Рішення

від 07.04.2014 по справі 902/176/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 квітня 2014 р.

Справа № 902/176/14

за позовом :Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" (69005, м. Запоріжжя, вул. Новицького Якова,11)

до :Фермерського господарства "Сатурн-К" (23208, Вінницька обл., Вінницький район, с. Хижинці, вул. І. Богуна,67-б )

про стягнення боргу 58 853,91 грн. та господарських санкцій за договором поставки

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

Cекретар судового засідання Німенко О.І.

Представники

позивача : Обізюк М.В.;

відповідача : не з'явився;

ВСТАНОВИВ :

Подано позов приватним підприємством "Бізон-Тех 2006" до фермерського господарства "Сатурн-К" про стягнення боргу 58 853,91 грн. та господарських санкцій за договором поставки.

Ухвалою суду від 17.02.2014 року було порушено провадження у справі з призначенням судового засідання на 11.03.2014 року.

Ухвалою суду від 11.03.2014 року розгляд справи було відкладено на 07.04.2014 року, з об'єктивних причин.

В судове засідання 07.04.2014 року з'явився представник позивача, який позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, документів витребуваних ухвалами суду не надав, причини своєї неявки не повідомив, при цьому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином ухвалами суду від 17.02.2014 р. та від 11.03.2014 р., які надсилались останньому рекомендованою кореспонденцією.

Окрім того, при неявці відповідача в судове засідання суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документів. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Між приватним підприємством «Бізон-Тех 2006» та фермерським господарством «Сатурн-К» було укладено договір поставки пестицидів № ВН-П-108 від 06 червня 2012 року (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, у порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором та Специфікаціями до нього, позивач (постачальник за договором) зобов'язався поставляти та передавати у власність відповідача (покупець за договором) пестициди (засоби захисту рослин) та мікродобрива (надалі - товар), а відповідач зобов'язався приймати цей товар та оплачувати його.

Відповідно до п. 2.1. договору, найменування (асортимент) товару, його кількість та ціна вказуються в Специфікаціях до Договору, які є невід'ємними його частинами.

Відповідно до п. 2.2. договору, кожна наступна Специфікація після першої регулює окрему поставку товару в рамках цього Договору, і не скасовує дію попередніх Специфікацій ні повністю, ні частково, якщо тільки інше не буде вказано в ній.

Відповідно до п. 4.3. договору, дата (строк) поставки товару вказується в Специфікаціях. Якщо їх не вказано, то товар постачається Покупцю за його письмовими заявками по мірі необхідності Покупця в ньому, але не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з моменту одержання Постачальником заявки про поставку товару.

Всього сторонами було підписано одну Специфікацію - № 1 від 06.06.2012 року, якою передбачалась поставка відповідачу товару на загальну суму 34 619,95 грн.

Відповідач заявку на поставку товару зробив в усній формі.

Позивачем свої зобов'язання відповідно до умов договору було виконано в повному обсязі, а саме було передано відповідачеві товар на загальну суму 34 619,95 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЗП9316 від 06.06.2012 року, копія якої наявна в матеріалах справи.

Претензій щодо поставленого товару у відповідача не було.

Згідно п. 5.1., п. 5.2., договору покупець зобов'язується оплатити постачальнику товар у строки, вказані в специфікаціях, а також зобов'язується сплатити постачальнику суму індексації ціни товару в порядку та строки, визначені цим договором. Оплата товару здійснюється покупцем у українських гривнях у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на поточний рахунок постачальника. Підставою для платежу є даний договір.

Відповідно до п.7.1.1. покупець зобов'язаний оплатити товар ( у т.ч. сплатити суму індексації ціни товару) в порядку, строки та в розмірах згідно з договором та специфікаціями.

Згідно пункту 3 Специфікації товар повинен бути оплачений відповідачем в порядку, вказаному в договорі та в такі строки:

- 6 924,00 грн. - не пізніше 11.06.2012 року;

- 27 695,95 грн. - не пізніше 15.10.2012 року.

Враховуючи зазначене остаточно та повністю відповідач повинен був розрахуватися не пізніше 15.10.2012 року.

Натомість відповідач порушив умови договору та не здійснив розрахунків за поставлений товар.

24.07.2013 року позивачем була направлена відповідачу претензія (вих. № 221/13-юр від 24.07.2013 року) з вимогою сплатити заборгованість, та яка залишена без задоволення..

Відповідно до п. 8.2. Договору, Сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим Договором не обмежується шістьома місяцями, а здійснюється до моменту їх фактичного виконання (виключення з ч. 6 ст. Господарського кодексу України), а строк позовної давності з вимог про стягнення штраф санкцій (неустойки) по таким зобов'язанням Сторони згідно із ст. 259 Цивільного кодексу Укрг збільшують до 3 (трьох) років.

Відповідно до п. 9.11. договору, умови договору його сторони визначають розумними справедливими.

Пунктом 8.5. договору передбачено, що згідно із ч. 3 ст. 692, ч. 5 ст. 694, ст. Цивільного кодексу України, Сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-як платежу Покупець сплачує Постачальнику проценти за користування чужими грошові коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується таким чин СП = (СПП х 0,5 х Д): 100, де СП - сума процентів, що підлягає сплаті Покупцем Постачальнику. СПП - сума простроченого платежу; Д- кількість календарних днів прострочення платежу.

Сума процентів, нарахованих у розмірі встановленому договором, становить 13 847,98 грн.

Пунктом 8.1.3. договору передбачено, що за прострочення строків виконання грошових зобов'язань відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,05 % від простроченої суми грошового зобов'язання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 20 календарних днів відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 30 % від простроченої суми.

Сума штрафу за порушення відповідачем строків сплати платежів за договором становить 10 385,98 грн.

Суд задовольняючи позовні вимоги виходив з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору № ВН-П-108 від 06.06.2012 року, між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч.1 статті 625 ЦК України).

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується борг в розмірі 34 619,95 грн., тому позов в цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім суми основного боргу позивачем було заявлено до стягнення 10 385,98 грн. штрафу та 13 847, 98 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Разом з тим, частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 8.2. Договору, Сторони домовилися, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим Договором не обмежується шістьома місяцями, а здійснюється до моменту їх фактичного виконання (виключення з ч. 6 ст. Господарського кодексу України), а строк позовної давності з вимог про стягнення штраф санкцій (неустойки) по таким зобов'язанням Сторони згідно із ст. 259 Цивільного кодексу Укрг збільшують до 3 (трьох) років.

Відповідно до п. 9.11. договору, умови договору його сторони визначають розумними справедливими.

Пунктом 8.1.3. Договору передбачено, що за прострочення строків виконання грошових зобов'язань відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,05 % від простроченої суми грошового зобов'язання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 20 календарних днів відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 30 % від простроченої суми.

Факт порушення відповідачем строку оплати товару понад 20 календарних днів підтверджується матеріалами справи, розмір штрафу визначний позивачем вірно, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача суми 10 385,98 грн. штрафу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Пунктом 8.5. договору передбачено, що згідно із ч. 3 ст. 692, ч. 5 ст. 694, ст. Цивільного кодексу України, Сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-як платежу Покупець сплачує Постачальнику проценти за користування чужими грошові коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується таким чин СП = (СПП х 0,5 х Д): 100, де СП - сума процентів, що підлягає сплаті Покупцем Постачальнику. СПП - сума простроченого платежу; Д- кількість календарних днів прострочення платежу.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Частиною ж 2 ст. 536 ЦК України визначено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Перевіривши розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами, здійснений позивачем, суд встановив, що розрахунок здійснений вірно.

Таким чином позовна вимога про стягнення суми 13 847,98 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи викладене позов підлягає задоволенню повністю.

Згідно зі ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з фермерського господарства "Сатурн-К" (23208, Вінницька обл., ВІнницький район, с. Хижинці, вул. І. Богуна,67-Б, ідент. код 35558781) на користь приватного підприємства "Бізон-Тех 2006"(69005, м. Запоріжжя, вул. Новицького Якова,11, ідент. код 34216986) 34 619,95 грн. основного боргу; 10 385,98 грн. штрафу; 13 847,98 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами; 1827, 00 грн. витрат на сплату судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати відповідачу.

Повне рішення складено 09 квітня 2014 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (69005, м. Запоріжжя, вул. Новицького Якова,11)

3 - відповідачу (23208, Вінницька обл., Вінницький район, с. Хижинці, вул. І. Богуна,67-Б )