Ухвала
від 08.04.2014 по справі 361/6954/13ц
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/6954/13ц Головуючий у І інстанції Петришин Н.М. Провадження № 22-ц/780/2386/14 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Категорія 45 08.04.2014

УХВАЛА

Іменем України

8 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Лащенка В.Д., Малорода О.І.,

при секретарі : Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Реєстраційна служба Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 вони придбали земельну ділянку площею 0,1194 га по АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за відповідачем. Так як, шлюб на даний час розірвано, відповідач у добровільному порядку відмовляється від поділу даної земельної ділянки, тому просить визнати право власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки.

В ході розгляду справи ОСОБА_2 позовні вимоги уточнював, вказавши, що на спірній земельній ділянці розпочато будівництво будинку та господарських споруд, та право власності на нього не зареєстроване, тому просив також визнати за ним та за відповідачем право власності по 1/2 частині будівельних матеріалів використаних для будівництва зазначених незавершених будівництвом житлових та господарських споруд.

Крім того зазначав, що після фактичного розірвання шлюбних стосунків, придбав автомобіль марки «Форд Фієста», тому просив визнати даний автомобіль особистою власністю.

В свою чергу відповідач подала зустрічний позов, який обґрунтувала тим, що земельна ділянка та 2/3 частини будівельних матеріалів придбані за її особисті кошти, які вона отримала в подарунок від ОСОБА_4 ще до укладення шлюбу із позивачем. За таких обставин та враховуючи те, що на її утриманні залишилась малолітня дитина, просила визнати за нею право власності на земельну ділянку та на 2/3 частини незавершеного будівництвом будинку.

В уточнених позовних вимогах також вказала, що під час шлюбу сторонами придбано легковий автомобіль марки «DAEWOO MATIZ», 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Кредитний договір на купівлю даного автомобіля оформлений на відповідача, яка і сплатила власні кошти за кредит. Крім того, під час шлюбу був укладений кредитний договір на ім'я ОСОБА_3, кошти за яким сплачені останньою. Кредитні кошти були надані на придбання мотору Меркурі 30 М, який проданий ОСОБА_2, але грошові кошти він не повернув ОСОБА_1

У зв'язку з викладеним, просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, 2/3 частин будівельних матеріалів, використаних на будівництво самочинно збудованого будинку, автомобіль марки «DAEWOO MATIZ», 2006 року випуску. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину будівельних матеріалів, використаних на будівництво самочинно збудованого будинку та стягнути з останнього кошти у розмірі 8 700 грн., які були сплачені відповідачем за кредитним договором №93-051 від 11.07.2006 року.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2014 року первісний та зустрічний позови задоволені частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0, 1194 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3221286401:01:007:0004.

Залишено у власності ОСОБА_1 1/2 частку земельної ділянки, площею 0, 1194 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 3221286401:01:007:0004.

В порядку поділу спільного майна подружжя залишено у власності ОСОБА_1 автомобіль марки «DAEWOO MATIZ», 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

В задоволенні іншої частини первісного та зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 26 лютого 2014 року відповідач за первісним позовом подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що спірна земельна ділянка та більша частина будівельних матеріалів були придбані за її особисті кошти, тому є її особистою власністю. Вказує, що суд не врахував інтереси малолітньої дитини, яка проживає разом з нею, та не з'ясував, що кредитні кошти витрачені на придбання мотору Меркурі 30 М були сплачені нею особисто, тому після продажу мотора ОСОБА_6 підлягають їй до повернення. Також зазначає, що позивачем за первісним позовом не доведено та підтверджено належними доказами у справі факту придбання за спільні кошти спірного нерухомого майна.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Так судом встановлено, що 14 лютого 2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції м. Києва зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, прізвище дружини після одруження - ОСОБА_2, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_2.

Від шлюбу у сторін народилась дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2010 року шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 вересня 2013 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 на її користь на утримання дитини ОСОБА_7 аліменти у розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу).

Під час перебування у шлюбі подружжям було придбано земельну ділянку площею 0,1194 га по АДРЕСА_1 - надану для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд, про що свідчить договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 4 серпня 2003 року між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець).

Право власності на вищевказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3, що підтверджується Державним актом від 24 грудня 2003 року, кадастровий номер земельної ділянки 3221286401:01:007:0004.

Із технічного паспорту на садибний (індивідуальний ) житловий будинок вбачається, що: в АДРЕСА_1 самочинно побудований житловий будинок «А-2», площею 227, 2 кв.м та самочинно розпочато будівництво ще одного житлового будинку та господарських споруд, що також не заперечувалося сторонами.

Встановлено, що під час шлюбу сторонами придбано автомобіль марки «DAEWOO MATIZ», 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. Автомобіль зареєстрований 4 травня 2006 року за ОСОБА_3 Згідно інформації наданої Управлінням державної автомобільної інспекції ГУ МВС України у м.Києві убачається, що зазначений автомобіль станом на 25 січня 2014 року зареєстрований за ОСОБА_3

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка є об'єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя, незважаючи на те, що право власності зареєстровано за відповідачем, і підстав для відступу від рівності часток сторін не встановлено.

Разом з тим суд вважав, що вимоги сторін про визнання права власності по 1/2 частині на будівельні матеріали, які були використані при будівництві будинку та господарських споруд задоволенню не підлягають, оскільки сторони не вказали, які саме будівельні матеріали та засоби були використані, та яка їх вартість.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що міськрайонний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

За правилами ст.ст. 60, 61, 65, 70 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що спірна земельна ділянка є об'єктом спільної сумісної власності позивача та відповідача, по при те, що право власності зареєстровано за відповідачем, а їх частки є рівними.

Правових підстав для відступу від рівності часток сторін при апеляційному перегляді рішення суду колегією суддів не встановлено.

Доводи апелянта про те, що земельна ділянка придбана за особисті кошти є необґрунтованими та безпідставними, оскільки крім самих свідчень ОСОБА_4 про подаровані їй 40 000 дол. США не надано жодних доказів зазначених обставин. При цьому, за свідченнями свідка кошти подаровані 1 жовтня 2002 року, а земельна ділянка придбана 4 серпня 2003 року, доказів того, що ці кошти витрачені на придбання земельної ділянки та будівельних матеріалів, в судовому засіданні не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України до виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва.

В Інформаційному листі Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» також надано роз'яснення про те, що до виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (частина третя статті 331 ЦК), відтак статтею 331 ЦК не передбачено можливості визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку. При цьому, визнаючи право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (поіменувати) ці матеріали чи обладнання.

Таким чином із встановлених обставин справи слідує, що законним і обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що первісні позовні вимоги та зустрічні позовні вимоги про визнання права власності по 1/2 частині на будівельні матеріали, які були використані при будівництві будинку та господарських споруд задоволенню не підлягають, оскільки сторони не вказали, які саме будівельні матеріали та засоби були використані, та яка їх вартість.

Із матеріалів справи вбачається, що 16 вересня 2010 року за ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль марки «Форд Фієста», 2006 року випуску. Судом встановлено та підтверджується поясненнями сторін, що даний автомобіль придбаний позивачем після фактичного припинення шлюбних стосунків, тому ОСОБА_1 не заперечувала проти визнання за позивачем права особистої власності на даний автомобіль.

Разом з тим, з інформації наданої Управлінням державної автомобільної інспекції ГУ МВС України у м.Києві вбачається, що вказаний автомобіль знятий з реєстрації за заявою ОСОБА_2 18 жовтня 2013 року.

За таких обставин є вірним висновок місцевого суду про те, що вказаний автомобіль не є спільною сумісною власністю подружжя, так як на час розгляду справи не зареєстрований за ОСОБА_2, тому й не може бути визнаний його особистою приватною власністю.

Також з матеріалів справи убачається, що автомобіль марки «DAEWOO MATIZ», 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, придбаний під час шлюбу сторін, тому є спільною сумісною власністю подружжя. Однак враховуючи визнання позову ОСОБА_2 в частині вимог що стосуються зазначеного автомобіля та беручи до уваги, те що на час розгляду справи автомобіль зареєстрований за ОСОБА_1, судова колегія погоджується із судом першої інстанції про необхідність залишення вказаного автомобіля у власності ОСОБА_1

Що ж стосується зустрічних вимог апелянта про стягнення із ОСОБА_2 коштів, виплачених за кредитним договором № 93-051 від 11 липня 2006 року, укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ «Банк «Демарк», то вони також не підлягають до задоволення, оскільки в судовому засіданні не доведено витрачання коштів ОСОБА_2 за кредитним договором не в інтересах сім'ї, тому ці кошти не можуть бути компенсовані іншому із подружжя.

Статтями 60 , 61 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов'язків по доказуванню між сторонами.

За загальним правилом, установленим ст. 60 ЦПК України , кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 ЦПК України .

Проте це загальне правило діє, якщо в нормах матеріального права відсутня вказівка про перерозподіл обов'язків доказування.

По своїй юридичній природі норми сімейного законодавства, які встановлюють підстави та механізм поділу спільного майна подружжя, припускають існування факту спільної сумісної власності подружжя, доки не доказано інше кимось із подружжя.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що позивачем за первісним позовом не доведено та не надано доказів на підтвердження факту придбання за спільні кошти спірного нерухомого майна є надуманими та необґрунтованими, адже в даному випадку обов'язок доказування щодо спростування факту спільної сумісної власності подружжя законом покладається на того з подружжя, хто це заперечує. Перекладання обов'язку спростувати презумпцію спільності майна на позивача, а не на відповідача, яка її оспорює, не допускається при розгляді даної категорії цивільних справ.

Отже доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді:

СудАпеляційний суд Київської області
Дата ухвалення рішення08.04.2014
Оприлюднено11.04.2014
Номер документу38120707
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —361/6954/13ц

Ухвала від 14.03.2014

Цивільне

Апеляційний суд Київської області

Ігнатченко Н. В.

Ухвала від 08.04.2014

Цивільне

Апеляційний суд Київської області

Ігнатченко Н. В.

Ухвала від 14.03.2014

Цивільне

Апеляційний суд Київської області

Ігнатченко Н. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні