Постанова

від 04.04.2014 по справі 813/7820/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2014 року Справа № 813/7820/13-а

15 год. 19 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Небесна М.В.,

від позивача Богданов О.В.,

від відповідача Квасниця Н.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Львів» про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львові Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Метал Холдинг Львів" (далі - позивач, ТОВ "Метал Холдинг Львів") з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ у Сихівському районі м. Львова) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000932210 та № 0000942210 від 04.10.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю проведення перевірки та безпідставністю винесення оскаржуваного податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача наявні всі підтверджуючі документи пов'язані зі здійсненням господарської діяльності. Позивач вважає, що не порушив вимог чинного законодавства, а реальність отримання товарів підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами та іншими доказами, які свідчать про фактичне здійснення господарських операцій з контрагентами.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю з підстав викладених у письмовому запереченні, вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки при проведенні перевірки контролюючим органом встановлено відсутність факту господарських операцій, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд, заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Метал Холдинг Львів " (ЄДРПОУ 33286209) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів до бюджету при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ «ВКФ «Діара» (код ЄДРПОУ 38120664) за червень 2012 року та з ТОВ БТК «Євробуд» (код ЄДРПОУ 33499358), з ТОВ «Гарант Буд Сервіс» (код ЄДРПОУ 37535291) , за весь період взаєморозрахунків» про що складено акт № 192/22-10/33286209 від 24.09.2013 року /Т.1 а.с.19-63/.

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000942210 від 04.10.2013 року яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1342320 гривень, в т.ч. за основним платжем - 894880 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 447440 гривень, а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000932210 від 04.10.2013 року, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1507443 грн., в т.ч. за основним платежем - 1004962 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 502481 грн. /Т.1 а.с.11-12/

Підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень слугували встановлені перевіркою порушення:

- п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 894880 грн., зокрема за 2 квартал 2012 року;

- п. 193.1. ст. 193, п.п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість сумі 1004926 грн. /Т.1 а.с.61/

Згідно з актом, вказаною перевіркою встановлено відсутність фактичного руху активів у процесі здійснення господарської діяльності з такими контрагентами позивача: ТОВ «ВКФ «Діара» (код ЄДРПОУ 38120664) за червень 2012 року та з ТОВ БТК «Євробуд» (код ЄДРПОУ 33499358), з ТОВ «Гарант Буд Сервіс» (код ЄДРПОУ 37535291).

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно ж до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини щодо порядку сплати податку на прибуток регулюються Податковим кодексом України, який набув чинності з 01.01.2011 року (далі - ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами встановленими у п. 138.8.1 ст. 138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Не включаються до складу витрат згідно з п. 139.1.9 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 966-ХІV) обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону № 966-ХІV визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п. 3.2 ст. 3 Закону № 966-ХІV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, Наказом ДПА України від 29.03.2003 р. № 143 «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання», передбачено, що дані наведені в декларації повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704.

Відповідно до пп. 1.2 п. 1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (пп. 2.1 п. 2 Положення).

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону № 966-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2 ст. 9 Закону № 966-ХІV).

Частиною 5 ст. 8 Закону № 966-ХІV передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008 р. № 3146/6/15-016 зазначено, що ч. 2 і ч. 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З'ясування реальності господарських операцій ТОВ «Метал Холдинг Львів» з відповідними контрагентами, за період зазначений в акті перевірки, має істотне значення для надання юридичної оцінки діям позивача щодо правомірності формування валових витрат та сплати суми податку на прибуток, а як наслідок, для вирішення справи по суті.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентами позивач надав суду наступні документи.

Щодо взаємовідносин з ТОВ ВКФ "Діара" позивачем долучено до матеріалів справи:

- договір поставки товару № 25/06/12-Л від 25.06.2012 року та Специфікацію № 1 від 25.06.2012 року, за якими ТОВ ВКФ «Діара» (постачальник) передає у власність, а ТОВ «Метал Холдинг Львів» (покупець) відповідним чином приймає та оплачує металовироби в кількості 22,68 тонн;

- податкову накладну № 4 від 29.06.2012 року ;

- видаткову накладну № 0629/01 від 29.06.2012 року;

- товарно-транспортні накладні від 29.06.2012 року;

- банківські виписки про перерахунок коштів позивачем на рахунок ТОВ ВКФ "Діара";

- оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 по взаєморозрахунках з ТОВ ВКФ «Діара» на підтвердження відображення вказаної операції в бухгалтерському обліку /Т.1, а.с.77-85/.

Придбана у ТОВ ВКФ «Діара» продукція була передана на зберігання ТОВ «Бістар 3000», на підтвердження чого позивач надав наступні документи:

- договір зберігання № 2006-12 ВЗ від 20.06.2012 року;

- акт приймання-передачі на зберігання № 2006-1 від 29.06.2012 року;

- акт приймання-передачі із зберігання № 0111-12 від 01.11.2012 року;

- банківські виписки на оплату послуг по зберіганню;

- оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 по взаєморозрахунках з ТОВ «Бістар 3000» на підтвердження відображення вказаної операцій в бухгалтерському обліку/Т.1, а.с.113-116/.

Крім того, позивачем зазначено, що господарська операція з придбання у ТОВ ВКФ «Діара» металовиробів та подальшого їх використання нерозривно пов'язана господарськими операціями з ТОВ «ПРОФТОРГ-2012 », ТОВ «Бістар 3000», ППФ «Діал» та ПП «АВМ-Дніпро».

Зокрема, придбані у ТОВ ВКФ «Діара» металовироби були використані разом з придбаною у ТОВ «ПРОФТОРГ-2012» металопродукцією, а саме: кутника L50 для виготовлення зливків із хімічним складом згідно зі специфікацією до Договору на переробку давальницької сировини № 2910/1 від 29.10.2012 року.

Так, на підтвердження придбання металопродукції у ТОВ «ПРОФТОРГ-2012» позивачем надано:

- договір № 2610-1/12 від 26.10.2012 року з ТОВ «ПРОФТОРГ-2012»;

- специфікацію № 1 від 26.10.2012 року;

- специфікацію № 2 від 03.12.2012 року;

- видаткові накладні;

- товарно-транспортні накладні;

- податкові накладні на 21 арк.;

- банківські виписки на оплату придбаної металопродукції;

- оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 по взаєморозрахунках з ТОВ «Профторг 2012» на підтвердження відображення вказаної операцій в бухгалтерському обліку /Т.1 а.с.87-112/.

На підтвердження факту переробки металовиробів придбаних у ТОВ ВКФ «Діара» та кутника L50 придбаного у ТОВ «ПРОФТОРГ-2012» позивачем надано:

- договір на переробку давальницької сировини № 2910/1 від 29.10.2012 року з ТОВ «Бістар 3000»;

- додаток № 1 «Специфікація на готову продукцію»;

- акти приймання-передачі від 01.11.2012 року, 06.12.2012 року, 30.11.2012 року 17.12.2012 року;

- податкові накладні № 1 від 17.12.2012 року та № 4 від 30.11.2012 року;

- акт № 1 від 01.11.2012 року;

- банківські виписки на оплату послуг із переробки;

- оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 по взаєморозрахунках з ТОВ «Бістар 3000» на підтвердження відображення вказаної операцій в бухгалтерському обліку /Т.1 а.с.122-132/.

За наслідками вказаних господарських операції було виготовлено та передано ТОВ «Метал Холдинг Львів» зливки з нержавіючої сталі необроблені 30.11.2012 року 23,503 тони, та 17.12.2012 року 50,35 тонн.

Згідно з договором № 11-П від 07.12.2012 року укладеного між ТОВ «Метал Холдинг Львів» та ПП Фірма «Деал» останнє зобов'язувалось здійснити переробку зливків із сталі нержавіючої на потужностях ТОВ НВЦ «Трубосталь» у труби відцентроволиті 426х200 :х?3500 згідно ТУ У 27.2-13419172-002:2008.

На підтвердження наведеного позивачем надано наступні документи :

- договір № 11-П від 07.12.2012 року;

- специфікацію № 1 від 07.12.2012 року;

- акти приймання-передачі сировини на переробку від 07.12.2012 року та від 18.12.2012 року;

- акти виконаних робіт від 12.12.2012 року та від 24.12.2012 року;

- технічні умови на труби відцентрово литі;

- сертифікат якості № 3049/1;

- банківські виписки на оплату послуг із переробки;

- оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 по взаєморозрахунках з ПП Фірма «Деал» на підтвердження відображення вказаної операцій в бухгалтерському обліку /Т.1 а.с.133-140/.

Виготовлені труби відцентроволиті були реалізовані ТОВ «Метал Холдинг Львів» через комісіонера ПП «АВМ-Дніпро» за межі митної території України, на підтвердження чого надано наступні документи:

- договір № 45-к від 07.12.2012 року;

- додаток № 1 від 07.12.2012 року;

- додаток № 2 від 25.12.2012 року;

- додаткова угода від 10.01.2013 року;

- акт № 1 від 11.12.2012 року;

- акт № 2 від 25.12.2012 року;

- звіт Комісіонера № 1 від 27.12.2012 року;

- контракт № 01-12 від 10.12.2012 року;

- інвойс № 1 від 12.12.2012 року;

- міжнародна товарно-транспортна накладна № 182427;

- вантажно-митна декларація від 13.12.2012 року;

- рахунок - фактура № 60 від 12.12.2012 року;

- акт здачі-приймання робіт від 12.12.2012 року;

- акт здачі-приймання робіт від 18.12.2012 року;

- акт № 226 від 13.12.2012 року;

- акт № 230 від 27.12.2012 року;

- звіт Комісіонера № 2 від 28.01.2013 року;

- інвойс № 2 від 26.12.2012 року;

- інвойс № 3 від 03.01.2013 року;

- міжнародна товарно-транспортна накладна № 0354117;

- міжнародна Товарно-транспортна накладна № 0439693;

- вантажно-митна декларація від 27.12.2012 року;

- вантажно-митна декларація від 04.01.2013 року;

- банківські виписки, що свідчать про надходження коштів за реалізований товар;

- оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 по взаєморозрахунках з ПП «АВМ-Дніпро» на підтвердження відображення вказаної операцій в бухгалтерському обліку /Т.1 а.с.141-172/.

Суд вважає за необхідне зазначити, що описані вище господарські операції не ставляться під сумнів Відповідачем, а оскільки господарська операція з придбання металовиробів у ТОВ ВКФ «Діара» є нерозривно пов'язаною з ними, то наведеним підтверджується її реальність.

Інших доказів, які б свідчили про відсутність реальності господарської операції з придбання металовиробів у ТОВ ВКФ «Діара» відповідачем не надано.

Щодо взаємовідносин з ТОВ БТК «Євробуд» позивачем долучено до матеріалів справи наступні документи:

- договір купівлі-продажу № 09/11 від 01.09.2011 року відповідно до якого ТОВ БТК «Євробуд» (продавець) зобов'язується передати у власність ТОВ «Метал Холдинг Львів» (покупець) продукцію, а останнє зобов'язується прийняти та оплатити її вартість. Номенклатура, асортимент, кількість, ціна визначаться у накладних;

- видаткові накладні на 17 арк

- товарно-транспортні накладні на 6 арк.

- податкові накладні на 17 арк.

- банківські виписки на оплату продукції на 4 арк.

- витяг із журналу реєстрації довіреностей за 2011 рік

- оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 по взаєморозрахунках з ТОВ БТК «Євробуд» на підтвердження відображення вказаної операцій в бухгалтерському обліку

- розшифровки подальшої реалізації придбаної продукції в розрізі контрагентів - покупців на 17 арк. /Т.1 а.с.221 - Т.2 а.с.23/.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «Гарант - Буд - Сервіс» позивачем долучено до матеріалів справи:

- договір купівлі - продажу №38/11від 01.11.2011 року за яким ТОВ «Гарант - Буд - Сервіс» (продавець), зобов'язується продати у власність ТОВ «Метал Холдинг Львів» (покупець) продукцію, а останнє зобов'язується прийняти та оплатити її вартість. Номенклатура, асортимент, кількість, ціна визначаться у Специфікаціях або рахунках-фактурах.

- видаткові накладні на 17 арк.;

- товарно-транспортні накладні на 8 арк.;

- податкові накладні на 17 арк.;

- банківські виписки на оплату продукції на 8 арк.

- витяг із журналу реєстрації довіреностей за 2011 рік;

- оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 по взаєморозрахунках з ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс» на підтвердження відображення вказаної операцій в бухгалтерському обліку;

- розшифровки подальшої реалізації придбаної продукції в розрізі контрагентів - покупців на 18 арк. /Т.1 а.с.177-220/.

Усі вищезазначені документи були надані контролюючому органу до перевірки. Факт надання їх відповідачем не заперечується. Як встановлено з акту перевірки, пояснень представників сторін, жодних зауважень щодо оформлення цих документів у контролюючого органу не виникало.

Таким чином, суд дійшов висновку, що господарські операції позивача у перевірений період з зазначеними в акті перевірки контрагентами підтверджені належними первинними документами, що відповідають вимогам бухгалтерського обліку, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності.

Тобто, позивач правомірно скористався правом на податковий кредит з податку на додану вартість з досліджуваних господарських операцій та правомірно відніс сплачені суми до складу валових витрат при обчисленні податку на прибуток.

Щодо покликання відповідача на відповіді деяких власників автомобілів, що вони не здійснювали перевезення на замовлення ТОВ «Метал Холдинг Львів», ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТОВ БТК «Євробуд» згідно наданих позивачем товарно-транспортних накладних, наявність яких повинні засвідчувати реальність господарських операцій позивача з відповідними контрагентами, суд враховує наступне.

Відповідно до умов передбачених всіма поставленими під сумнів податковим органом договорами, укладеними ТОВ «Метал Холдинг Львів» з контрагентами, поставка продукції здійснюється продавцем.

Представник позивача стверджує, що поставки продукції здійснювалися силами продавців, які надавали йому додані до матеріалів справи товарно-транспортні накладні.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних, їх оформлення з недоліками не може мати впливу на податковий облік платника податків, оскільки вони використовуються для врегулювання перевезення товарів.

Так, листом від от 19.09.2013 г. № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128 Міністерство доходів і зборів України повідомило, що товарно-транспортна накладна не входить до переліку документів, які дають право платнику податків на податковий кредит з податку на додану вартість.

Відповідно до п. 138.6 ст. 138 Кодексу собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану , придатного для продажу.

Перелік витрат , що формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів , виконаних робіт , наданих послуг, визначено у п. 138.8 ст. 138 Кодексу, до них, зокрема, належить вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів , що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими , платіжними та іншими первинними документами , обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку ( пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).

Перелік документів , необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207, відповідно до п. 1 якого у водія юридичної або фізичної особи-підприємця , що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах , серед інших документів має бути товарно -транспортна накладна . Застосування зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 № 363, товарно- транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передачу, перевезення, здавання вантажу і взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з положеннями ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» товарно-транспортна накладна включена до переліку документів , на підставі яких виконуються вантажні перевезення автомобільним транспортом. Автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на основі яких і ведеться бухгалтерська звітність. У свою чергу, відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку грунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Тобто первинні документи є основою і для податкового обліку.

Враховуючи зазначене, у разі відсутності товарно-транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, в тому числі товарно-транспортної накладної, при обчисленні об'єкта оподаткування платник податку не має підстав враховувати вартість таких послуг при формуванні собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому, оскільки транспортної документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то при наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей.

Щодо права на податковий кредит за відсутності товарно-транспортної накладної. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів / послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) або не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів / послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Кодексу).

Як виняток підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту є заява зі скаргою на постачальника, яке подається відповідно до пункту 201.10 статті 201 Кодексу у разі відмови продавця товарів / послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та / або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі, і бухгалтерська довідка, яка складається відповідно до пункту 198.5 статті 198 Кодексу у разі, якщо товари / послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, в тому числі перекладу невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, при придбанні або виготовленні яких суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів / послуг, необоротних активів, не були включені до складу податкового кредиту.

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної , також є:

а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;

б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів / послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів / послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку) (пункт 201.11 статті 201 Кодексу).

Таким чином, підставами для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації, заяви зі скаргою на постачальника, поданої відповідно до пункту 201.10 статті 201 Кодексу, бухгалтерської довідки, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 Кодексу, або інших документів, передбачених пунктом 201.11 статті 201 Кодексу.

Первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на основі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно з п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.2005 року, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватися із використанням самостійно виготовлених бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 «Про затвердження правил перевезення вантажів, обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься лише до основної первинної транспортної документації. Таким чином, у разі відсутності первинної транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, платник податку немає підстав відносити витрати по отриманню послуг з перевезення вантажів до складу валових витрат.

У даному випадку позивачем здійснено віднесення до складу валових витрат не вартість придбаних транспортних послуг, які повинні бути підтверджені транспортною документацією, а вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, покликання відповідача на неправомірність віднесення до складу валових витрат вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з відсутністю товарно-транспортної накладної є безпідставним.

Крім того, правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язкового ведення і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом на підтвердження обставин щодо правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних ТОВ «Метал Холдинг ЛЬвів» товарно-матеріальних цінностей. Організація транспортування та його здійснення не є обов'язковою умовою для угоди купівлі-продажу, поставки та відображення її у бухгалтерському обліку.

Виходячи з системного тлумачення зазначених вище норм, відсутність товарно-транспортних накладних може вказувати лише на порушення правил перевезення автомобільним транспортом, а товарно-транспортна накладна не є виключним документом, який засвідчує витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей.

Щодо зазначення відповідачем в акті перевірки, обставин за якими ставиться під сумнів реальність господарської операції по якій не можливо провести перевірку контрагентів ТОВ ВКФ «Діара», а саме ТОВ «Сталь-Інвест-Груп» та ТОВ «Пріма-Торг», а також щодо посилання відповідача на те що у ТОВ БТК «Євробуд» та ТОВ «Гарант-Буд-Сервіс» відсутні матеріальні та трудові ресурси суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Відповідно до ст ст. 46-49 ПК України, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно з рішенням від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на ст. 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Закон не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Щодо доводів Відповідача про нікчемність та фіктивність операцій позивача з контрагентами, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Одним з таких правочинів відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України є правочин, який порушує публічний порядок. Зокрема, згідно частини 1 вказаної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пленум Верховного суду України в п. 18 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 зазначає, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відтак, договори між Позивачем та його контрагентами за своїм змістом не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідно не є нікчемними.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

До таких підстав, зокрема, належить фіктивність правочину. Згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог ст. 15 ЦПК.

На момент розгляду справи немає даних про визнання правочинів позивача недійсними і відповідач не висуває вимог про таке визнання, тому відповідно до закріпленої ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, зазначені вище договори позивача є правомірними.

Суд критично оцінює посилання позивача не незаконність проведення перевірки, оскільки останній допустив службових осіб відповідача до її проведення, а вимогу про визнання в зв'язку з цим дій відповідача протиправними не заявляє.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про помилковість доводів відповідача щодо заниження позивачем нарахованої ним суми податку на прибуток та відповідно, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Сукупність вищевказаних встановлених судом обставин підтверджено належними та допустимими доказами, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними доказами у справі, і такими, що належить задовольнити.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львові Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0000932210 від 04.10.2013 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львові Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0000942210 від 04.10.2013 року.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Метал Холдинг Львів» (79034, м. Львів, вул. Навроцького,1а; код ЄДРПОУ 33286209) судовий збір в сумі 2294,00 грн.

Постанову може бути оскаржено, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано о 17.45 год. 09.04.2014 року.

Суддя Кравців О.Р.