття радою оспорюваного рішення та укладення договору оренди земельної ділянки порушує суб'єктивне право позивача на безпечні умови життя, оскільки земельна ділянка знаходиться в охоронній зоні газопроводу.

В запереченнях на касаційну скаргу ТОВ "Ріал Істейт" просив залишити її без задоволення, а рішення судів - без змін.

Згідно із частиною першою статті 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що оскаржуваним рішенням рада вирішила, зокрема, затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передати ТОВ "Ріал Істейт" земельну ділянку, площею 0,0886 га (кадастровий номер 1210100000:01:459:0016), у власність та земельну ділянку, площею 0,0111 га (кадастровий номер 1210100000:01:459:0017), в оренду строком на п'ятнадцять років.

22 червня 2011 року між Дніпропетровською міською радою та ТОВ "Ріал Істейт" укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого останньому передано в оренду земельну ділянку, площею 0,0111 га.

Не погоджуючись з рішенням ради та договором оренди земельної ділянки, позивачем визначено порушення його права, у зв'язку з чим він звернувся до адміністративного суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновками судів частково.

Відповідно до приписів статті 13 Конституції України землі є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до приписів статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно із статтею 124 ЗК України (в редакції чинній на час прийняття спірних рішень) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтею 123 ЗК України встановлено, що передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання.

Водночас згідно із приписами статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 ЗК України.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 ЗК України.

За приписами наведеної норми, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Системний аналіз вказаних норм законодавства дає підстави для висновку, що підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. При цьому захист таких прав має бути нерозривно пов'язаним з таким фактом, що у особи існує правовий інтерес як власника або як користувача на цю земельну ділянку.

Між тим, обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на те, що спірним рішенням порушується право позивача на безпечні умови життя, тоді як, розглядаючи спір по суті, судами установлено, що станом на момент прийняття спірного рішення, а також на момент вирішення спору у позивача не виникло право на спірну земельну ділянку (право власності чи користування).

Зазначене вказує не те, що позивач не надав до суду належного документального підтвердження порушень права, на захист якого він звернувся до суду, та не довів, яким чином оскаржуване рішення порушує його права, а отже і наявність права, на захист якого спрямований позов.

Колегія суддів зазначає, що згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.

З огляду на це, суди попередніх інстанцій дійшли ґрунтовного висновку про відсутність порушень оспорюваним рішенням прав або інтересів позивача у справі, а відтак правомірно відмовили в цій частині позову.

Названий позивачем інтерес не пов'язаний з його суб'єктивними правами і тому не підлягає правовому захисту і не може вважатись законним інтересом.

Щодо доводів, викладених у касаційній скарзі, які стосуються прийняття рішення з порушенням закону, то суд касаційної інстанції зазначає, що прийняття оскаржуваного рішення за відсутності при цьому порушень вказаним актом прав та інтересів позивача, не є підставою для оцінки його на предмет законності.

Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів, що не можуть впливати на предмет доказування у даній справі.

Водночас, розглядаючи справу та приймаючи рішення по суті, судами попередніх інстанції не звернуто увагу на те, що однією з позовних вимог є скасування договору оренди земельної ділянки.

Між тим, дана вимога не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки має приватноправовий характер, тому орган державної влади в цьому випадку виступає в спірних правовідносинах як суб'єкт права власності, а не як суб'єкт владних повноважень.

У зв'язку з наведеним, рішення судів в цій частині підлягають скасуванню із послідуючим закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 157 КАС України суд роз'яснює позивачу, що спір щодо законності договору оренди відноситься до юрисдикції загального суду. Позивачу також слід звернути увагу на правильність обрання способу захисту порушеного права при зверненні до суду із спором щодо договору оренди.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 157, 220, 222, 223, 224, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року щодо відмови в задоволення позову в частині скасування договору оренди земельної ділянки скасувати.

Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про скасування договору оренди земельної ділянки, укладеного 22 червня 2011 року між Дніпропетровською міською радою та ТОВ "Ріал Істейт".

В решті постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: