Ухвала

від 07.04.2014 по справі 910/6001/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

про відмову у прийнятті позовної заяви

07.04.14 Справа № 910/6001/14

Суддя Ломака В.С., розглянувши позовну заяву фізичної особи ОСОБА_1

до фізичної особи ОСОБА_2

про стягнення 100 000, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року громадянин Азербайджану ОСОБА_1 в особі його повноважного представника ОСОБА_5 звернувся з позовом до громадянина Туреччини ОСОБА_2 про стягнення 100 000, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 18.03.2014 р. між сторонами було укладено Договір купівлі-продажу частки учасника в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Халкос» (03194, місто Київ, бульвар Кольцова, будинок 1-а; код ЄДРПОУ 37499414), відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідачу 100 % частки у Статутному капіталі зазначеного Товариства, а відповідач зобов'язався її оплатити шляхом перерахування на банківський рахунок представника позивача 3 000 000, 00 грн. Як зазначає позивач, в строк до 25.03.2014 р. відповідач мав, зокрема, здійснити платіж з вказаної суми в розмірі 100 000, 00 грн. Оскільки відповідного платежу відповідач не здійснив, позивач в особі свого представника вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали переданої на розгляд суду позовної заяви на предмет наявності правових підстав для прийняття її до провадження, суд звертає увагу на наступне.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 р. № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 р. № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.

В даному випадку, суд звертає увагу на те, що обґрунтовуючи підсудність даного спору шляхом посилання на приписи ч. 7 ст. 16 ГПК України, яка визначає, що справи у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, - позивач не враховує змісту корпоративних відносин та поняття корпоративних спорів, чим відповідно порушує правила підвідомчості.

Так, в силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. При цьому, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Відповідно до ст. 125 Конституції України, система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Згідно з ст. 22 названого Закону, місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності. За змістом ч. 3 цієї норми, місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством, а у разі відсутності прямої вказівки закону застосовується принцип розмежування підвідомчості за суб'єктним складом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України, до компетенції господарських судів віднесені справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Враховуючи положення ст.ст. 144, 177 ЦК України, ст. 13 Закону України «Про господарські товариства», вклади учасників до статутного капіталу є речами.

Корпоративними ж є відносини, пов'язані з реалізацією корпоративних прав, визначених відповідною часткою у статутному фонді.

Так, згідно з ч. 3 ст. 167 ГК України, корпоративними відносинами є відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

При цьому, корпоративними правами, в силу ч. 1 цієї норми, є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

За змістом ст. ст. 88, 167 ГК України, ст.ст. 116 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про господарські товариства», корпоративні права складаються з двох самостійних прав: майнового права, які носять економічний зміст та визначаються у грошовому еквіваленті (право на отримання частки прибутку (дивідендів), вартості належної учаснику частки майна у статутному фонді тощо), та особистого немайнового права, які не мають економічного змісту (право участі в управлінні справами товариства, одержання інформації про діяльність товариства, виходу з товариства тощо).

Відповідно до ст. 147 ЦК України, ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» учасник товариства також має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі товариства.

При цьому, права саме як учасника товариства у набувача частки статутного капіталу (її частини) виникають з моменту внесення відповідного запису в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про зміни в установчих документах товариства, які пов'язані із зміною складу учасників (засновників) юридичної особи.

Тому, продана позивачем відповідачу частка у статутному фонді (капіталі) засвідчує лише набуття відповідачем права власності на відповідний вклад у статутному фонді (капіталі) товариства (речі, які мають грошову оцінку) та дає йому право на вступ до цього товариства. Право ж безпосередньої участі в управлінні господарською діяльністю товариства набувається тільки з моменту вступу до господарського товариства, про що свідчитимуть відповідні відомості статуту товариства.

У свою чергу, спір щодо продажу позивачем своєї частки у статутному капіталі товариства відповідачу (не учаснику товариства) за своєю правовою природою є цивільно-правовим, тобто не пов'язаний із реалізацією корпоративних відносин та за своїм суб'єктним складом сторін не відповідає вимогам пункту 4 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.08 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» передбачено, що у зв'язку з відсутністю в законодавстві норм про спеціальну підвідомчість (підсудність) спорів, пов'язаних з емісією цінних паперів, розміщенням акцій чи їх обігом, а також часток у статутному (складеному) капіталі товариства, що виникають між акціонерами (учасниками) господарського товариства та товариством (крім передбачених пунктом 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України), такі позови повинні приймати господарські суди за правилами статті 1 Господарського процесуального кодексу України, тобто з урахуванням суб'єктного складу учасників спору.

З урахуванням наведеного, спори про визнання права власності на частки у статутному фонді господарського товариства, укладення, розірвання, зміну, виконання а також визнання недійсними договорів купівлі-продажу часток у статутному фонді та спори щодо інших правочинів з такими частками, крім спорів, пов'язаних з порушенням переважного права на їх придбання, не є такими, що виникають з корпоративних відносин і залежно від суб'єктного складу сторін підлягають розгляду господарськими або загальними судами.

Зазначена правова позиція відображена в тому числі в п. 1.11. Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України № 04-5/14 від 28.12.2007 р. «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин».

Зокрема, з урахуванням вказаних рекомендацій слід звернути увагу на те, що у визначенні підвідомчості справ зі спорів, пов'язаних з переходом права власності на частки в статутному фонді (капіталі) необхідно розрізняти правовідносини щодо часток як речей та правовідносини з приводу реалізації корпоративних прав, якими наділяється учасник, який володіє відповідною часткою.

Отже, оскільки корпоративними є відносини, пов'язані з реалізацією корпоративних прав, тобто прав, пов'язаних з управлінням товариством, то відносини щодо переходу права власності на частку в статутному фонді (капіталі) товариства, зокрема, майнові спори відносно розрахунків між сторонами відповідного договору купівлі-продажу, до корпоративних не належать.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що розгляд зазначених позовних вимог за суб'єктним складом сторін є непідвідомчим господарському суду з урахуванням правових приписів ст. ст. 1, 12, 21 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція відображена в постанові Вищого господарського суду України від 26.12.2012 р. у справі № 5017/1698/2012.

Наведене є підставою для відмови у прийнятті позовної заяви (п. 1 ч. 1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України).

На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 62, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

У прийнятті позовної заяви відмовити.

Суддя В.С. Ломака