Постанова

від 09.04.2014 по справі 905/6313/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

09.04.2014 справа №905/6313/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівТатенко В.М. Зубченко І.В., Радіонова О.О.,

за участю представників сторін: від позивача:Зуєва М.В. довіреність від відповідача:Хартинов В.Г. голова ліквідаційної комісії розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного закладу «Азовська басейнова санітарно-епідеміологічна станція», м. Маріуполь Донецька область на рішення господарського судуДонецької області від 18.02.2014р. по справі№ 905/6313/13 (Головуючий суддя: Колесник Р.М., суддя: Говорун О.В., Сажнева М.В.) за позовомДержавного підприємства «Маріупольський морський торговельний порт», м. Маріуполь Донецька область до Державного закладу «Азовська басейнова санітарно-епідеміологічна станція», м. Маріуполь Донецька область простягнення заборгованості у розмірі 59' 568,88 грн.

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Маріупольський морський торговельний порт» (далі - «Позивач») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Державного закладу «Азовська басейнова санітарно-епідеміологічна станція» (далі - «Відповідач») заборгованості у розмірі 55' 560,85грн., пені у розмірі 2' 395,70грн., інфляційні витрати у розмірі 48,24грн. та 3% річних у розмірі 493,41грн..

24.09.2013р. позивач звернувся з заявою у порядку статті 22 ГПК України, якою просив стягнути з відповідача: заборгованість у розмірі 55' 560,85 грн., пеню у розмірі 3'276,30 грн. та 3% річних у розмірі 731,73 грн. Тобто, зазначеною заявою Позивач, з одного боку - збільшив загальний розмір позовних вимог; з іншого - частково змінив обсяг позовних вимог, відмовившись від стягнення з Відповідача інфляційних у сумі 48,24 грн.; що є правом Позивача та не суперечить нормам діючого законодавства України

Заява судом прийнята, а справа в подальшому розглядалася в межах вимог, остаточно визначених Позивачем у цій заяві.

Рішенням господарського суду Донецької області від 18.02.2014 року у справі № 905/6313/13 позовні вимоги були задоволені частково, стягнуто: з Відповідача на користь Позивача заборгованість у розмірі 55' 560,85 гривень, пеню у розмірі у розмірі 831,13 гривень, 3% річних у розмірі 191,80 гривень, судовий збір у розмірі 1' 720,50 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Скаржник наполягає на порушенні судом норм матеріального та процесуального права, на неповному з'ясуванні та досліджені доказів та обставин справи, які мають значення для справи, а наслідком - є невірно зроблені висновки. Стверджує, що за період з 31.01.2013р. по 13.06.2013р. ліквідаційна комісія не одержувала жодного рахунку окрім актів виконаних робіт у відповідності до п.2.3 договору, отже відсутні підстави для здійснення розрахунків. Що стосується актів виконаних робіт за травень-червень 2013р., то вони відповідачем взагалі не отримувались, а надані до матеріалів справи копії актів виконаних робіт за цей період є неналежними, так як штамп та підпис організації та особи, яка їх отримала не має ніякого відношення до відповідача.

Сторони були належним чином повідомленні про дату, час та місце слухання справи.

Позивач надав відзив, у якому звернувся з проханням рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до статей 4 4 , 81 1 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням норм матеріального права та процесуального права; а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 26.06.2009р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області, як орендодавцем та Відповідачем, як орендарем, укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за № 3774/2009 (а.с.109-114).

Предмет договору № 3774/2009 від 26.06.2009р. передбачає, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлові вбудовані приміщення (далі - Майно), які розташовані за адресою: м. Маріуполь, пр. Адмірала Луніна, 2: приміщення гаражів прощею 73,6 м 2 ., складські приміщення площею 71,3 м 2 . та двоповерховий будинок лабораторії площею 331,0 м 2 ., що знаходяться на балансі Позивача (а.с.109-114).

За умовами п.5.11 договору № 3774/2009 від 26.06.2009р., орендар зобов'язувався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна та протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, компенсацію орендарем плати за користування земельною ділянкою.

31.01.2013р. між Сторонами на виконання п. 5.11 договору № 3774/2009 від 26.06.2009р. був укладений договір на відшкодування витрат Позивача, пов'язаних з утриманням орендованих приміщень за № 35-16/07/13 (далі - «Договір»).

Предмет Договору встановлює, що Позивач забезпечує обслуговування (вивіз відходів, надання комунальних послуг), експлуатацію та ремонт будівель: двоповерховий будинок лабораторії площею 331,0 м 2 ., приміщення гаражів прощею 73,6 м 2 . та складські приміщення площею 71,3 м 2 ., що розташовані за адресою пр. Адм. Луніна, 2, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, будівлі КПП-1 загальною площею 1ё392,4 м 2 ., що розташовані за адресою пр. Адм. Луніна, 99, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, (надалі - Будівля), а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в будівлях, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

За умовами п.1.4 Договору, Відповідач бере на себе обов'язок відшкодувати витрати Позивача пов'язані зі сплатою податку не земельну ділянку, на якій розташовані будівлі, прибиранням приміщень загального користування та прибудинкової території, вивозу відходів, що утворюються в процесі діяльності орендаря, охороною приміщень будівель, що здійснюється відділом внутрішньої охорони порту - пропорційно до займаної орендарем площі у будівлях, витрати пов'язані з тепло, водо, електрозабезпеченням орендованих приміщень та прийманню стоків.

Пунктами 2.2, 2.3 Договору передбачено, що оплата наданих послуг здійснюється орендарем на підставі рахунків, що виставляються балансоутримувачем - не пізніш десяти календарних днів з дня отримання включно. Виставлення рахунків здійснюється балансоутримувачем на підставі актів виконаних робіт, які складаються сторонами щомісячно. Для складання зазначеного акту орендар зобов'язується забезпечити явку свого представника до Відділу головного енергетика порту, що знаходиться за адресою: пр. Адм. Луніна, 75, м. Маріуполь, до цеху водопостачання, що знаходиться за адресою: пр. Адм. Луніна, 99, м. Маріуполь та до відділу майнових відносин, що знаходиться в будівлі портоуправління за адресою: пр. Адм. Луніна, 99, м. Маріуполь - у останній робочий день поточного місяця.

Пунктом 2.7 Договору встановлені суми витрат, що підлягають відшкодуванню та становлять 138' 514,63 грн. (з ПДВ), які за п.2.8, можуть бути змінені в односторонньому порядку балансоутримувачем відповідно до зміни тарифів згідно діючого законодавства України.

Орендар несе відповідальність за несвоєчасне внесення плати за цим договором - у вигляді сплати індексу інфляції за час прострочення, 3% річних від простроченої суми, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла на момент виникнення зобов'язання на кожен день прострочення платежу) (п.5.1 договору).

Пунктом 6.1 договору передбачений строк його дії - до 31.12.2013р.

Додатками № 5-12 до Договору визначені розрахунки витрат балансоутримувача, пов'язаних з утримання приміщень, витрат по водопостачанню та водовідведенню, витрат за спожиту електроенергію, витрат з електропостачання, витрат з теплопостачання (а.с. 16-23).

27.08.2013р. за актом приймання-передачі майно було повернуто відповідачем з оренди (а.с. 123).

На виконання умов договору, сторонами було складено акти виконаних робіт за період з січня 2013р. по червень 2013р., а саме:

- січень 2013 року, підписані сторонами на загальну суму 15' 049,12 гривень;

- лютий 2013 року, підписані сторонами на загальну суму 15' 456,60 гривень;

- березень 2013 року, підписані сторонами на загальну суму 17' 735,15 гривень;

- квітень 2013 року, підписані сторонами на загальну суму 2' 804,20 гривень;

- травень 2013 року, що не підписані сторонами на загальну суму 2' 828,32 гривень;

- червень 2013 року, що не підписані сторонами на загальну суму 1' 686,96 гривень,

на підставі яких були виставлені рахунки на оплату, а саме:

- № 949 від 31.01.2013р. на відшкодування витрат за січень 2013 року на суму 15' 049,12 гривень;

- № 1485 від 28.02.2013р. на відшкодування витрат за лютий 2013 року на суму 15' 456,60 гривень;

- № 2581 від 31.03.2013р. на відшкодування витрат за березень 2013 року на суму 17' 735,15 гривень;

- № 3480 від 30.04.2013р. на відшкодування витрат за квітень 2013 року на суму 2' 804,20 гривень;

- № 4299 від 31.05.2013р. на відшкодування витрат за травень 2013 року на суму 2' 828,32 гривень;

- № 5312 від 12.06.2013р. на відшкодування витрат за червень 2013 року на суму 1' 686,16 гривень,

всього на загальну суму 55' 560,85 гривень.

Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, утворивши заборгованість по виставлених рахунках.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 55' 560,85грн., і як наслідок застосування правових наслідків порушення зобов'язання у вигляді нарахування пені у розмірі 3' 276,30грн. та 3% річних у розмірі 731,73грн.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України (далі - «ГК України»), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Донецький апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг, тому спірні відносини, регулюються главою 63 ЦК України.

Відповідно до ст..901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що 27.08.2013р. за актом приймання-передачі майно було повернуто відповідачем з оренди.

Даний факт дає підстави стверджувати про фактичне користування відповідачем орендованим майном до 27.08.2013р..

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про не доведеність відповідачем належними доказами обставин, які б спростовували факт, що у період з травня по червень 2013 року, сторонами не було складено відповідних актів, оскільки за змістом п.п. 2.2, 2.3. договору, саме обов'язком Відповідача було направлення представника до позивача з метою складання актів виконаних робіт.

Що стосується виставлення рахунків на оплату за ці періоди, то цей факт підтверджується наявним у матеріалі справи листом № 28-15/90 від 31.07.2013р. (а.с. 54), в якому зазначено про надсилання на адресу відповідача рахунків на відшкодування витрат за період травень - червень 2013 року, а також в ньому сформульовано вимогу про оплату загальної суми заборгованості, що утворилася у відповідача з відшкодування понесених позивачем витрат, на загальну суму 55' 560,85 грн. Факт отримання зазначеного листа 02.08.2013 року підтверджується поштовим повідомленням про вручення цього листа відповідачу.

Також, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що отримання рахунків № 949 від 31.01.2013р., №1485 від 28.02.2013р. та № 2581 від 31.03.2013р. Чистяковою та Васько - не може вважатися доказом їхнього отримання Відповідачем, адже:

1. 21.09.2012р. Міністерством охорони здоров'я України було видано Наказ №176-О. "Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України", яким затверджено ліквідаційну комісію відповідача у складі Хартинова В.Г., Пурас Н.В., Куценко Л.Г., Козлова М.Ю.;

2. з довідки №01/04 від 11.01.2014р. (а.с. 144) вбачається, що з 31.12.2012р. усіх працівників було звільнено, а з 01.01.2013р. члени комісії відмовилися виконувати свої обов'язки, у зв'язку з цим усі ліквідаційні дії виконує Хартинов В.Г.;

3. в матеріалах справи відсутні відомості з приводу перебування даних осіб у трудових відносинах із відповідачем.

Разом з тим, цілком правомірним є посилання місцевого господарського суду на лист № 28-15/90 від 31.07.2013р. (а.с. 54), як на отримання Відповідачем зазначених рахунків.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" оскільки статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що лист позивача № 28-15/90 від 31.07.2013р. (а.с. 54) слід сприймати, як пред'явлення вимоги про оплату, у розумінні ст. 530 ЦК України та з урахуванням п.2.2 Договору.

Оскільки матеріалами справи підтверджується існування заборгованості у сумі 55' 560,85 грн. на момент пред'явлення позову, то є підстави для настання визначених діючим законодавством та Договором правових наслідків неналежного виконання зобов'язання з боку Відповідача.

Відповідно до ст.. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Положеннями ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина шоста статті 232 ГК України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Перевіривши нарахування пені та 3% річних, колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягненню підлягає пеня у розмірі 831,13 грн. та 3% річних у розмірі 191,80 грн., які нараховані за період з 13.08.2013р. по 23.09.2013р.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного закладу «Азовська басейнова санітарно-епідеміологічна станція» - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 18.02.2014 року у справі № 905/6313/13 - залишити без змін.

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: І.В. Зубченко О.О.Радіонова

Надруковано примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - у справу; 1 - ГСДО; 1 - ДАГС