Рішення

від 14.02.2014 по справі 911/4482/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2014 р. Справа № 911/4482/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро», м. Монастирище, Черкаська область;

до Приватного підприємства «Агрофірма «Данилівська», смт. Данилівка, Васильківський район, Київська область;

про стягнення 110 607,32 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача : не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (позивач) до Приватного підприємства «Агрофірма «Данилівська» (відповідач) про стягнення 110 607,32 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.12.2013 року розгляд справи відкладено на 28.01.2014 року.

В судове засідання 28.01.2014 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 05.12.2013 року не виконав, про причини неявки в судове засідання не повідомив. Представник відповідача 27.01.2014 року подав до канцелярії суду клопотання, в якому проти основного боргу не заперечував та просив зменшити заявлені у справі штрафні санкції у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем та непомірно завищеними штрафними санкціями. Розгляд справи відкладався до 11.02.2014 року.

В судовому засіданні 11.02.2014 року позивач позовні вимоги підтримав, подав заяву про збільшення позовних вимог у зв'язку з нарахуванням штрафних санкцій за більший період, ніж заявлено в позові, а саме по 10.02.2014 року. В заяві про збільшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 39203,36 грн. основного боргу, 13786,68 грн. пені, 28949,68 грн. 30% річних та 35242,25 грн. 0,1% за користування товарним кредитом, також покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у фактичному розмірі з врахуванням доплати за збільшення позовних вимог та витрати на послуги адвоката. Також, позивачем надано заперечення на клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій.

Заява позивача про збільшення позовних вимог була прийнята до розгляду в судовому засіданні 11.02.2014 року у зв'язку з чим, у відповідності до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 14.02.2014 року.

В судове засідання 14.02.2014 року представники позивача і відповідача не з'явилися.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) 18.04.2012 року було укладено Договір поставки ЗЗР в кредит 2012№107-МД (далі - Договір).

Пунктом 1.1. Договору передбачено, що Постачальник зобов'язується продати та поставити у строки, передбачені Договором засоби захисту рослин (Товар), а Покупець зобов'язується приймати Товар і оплачувати його вартість у встановленому Договором порядку.

Відповідно до п. п. 1.2., 2.2.1 Договору Покупець зобов'язаний оплатити товар в строки та на умовах, передбачених Договором та специфікаціями (додатковими угодами), в яких також визначається асортимент, номенклатура, кількість, ціна та характеристики Товару.

Позивач пояснив суду та надав докази укладення з відповідачем Специфікацій № 1 від 18.04.2012 року та № 2 від 20.04.2012 року та зазначив, що на виконання умов Договору згідно видаткових накладних № 1804068 від 18.04.2012 року, № 1804069 від 18.04.2012 року та № 2004019 від 20.04.2012 року відповідачу було поставлено Товар на загальну суму 80103,36 грн., який прийнятий уповноваженим представником відповідача за довіреностями на ТМЦ б/н від 17.04.2012 року та № 48 від 20.04.2012 року, що відповідачем не заперечено та не спростовано.

Згідно з п. 4.1. Договору оплата Товару здійснюється за ціною та у строки, вказані в Специфікаціях чи видаткових накладних, остаточний розрахунок за поставлений Товар Покупець зобов'язаний здійснити не пізніше 30.09.2012 року.

Однак, відповідач в порушення договірних зобов'язань, своєчасно та в повному обсязі за отриманий Товар не розрахувався, оплатив Товар частково на суму 40900 грн., у зв'язку з чим, за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 39203,36 грн., що ним не заперечено та не спростовано.

У зв'язку з простроченням відповідачем термінів оплати поставленого Товару, позивач на підставі п.п. 7.3., 7.8. Договору просить стягнути з відповідача пеню за період з 01.10.2012 року по 10.02.2014 року в сумі 13786,68 грн.

Керуючись п. 7.5. Договору позивач нарахував відповідачу річні в розмірі 30% від простроченої суми за період прострочення з 01.10.2012 року по 10.02.2014 року, що складає 28949,68 грн.

Також, позивач, посилаючись на п. 7.6. Договору стверджує, що в разі порушення строків оплати товар вважається проданим на умовах товарного кредиту і з відповідача підлягають стягненню відсотки за користування товарним кредитом (передбачені ст.. 536Цивільного кодексу України) у відповідності до ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України в розмірі 0,1% в день від вартості неоплаченого Товару за період від дати, коли Товар мав бути оплачений до дня фактичної оплати Товару. У зв'язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача за період прострочення з 01.10.2012 року по 10.02.2014 року 35242,25 грн. відсотків за користування товарним кредитом.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За наслідками розгляду спору судом встановлено, що відповідачем своєчасно не оплачений поставлений позивачем Товар на суму 39203,36 грн., що відповідачем не заперечено та не спростовано. Таким чином, позовні вимоги у відповідній частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Дослідивши вимоги позивача про стягнення з відповідача 13786,68 грн. пені, 28949,68 грн. 30% річних та 35242,25 грн. 0,1% за користування товарним кредитом, судом встановлено, що відсотки за користування товарним кредитом заявлені позивачем на підставі ст. ст. 536, 694 Цивільного кодексу України та п. 7.6. Договору з тих підстав, що зобов'язання з поставки Товару в разі його порушення автоматично змінюється на зобов'язання з погашення товарного кредиту, що передбачає сплату відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Згідно зі ст. 1053 Цивільного кодексу України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Як передбачено ст. 694 Цивільного кодексу України, на яку позивач посилається в обгрунтування вимог про стягнення 0,1 % за користування товарним кредитом, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до ст. 695 Цивільного кодексу України договором про продаж товару в кредит може бути передбачено оплату товару з розстроченням платежу.

Істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів.

Якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.

До договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу застосовуються положення частин третьої, п'ятої та шостої статті 694 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1057 Цивільного кодексу України договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

Юридична природа комерційного кредитування характеризується можливістю авансування, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг. Особливість комерційного кредитування полягає в тому, що правовим діям однієї сторони, зумовленим переданням у власність грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, кореспондуються правові дії другої сторони по передачі товару, виконанню робіт або наданню послуг. Суб'єктами комерційного кредитування можуть виступати будь-які юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Здійснюється комерційне кредитування у межах відповідного зобов'язання з реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг. Так, наприклад, на виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу комерційний кредит може бути наданий покупцем продавцю у формі авансу або попередньої оплати товарів і навпаки - продавцем покупцю шляхом відстрочення або розстрочення оплати товарів. При цьому товар, що передається продавцем покупцеві, може належати до категорії як родових, так і індивідуально визначених речей.

З огляду на наведені норми законодавства, продаж товару в кредит передбачає умови щодо відстрочення чи розстрочення платежу з зазначенням порядоку, строків і розмірів платежів, які є істотними з огляду на норму ст. 695 Цивільного кодексу України.

Однак, як вбачається з Договору, такий договір за своїм змістом з огляду на норми ст. 712, 655 Цивільного кодексу України є договором про купівлю-продаж (поставку) Товару, визначає умови поставки та оплати Товару та відповідальність за порушення строків оплати Товару, перехід відповідного зобов'язання в інше зобов'язання (щодо товарного кредиту) зафіксований лише в п. 7.6. Договору без визначення (зміни) істотних умов договору щодо визначення зобов'язання на умовах товарного кредиту (всі зобов'язання за договором поставки залишились незмінним для умов товарного кредиту і не відображають жодних ознак кредитування).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, посилання позивача на перехід зобов'язання щодо поставки Товару в кредитне зобов'язання на умовах товарного кредиту є безпідставним.

Суд також враховує, що ст. 536 Цивільного кодексу України наведена в гл. 48 Цивільного кодексу України «Виконання зобов'язання», тобто стосується умов, порядку та особливостей виконання зобов'язань.

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Тобто відповідною нормою ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено сплату процентів за користування чужими грошовими коштами, тобто визначено оплатний характер певних видів зобов'язань незалежно від факту порушення зобов'язання. Відтак, відповідна норма ст. 536 Цивільного кодексу України безпосередньо не пов'язана з порушенням виконання грошових зобов'язань і не вважається штрафною санкцією.

В той же час, наслідки порушення зобов'язання визначені у відповідній гл. 51 Цивільного кодексу України, зокрема, сплата неустойки, річних процентів та інфляційних.

Таким чином, у одночасному заявленні до стягнення пені, 30% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами (товарним кредитом) виникає суперечність, оскільки нарахуванням пені та річних позивач вважає грошове зобов'язання порушеним, а нарахуванням відсотків за користування товарним кредитом, позивач вважає, що зобов'язання з поставки товарів перейшло у нове зобов'язання - щодо товарного кредиту. Крім того, в разі новації відповідно до ст. 604 Цивільного кодексу України припиняються додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням і інше Договором не передбачено.

Як встановлено судом, сторонами не досягнуто істотних умов зобов'язання з товарного кредиту, що виключає новацію, а відтак і застосування ст. 694, 695 Цивільного кодексу України до відносин за Договором, які за своїм змістом є відносинами з купівлі-продажу Товару.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача відповідно до ст. ст. 694, 695 Цивільного кодексу України відсотків за користування товарним кредитом задоволенню не підлягає.

Відповідач є таким, що порушив строки оплати Товару за правовідносинами щодо поставки (купівлі-продажу), за що застосовується відповідальність, визначена в гл. 51 Цивільного кодексу України, тобто стягнення неустойки (в договорі передбачено сплату пені) та згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнення 30% річних, як передбачено Договором та заявлено в позові.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки

Пунктами 7.3., 7.8. Договору передбачено сплата пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за порушення термінів оплати Товару за весь період прострочення (без застосування обмеження строку нарахування п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та ст. 258 Цивільного кодексу України щодо позовної давності).

Також, п. 7.5. Договору сторонами погоджено стягнення річних відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України в розмірі 30% річних за період прострочення оплати Товару.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Згідно наданого позивачем (уточненого) розрахунку, пеня нарахована на заявлену суму боргу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за фактичний період прострочення зобов'язання, що відповідає вимогам ст. 549 Цивільного кодексу України, без визначених п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України обмежень. Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 13786,68 грн. пені правомірна і підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, нарахування 30% річних було проведено виходячи із фактичної суми заборгованості, що існувала на відповідну дату, і проценти в розмірі 30% погоджені сторонами в п. 7.5. Договору.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та річних суд вважає правомірними і обґрунтованими. В той же час, відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Згідно з п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суд України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам.

Таким чином, враховуючи ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання та його матеріальне становище, про яке свідчать надані відповідачем баланси та звіти про фінансові результати за 2012-2013 роки, нарахування 30% річних, як заявлено в сумі 28949,68 грн., що в порівнянні з сумою прострочення основного зобов'язання 39203,36 грн., складає близько 73% від суми основного боргу, є надмірно великим і з огляду на ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України та п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України надає суду підстави для зменшення штрафних санкцій, зокрема, до рівня, встановленого чинним законодавством - ст. 625 Цивільного кодексу України, до розміру 3% річних.

Таким чином, з відповідача підлягають стягненню на підставі п. 7.5 Договору та ст. 625 Цивільного кодексу України річні в розмірі 3%, що складає 3172,14 грн.

Крім того, враховуючи, що задоволена судом пеня 13786,68 грн. з річними 3172,14 грн. складають в сумі 16958,82 грн., що по відношенню до простроченої заборгованості становить близько 43%, задоволені судом штрафні санкції цілком покривають негативні для позивача наслідки і відповідають інтересам сторін.

Згідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню підлягає сума основного боргу 39203,36 грн., 13786,68 грн. пені та 3172,14 грн. 3% річних. Решта позову задоволенню не підлягає.

Також, позивач просить відшкодувати йому за рахунок відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 5600 грн., понесені у зв'язку з необхідністю у правовій допомозі в ході розгляду даної справи. В обґрунтування понесених витрат позивач надав суду Договір № 32 від 25.10.2013 року з адвокатом ОСОБА_3 (свідоцтво НОМЕР_1 від 19.10.2009 року) та докази сплати гонорару в сумі 5600 грн. за платіжним дорученням на підставі рахунку на оплату, що також підтверджується та актом про надання та оплату послуг.

Таким чином, з огляду на норми ст. 44, 48, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивач на сплату судового збору у сумі 2343,64 грн. (з врахуванням доплати) та на послуги адвоката в сумі 5600 грн., підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 1123,24 грн. судового збору та 2683,93 грн. адвокатських.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Агрофірма «Данилівська» (08621, Київська обл., Васильківський р-н, с. Данилівка, код 19415169) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Седна-Агро» (19100, Черкаська обл., м. Монастирище, вул. Леніна, 3, код 33143734) 39203,36 грн. основного боргу, 13786,68 грн. пені, 3172,14 грн. 3% річних, 1123,24 грн. витрат по сплаті судового збору та 2683,93 грн. витрат на послуги адвоката.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 14.02.2014 р.

Суддя Т.П. Карпечкін