Рішення

від 02.04.2014 по справі 2/532/4/13

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2/532/4/13

Номер провадження 22-ц/786/3/14 Головуючий у 1-й інстанції Омельченко І.І.

Доповідач Бутенко С. Б.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Бутенко С.Б.

Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.

при секретарі: Зеленській О.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Кременчуцького міжрайонного екологічного прокурора в інтересах держави в особі Кобеляцької райдержадміністрації Полтавської області, Орлицької сільської ради Кобеляцького району, ДП «Кременчуцьке лісове господарство»

на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 04 березня 2013 року

по справі за позовом Кременчуцького міжрайонного екологічного прокурора в інтересах держави в особі Кобеляцької райдержадміністрації Полтавської області, Орлицької сільської ради Кобеляцького району, ДП «Кременчуцьке лісове господарство» до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування акту на право приватної власності на земельну ділянку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду, вивчивши матеріали справи, колегія суддів,-

В С Т А Н О В И Л А:

В лютому 2012 року Кременчуцький міжрайонний екологічний прокурор, діючи в інтересах держави в особі Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області, Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області та Державного підприємства «Кременчуцьке лісове господарство» (далі - ДП «Кременчуцький лісгосп») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позову посилався на те, що при проведенні перевірки щодо законності надання земель лісового та водного фонду у приватну власність на території Кобеляцького району було встановлено, що розпорядженням голови Кобеляцької районної державної адміністрації № 566 від 27 липня 2008 року, ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва за межами населеного пункту на території Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, а 12 вересня 2008 року видано державний акт серії ЯЖ № 512810 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,05 га.

Зазначав, що вказану земельну ділянку надано з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки згідно матеріалів лісовпорядкування вона відноситься до земель державного лісового фонду та належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, а проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 не розроблявся та відповідними органами не погоджувався.

Крім того, виділена у власність ОСОБА_1 земельна ділянка знаходиться в нормативно встановленій прибережній захисній смузі Дніпродзержинського водосховища та є ділянкою з обмеженим режимом господарської діяльності і не може надаватись у власність та використовуватись для будівництва.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 4 березня 2013 року в задоволенні позову прокурора відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням, Кременчуцький міжрайонний екологічний прокурор подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, у відсутність відповідача, яка в установленому законом порядку повідомлялась про час та місце розгляду справи за останньою відомою судові адресою та засобами зв'язку, проте, зловживаючи своїми правами та не виконуючи обов'язків, встановлених ст. 77 ЦПК України, про причини своєї неявки в судове засідання суд не повідомила, що є неявкою без поважних причин, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 307 ч. 1 п. 2 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення згідно ст. 309 ч. 1 п.п. 3, 4 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що розпорядженням голови Кобеляцької районної державної адміністрації № 566 від 27.07.2008 року погоджено проекти землеустрою та передано у власність громадянам згідно із списком земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва за межами населених пунктів на території Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, зокрема, ОСОБА_1 - площею 0,05 га (а.с. 6-7).

На підставі даного розпорядження 12 вересня 2008 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 512810, що його зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010855700048, на підставі якого відповідачка набула право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 5321885700:00:003:0115) площею 0,05 га для індивідуального дачного будівництва на території Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області.

Відмовляючи у задоволенні позову прокурора про визнання недійсним та скасування вказаного державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем заявлених позовних вимог, з чим колегія суддів погодитися не може, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 118 ЗК України, в редакції Законів України № 2768-III від 25.10.2001, № 1626-IV від 18.03.2004, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, ст. 50 Закону України «Про землеустрій», Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677 (далі - Порядок), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд подають заву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки із зазначенням бажаних розмірів земельної ділянки та мети її використання. В разі згоди на передачу земельної ділянки у власність відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, який приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Згідно ст. 62 Закону України «Про землеустрій», абзацу сьомого статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» в редакції Закону від 17 червня 2004 року № 1808-IV, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягали обов'язковій державній експертизі з метою забезпечення її відповідності вихідним даним та технічним умовам, вимогам законів України, іншим нормативно-правовим актам.

Проте, як встановлено постановою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03 квітня 2012 року по справі № 1-29/12 по обвинуваченню ОСОБА_3 за ст. 364 ч. 1, ст. 366 ч. 1 КК України та ОСОБА_4 за ст. 367 ч. 1 КК України та доведено матеріалами справи, в порушення вимог ст. 118 ЗК України, ст. 62 Закону України «Про землеустрій», абзацу сьомого статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» в редакції Закону від 17 червня 2004 року № 1808-IV дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_1 не надавався, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва на території Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області не розроблявся та відповідними органами не погоджувався, експертиза землевпорядної документації не проводилась.

Рішення про передачу спірної земельної ділянки, що відноситься до земель державного лісового фонду (квартал 17 виділ 10 Ново-Орлицького лісництва), у власність ОСОБА_1 було прийнято місцевою державною адміністрацією на підставі завідомо неправдивих офіційних документів - титульної сторінки проекту землеустрою.

Як вбачається з технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку кадастровий номер: 5321885700:00:003:0115 гр. ОСОБА_1 на території Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, технічну документацію із землеустрою було розроблено Кобеляцьким відділом ПРФ ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» лише після прийняття та на підставі розпорядження Кобеляцької РДА № 566 від 27.07.2008 р., згідно якого у власність ОСОБА_1 передано 0,05 га сільськогосподарських угідь, зайнятих багаторічними насадженнями, щодо яких за висновками Відділу Держкомзему у Кобеляцькому районі Полтавської області та Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства від 12.09.2008 р. існують спеціальні обмеження та обтяження у вигляді: заборони розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництва та городництва, зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних); влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

При цьому вилучення земельної ділянки із землекористування ДП «Кременчуцьке лісове господарство» в порядку, встановленому ст.ст. 149, 150 ЗК України, не здійснювалось.

Крім того, відповідно до ст. 20 ЗК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснювалось на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

На момент передачі спірної земельної ділянки у власність відповідачки цільове призначення земельних угідь змінено не було.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, відповідно до ст. 21 ЗК України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам та визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

В порушення вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та дійшов помилкового висновку, що порушення при виготовленні технічної документації та погодженні проектів землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1, що встановлені постановою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 03 квітня 2012 року по справі № 1-29/2012, не є підставою для скасування державного акту на право власності на земельну ділянку.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків, застосування інших, передбачених законом, способів.

У постановах Верховного Суду України № 6-14цс13 від 24 квітня 2013 року, № 6-33цс від 22 травня 2013 року, № 6-41цс13 від 29 травня 2013 року, № 6-33цс13 від 22 травня 2013 року, які у відповідності до ч. 2 ст. 214, ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для суду при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, сформульована правова позиція, згідно якої порушення визначеного законом порядку набуття у власність земельної ділянки є підставою для визнання у судовому порядку незаконними рішень органів місцевого самоврядування про передачу землі у власність, а також - недійсним державного акту про право власності на землю.

У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як відповідні рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування, на підставі яких видано державні акти, що посвідчують право власності на земельні ділянки, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку за недоведеності незаконності рішення органу державної влади, на підставі якого видано оспорюваний державний акт, не ґрунтуються на нормах матеріального права та обставинах справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням по справі нового рішення про задоволення позову прокурора із застосуванням передбачених законом способів захисту порушеного права.

Вирішуючи питання щодо позовної давності, колегія суддів виходить з наступного.

За правилами ст.ст. 256, 261, 264, 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови у позові.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Прокурор звернувся до суду із позовом в межах повноважень, наданих ст. 45 ЦПК України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», за захистом інтересів держави в сфері земельних відносин, підставою для чого стали результати перевірки законності надання земель лісового та водного фонду у приватну власність на території Кобеляцького району.

08 липня 2011 року прокурором в порядку адміністративного судочинства було оскаржено розпорядження Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області № 566 від 27.07.2008 р., що стало підставою для видачі відповідачці ОСОБА_1 державного акту на право власності на земельну ділянку, який є предметом позову по даній справі.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року у задоволенні адміністративного позову Полтавського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах Державного підприємства «Кременчуцьке лісове господарство», Головного управління Держкомзему у Полтавській області до Кобеляцької райдержадміністрації, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про скасування розпорядження - відмовлено.

Оскільки підстави для прокурорського реагування виникли лише за наслідками вказаної перевірки, іншого по справі не встановлено і суду не доведено, поданням позову в адміністративній справі перебіг позовної давності щодо оскарження державного акту на право власності на земельну ділянку перервався та почався заново, колегія суддів вважає, що строк звернення до суду прокурором пропущено не було, отже, відсутні підстави для поновлення такого строку.

Ухвалюючи нове рішення по справі, колегія суддів здійснює розподіл судових витрат у відповідності до ст. 88 ч. 3 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцького міжрайонного екологічного прокурора - задовольнити.

Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 04 березня 2013 року - скасувати та ухвалити нове рішення , яким позов Кременчуцького міжрайонного екологічного прокурора в інтересах держави в особі Кобеляцької райдержадміністрації Полтавської області, Орлицької сільської ради Кобеляцького району, ДП «Кременчуцьке лісове господарство» до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування акту на право приватної власності на земельну ділянку - задовольнити частково.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 512810, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,05 га (кадастровий номер: 5321885700:00:003:0115) для індивідуального дачного будівництва на території Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, який зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010855700048.

Повернути земельну ділянку площею 0,05 га кадастровий номер: 5321885700:00:003:0115 до земель запасу Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області.

В іншій частині у задоволенні позову Кременчуцького міжрайонного екологічного прокурора - відмовити.

Судові витрати по справі покласти на відповідача. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 114 грн. 70 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: С.Б. Бутенко

Судді: /підписи/ О.І. Обідіна

О.В. Прядкіна

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області С.Б. Бутенко