Постанова

від 04.11.2013 по справі 804/11317/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2013 р. Справа № 804/11317/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЦарікової О.В., секретаря судового засіданняМаксименко Е.М., за участю: представника позивача ОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

22 серпня 2013 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 14.08.2013 № 0003571703.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначила, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства та підлягає скасуванню, з огляду на наступне: позивачем не було допущено порушень податкового законодавства, зафіксованих в акті від 31.07.2013 №293/173/НОМЕР_2; господарські операції з контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю «Детальсервіс» (далі - ТОВ «Детальсервіс») мали реальний характер, оформлені належними первинними документами, та в повному обсязі відображені в бухгалтерському та податковому обліках; висновки відповідача щодо відсутності факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Детальсервіс» ґрунтуються на припущеннях, є бездоказовими, законодавчо необґрунтованими; відповідач неправомірно дійшов висновку про недостовірність задекларованих позивачем даних податкового обліку, оскільки сама по собі здійснена відповідачем податкова кваліфікація операцій суперечить даним первинних документів, наданих позивачем до перевірки, та його податкової звітності, а в іншому є протиправною та хибною, отже не може слугувати підставою для висновків щодо недостовірності задекларованих платником податків даних податкового обліку, визначення платникові податкових зобов'язань та їх узгодження в установленому законом порядку. За таких обставин, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов повністю та скасувати винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення № 0003571703 від 14.08.2013.

Відповідач заперечив проти заявленого адміністративного позову з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов від 17.09.2013, які містяться в матеріалах справи. Відповідач зазначив, що податковий кредит фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 за період червень - липень 2012 року сформовано за рахунок постачальника - ТОВ «Детальсервіс», факт реального вчинення господарських операцій якого (ТОВ «Детальсервіс») з контрагентами - покупцями за перевіряємий період не встановлено згідно висновків актів Західної МДПІ м. Харкова. Відповідач вказав, що: ТОВ «Детальсервіс» не надавало будь - яких послуг та товарно-матеріальних цінностей ФОП ОСОБА_4; ТОВ «Детальсервіс» не мало зв'язку між фактом придбання товарів (робіт, послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (робіт, послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку; відсутність ТОВ «Детальсервіс» за місцезнаходженням, також відсутність складів, які згідно видів діяльності та товару, який придбавався ФОП ОСОБА_4, необхідні ТОВ «Детальсервіс», враховуючи розмір та характер надання послуг, перелік контрагентів, з якими працювало зазначене підприємство; відсутність у ТОВ «Детальсервіс» трудових ресурсів. Зазначене свідчить про те, що правочини між позивачем та ТОВ «Детальсервіс» здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до п.п. 1, 2 ст.215, ч.ч. 1,5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. За таких обставин, позивачем порушено п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 101666,67 грн., з яких за червень 2012 року на суму 50000,00 грн. та за липень 2012 на суму 51666,67 грн. Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 14.08.2013 № 0003571703 є цілком обґрунтованим та винесене правомірно.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 відкрито провадження у справі №804/11317/13-а та призначено її до розгляду на 17.09.2013.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити адміністративний позов повністю.

Представник відповідача у судове засідання 04.11.2013 не з'явився. До суду надійшло клопотання відповідача від 04.11.2013, в якому відповідач просив розглянути справу за його відсутності та зазначив, що проти позову заперечує в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, фізична особа - підприємець ОСОБА_4 зареєстрована як фізична особа - підприємець Виконавчим комітетом Новомосковської міської ради Дніпропетровської області 23.06.2004 за №22290170000001157, за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серія НОМЕР_3 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 458741, станом на 30.03.2011, та перебуває на податковому обліку в Новомосковській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість НОМЕР_4, виданого Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією 21.09.2006, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи.

Як встановлено судом, відповідно до повідомлення від 31.07.2013 № 1060/10/17.3-17, та на підставі наказу від 31.07.2013 щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, Новомосковською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області 31.07.2013 було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість за червень 2012 року та липень 2012 року по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Детальсервіс» (код ЄДРПОУ 37997840).

За результатам перевірки було складено акт № 293/173/НОМЕР_2 від 31.07.2013 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань правильності формування податкового кредиту за червень 2012 року та липень 2012 року по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Детальсервіс» (код ЄДРПОУ 37997840)

В означеному акті вказано, що відповідно до акту Західної МДПІ м. Харкова від 10.08.2012 № 786/22-104/37997840 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Детальсервіс» (код ЄДРПОУ 37997840) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків, їх реальності та повноти відображення в обліку, за період квітень - червень 2012 року», акту Західної МДПІ м. Харкова від 17.10.2012 № 486/22-417/37997840 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Детальсервіс» (код ЄДРПОУ 37997840) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за липень 2012 року» встановлено, що провести зустрічну звірку ТОВ «Детальсервіс» неможливо, у зв'язку з тим, що підприємство не знаходиться за податковою (юридичною) адресою, що свідчить про те, що у ТОВ «Детальсервіс» наявні ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності за перевіряємий період. Також, відповідачем у вказаному акті зроблено висновок про те, що ТОВ «Детальсервіс» не надавало будь - яких послуг та товарно-матеріальних цінностей ФОП ОСОБА_4; ТОВ «Детальсервіс» не мало зв'язку між фактом придбання товарів (робіт, послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (робіт, послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Відповідачем встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ФОП ОСОБА_4 від ТОВ «Детальсервіс» у червні - липні 2012 року щодо придбання кузовів вантажного автомобіля на загальну суму 610000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 101666,70 грн., що свідчить про укладення угоди без мети настання реальних наслідків, а отже позивачем порушено ч. ч. 1, 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. На думку відповідача, ФОП ОСОБА_4 є вигодонабувачем придбаного у ТОВ «Детальсервіс» товару.

Згідно висновків акту № 293/173/НОМЕР_2 від 31.07.2013 позивачем порушено п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 101666,67 грн., в т.ч. за червень 2012 року - 50000,00грн., за липень 51666,67 грн.

На підставі вищенаведеного акту винесено податкове повідомлення-рішення від 14.08.2013 № 0003571703, за яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 152500,01 грн., з яких 101666, 67грн. - за основним платежем та 50833,34 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Дослідивши надані сторонами докази та всі обставини даної справи, суд не погоджується з висновками відповідача, зробленими у акті від № 293/173/НОМЕР_2 від 31.07.2013 щодо не спрямованості правочину, укладеного позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Детальсервіс» на настання реальних правових наслідків, виходячи з наступного.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2. встановлення спеціальної правосуб'єктності учасників господарської операції. Особа, яка видає податкову накладну , повинна бути зареєстрована як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

3. встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

5. встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Аналогічна позиція викладена також у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, у якому зазначено з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Також у вищевказаному листі Вищого адміністративного суду України зазначено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінуватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що правочин, укладений позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Детальсервіс» не спрямований на настання реальних правових наслідків через те, що за ланцюгом між попередніми контрагентами Товариства з обмеженою відповідальністю «Детальсервіс» правочини визнані податковим органом нікчемними, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків, та його безпосереднім контрагентом.

Також, що стосується встановлення нікчемності правочинів по ланцюгу постачання Товариства з обмеженою відповідальністю «Детальсервіс» з його контрагентами, суд зазначає, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Повноваженнями щодо визнання в позасудовому порядку правочинів нікчемними або недійсними вказані органи не наділені. Також, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсним чи не укладення вказаного правочину. Відповідачем не було надано належних та допустимих доказів нікчемності означеного договору, фіктивної господарської діяльності контрагента позивача, безтоварності господарської операції, відсутності зв'язку укладеної угоди з господарською діяльністю позивача, притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб вказаних підприємств за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення, а також, що укладений правочин порушує публічний порядок відповідно до ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Однак, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Аналогічну позицію з цього приводу займають Вищий адміністративний суд України в постанові від 14.11.2012 по справі № К/9991/50772/12 (номер в ЄДРСР № 27477204) та Верховний Суд України в постанові Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9.

Суд також зазначає, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит порушення податкової дисципліни, яке допустило ТОВ «Детальсервіс».

Аналогічну позицію займає Верховний Суд України, викладену у постанові від 13.01.2009 (номер судового рішення в ЄДРСР 3060678).

В листі Вищого адміністративного суду України від 06.05.2011 №742/11/13-11 зазначено, що згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Отже, судом підлягає дослідженню факт реальності господарської операції між ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Детальсервіс», та реальність зміни майнового стану першого.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ТОВ «Детальсервіс» був укладений договір купівлі - продажу від 06.06.2012 № 06/06, за умовами якого ТОВ «Детальсервіс» (продавець) зобов'язується передати у власність фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (покупця), а покупець прийняти та оплатити на умовах вказаного договору - кузов вантажного автомобіля.

Датою поставки товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній (п. 3.1. договору від 06.06.2012 № 06/06.

На підставі вказаного договору купівлі - продажу від 06.06.2012 № 06/06 ТОВ «Детальсервіс» був виставлений рахунок-фактура від 06.06.2012 № 53 на загальну суму 300000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 50000,00 грн. та виписані позивачеві податкові накладні від 06.06.2012 № 53, від 22.06.2012 № 251 на загальну суму 300000,00 грн., в. т.ч. ПДВ - 50000,00 грн.

З видаткової накладної від 22.06.2012 № 251, вбачається, що ТОВ «Детальсервіс» поставило ФОП ОСОБА_4 кузов вантажного автомобіля на загальну суму 300000,00 грн., в тому числі ПДВ - 50000,00 грн. Також, з означеної видаткової накладної вбачається, що приймання товару здійснювалося ОСОБА_4

Факт оплати товару підтверджується банківськими виписками від 06.06.2012 на суму 100000,00 грн., від 22.06.2012 на суму 200000,00 грн., на загальну суму 300000,00 грн.

При цьому позивач пояснив, що в банківській виписці червень 2012 року (06.06.2012) помилково вказано оплату у розмірі 100000,00 грн. за балки вантажного автомобіля, з огляду на те, що в травні 2012 року між ТОВ «Детальсервіс» та ФОП ОСОБА_4 була домовленість (в усному порядку) про купівлю у ТОВ «Детальсервіс» балок вантажного автомобіля. 06.06.2012 позивачем було перераховані кошти у розмірі 100000,00 грн. на рахунок ТОВ « Детальсервіс» за вказані балки. Однак, в усному порядку між сторонами був замінений перелік автозапчастин, та цього ж дня укладений договір про купівлю - продаж кузова вантажного автомобіля від 06.06.2012. Вказана оплата врахована відповідачем під час перевірки як оплата за кузов вантажного автомобіля, та не заперечувалася відповідачем під час розгляду справи.

Також, між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та ТОВ «Детальсервіс» був укладений договір купівлі - продажу від 04.07.2012 № 04/07, за умовами якого ТОВ «Детальсервіс» (продавець) зобов'язується передати у власність фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (покупця), а покупець прийняти та платити на умовах вказаного договору - кузов вантажного автомобіля.

Датою поставки товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній ( п. 3.1. договору від 04.07.2012 № 04/07.

На підставі вказаного договору купівлі - продажу від 04.07.2012 № 04/07 ТОВ «Детальсервіс» були виписані позивачеві податкові накладні від 04.07.2012 № 91 на суму 60000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 10000,00 грн., від 18.07.2012 № 420 на суму 120000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20000,00 грн., від 31.07.2012 № 659 на суму 130000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 21666, 67 грн., від 30.08.2012 № 441 на суму 50000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 8333,33 грн., загальна сума 360000,00 грн., вт.ч. ПДВ - 60000,00 грн.

З видаткової накладної від 30.08.2012 № 441, вбачається, що ТОВ «Детальсервіс» поставило ФОП ОСОБА_4 кузов вантажного автомобіля на загальну суму 360000,00 грн., в тому числі ПДВ - 60000,00 грн. Також, з означеної видаткової накладної вбачається, що приймання товару здійснювалося ОСОБА_4

Факт оплати товару підтверджується банківськими виписками від 04.07.2012 на суму 60000,00 грн., 18.07.2012 на суму 120000,00 грн., від 31.07.2012 на суму 130000,00 грн., від 30.08.2012 на суму 50000,00 грн., загальна сума 360000,00 грн., належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Судом під час розгляду справи встановлено, що первинні документи, складені ТОВ «Детальсервіс», відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Щодо тверджень відповідача про те, що відсутність у позивача та ТОВ «Детальсервіс» товарно-транспортних накладних підтверджує відсутність факту перевезення товару, суд зазначає наступне.

Згідно пункту 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, підставою для ведення бухгалтерського та податкового обліку господарської операції є первинні документи, які повинні відповідати законодавчо встановленим вимогам.

Судом встановлено, що первинні документи, а саме: видаткові накладні та податкові накладні за господарською операцією позивача з ТОВ «Детальсервіс» складені у відповідності до законодавства України.

У відповідності до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 «Щодо підтвердження даних податкового обліку» документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Таким чином, відсутність у позивача лише товарно-транспортних накладних не може слугувати беззаперечною підставою для висновку про відсутність здійснення господарської операції, у тому випадку, коли іншими документами, наданими позивачем або ТОВ «Детальсервіс», підтверджується рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

В матеріалах справи наявні акти списання № СпТ - 000037 від 22.06.2012 на суму 300000,00 грн., № СпТ - 000106 від 28.09.2012 на суму 250000,00 грн., підписані комісією у складі: голови комісії - ОСОБА_4, бухгалтера та орендодавця. В актах зазначені причини списання: заміна на автомобіль 55-80, автомобіль 031-51, відповідно.

В матеріалах справи також наявні договори оренди автотранспортного засобу від 02.01.2012, 19.05.2012, 01.04.2012, укладені між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (орендарем) та орендодавцями за вказаними договорами - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, для перевезення вантажів, а також акти приймання - передачі до договорів орендних транспортних засобів 02.01.2012, 19.05.2012, 01.04.2012, складені між орендарем (ОСОБА_4.) та орендодавцями за вказаними договорами.

Під розгляду справи представник позивача пояснив, що придбані кузови вантажних автомобілів були встановлені на вантажні автомобілі власними силами позивача, а саме: водіями вантажних автомобілів, які працювали на той час у позивача, оскільки процес встановлення кузовів не передбачає застосування інших технічних засобів.

До матеріалів справи додані трудові договори, укладені між ОСОБА_4 та водіями - ОСОБА_8 (трудовий договір від 10.06.2009), ОСОБА_9 (трудовий договір від 19.03.2012 ), ОСОБА_10 ( трудовий договір від 19.03.2012 ).

У судовому засіданні представником позивача було заявлено клопотання про виклик для допиту та надання пояснень свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_7, які є власниками вантажних автомобілів.

Представник відповідача проти заявленого клопотання не заперечив.

Судом задоволено клопотання позивача про допит свідків та ухвалено здійснити допит свідків під час розгляду справи по суті.

Свідок ОСОБА_5 по суті заданих йому питань у судовому засіданні пояснив, що кузови вантажних автомобілів встановлювалися самими водіями вантажних автомобілів.

Свідок ОСОБА_7 пояснив, що заміна кузовів не потребує застосування допоміжної техніки, вони встановлюються самими водіями вантажних автомобілів, розібрати кузов на частини неможливо, старі кузови списуються за актами, та знаходяться у домоволодінні позивача.

Отже, як було встановлено у судовому засіданні, придбані позивачем кузови були встановлені власними силами позивача (водіями вантажних автомобілів).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 458741 та спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 22.08.2013, який міститься в матеріалах справи, основним видом діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 визначені: оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Таким чином, придбані у ТОВ «Детальсервіс» кузови вантажних автомобілів, були використані у господарській діяльності позивача.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

В п. 198.1 ст. 198 ПК України, зазначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у томі числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезені на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду зокрема, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст. 187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 10166,67 грн. за правочинами, укладеними з ТОВ «Детальсервіс», на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального виконання господарської операції, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентів правочинів.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статті 216, статтю 218 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, може бути в адміністративній справі доказом вчинення особою діяння, спрямованого на ухилення від сплати податків.

Суд також звертає увагу на приписи ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до вимог ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції; суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже загальним принципом юридичної відповідальності є вина особи в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

При цьому, суд з поміж вказаного також враховує, що згідно ч. 2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Також, однією з основних підстав у висновку відповідача щодо нікчемності здійснення між позивачем та ТОВ «Детальсервіс» господарських відносин у червні та липні 2012 року стало те, що згідно акту Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова від 10.08.2012 № 786/22-104/37997840 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Детальсервіс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період квітень-червень 2012 року» та акту Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова від 17.10.2012 № 486/22-417/37997840 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Детальсервіс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків, їх реальності та повноти відображення в обліку, за липень 2012 року» було встановлено неможливість проведення зустрічної звірки, у зв'язку з відсутністю ТОВ «Детальсервіс» за юридичною адресою, а отже зроблено висновок щодо відсутності реального вчинення господарських операцій ТОВ «Детальсервіс» протягом зазначених періодів.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2013 у справі №820/4818/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 у даній справі, позов ТОВ «Детальсервіс» задоволено, визнано дії Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «Дельтасервіс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період квітень - червень 2012 року, за липень 2012 року, за результатами яких складені акти №786/22-104/37997840 та №476/22-417/37997840, неправомірними. Зазначена постанова суду набрала законної сили.

Однак, в даному випадку судом досліджено реальність господарської операції та добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит, а не дії Західної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова щодо законності проведення перевірки ТОВ «Детальсервіс».

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства та беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і доведеність позивачем невідповідності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 14.08.2013 №0003571703, у зв'язку з чим адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Виходячи з цього, суд вважає за необхідне присудити з Державного бюджету України на користь позивача витрати у розмірі 1525,00 грн.

Керуючись ст. ст. 11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0003571703 від 14.08.2013.

Присудити з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1525(одна тисяча п'ятсот двадцять п'ять) грн. 00 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 11 листопада 2013 року.

Суддя О.В. Царікова