ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/3379/14 08.04.14
За позовом ТОВ "Юнітранс лс"
до ТОВ "КАС ЛОДЖИСТИК"
про стягнення 6610,31 грн.
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники сторін:
Від позивача: Петрик Д.А. (дов.№ 14.02.2014 від 14.02.14)
Від відповідача: не прибув
ОБСТАВИНИ СПРАВИ :
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням умов договору про організацію транспортно-еспедиторських послуг № 20/11/13 від 20.11.2013 в розмірі 6610,31 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.03.2014 порушено провадження у справі №910/379/14 та призначено до розгляду на 25.03.2014.
Представник відповідача в судове засідання 25.03.2014 не прибув, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
В судове засідання 25.03.2014 прибув представник позивача, надав пояснення по справі та подав додаткові докази по справі.
Розгляд справи відкладено на 08.04.2014.
В судове засідання 08.04.2014 прибув представник позивача, дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 08.04.2014 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвала суду від 25.03.2014 отримана відповідачем 04.04.2014, що підтверджується відміткою на звороті ухвали та повідомленням про вручення поштового відправлення № 02160 0983673 2 (в матеріалах справи).
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.
Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 08.04.2014 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представника позивача, господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
20.11.2013 між товариством з обмеженою відповідальністю "Юнітранс лс" (далі позивач, експедитор-2 за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю "КАС ЛОДЖИСТИК" (далі відповідач, експедитор-1 за договором) був укладений договір про організацію транспортно-експедиційного обслуговування № 20/11/13 (далі - договір).
Зігдно п.п. 1.1., 1.2. договору у відповідності з даним договором експедитор-2 зобов'язується за плату та за рахунок експедитора-1 надати транспортно-експедиційні послуги пов'язаних з організацією перевезень вантажів клієнта повітряним та наземним транспортом в міжнародному і внутрішньому сполученні. Умови виконання конкретних перевезень, а також перелік операцій, які необхідні для здійснення перевезень, узгоджуються сторонами в заявках.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору і заявки ТОВ «КАС ЛОДЖИСТИК» доручило ТОВ «Юнітранс ЛС» організувати перевезення вантажу (харчові машини з нержавіючої сталі) по маршруту: м. Гуанчжоу (Китайская Народная Республика) - м. Бориспіль (Україна).
Матеріали справи свідчать, що позивач на підставі договору та заявки надав відповідачу послуги на загальну суму 23 925,00 грн.
Факт надання послуг за договором та заявкою підтверджується вантажною авіанакладною № 235-42312922 з відміткою про прибуття вантажу, а також актом виконаних робіт № 861 від 11.12.2013 (копії в матеріалах справи) , даний акт підписаний обома сторонами та скріплений їхніми печатками.
Вказану вантажну авіанакладну позивач надав суду і суд їх приймає у якості належних та допустимих доказів виконання перевезення позивачем.
Акт виконаних робіт № 861 від 11.12.2013 підписаний та скріплений печатками сторонами без зауважень.
Таким чином, відповідач прийняв ціну послуг та визнав факт надання послуг.
По вказаному перевезенню відповідачу був виставлений рахунок до сплати № 0000-000861 від 11.12.2013 на суму 23 925,00 грн.
Відповідач сплатив 17 525,00 грн. по рахунку № 0000-000861 від 11.12.2013, що підтверджується платіжними дорученнями № 105 та № 106 від 19.12.2013.
Іншу частині заборгованості в розмірі 6 400,00 грн. відповідачем станом на день розгляду справи не сплачено.
Отже, відповідач заборгував позивачу суму, яка становить 6 400,00 грн.
Позивачем 21.01.2014 на адресу відповідача було надіслано лист-вимогу про вимогу сплатити основний борг позивачу, а також три відсотки річних та пеню.
Однак, в порушення умов договору відповідач за надані послуги у сумі 6 400,00 грн. у встановлені договором строки не розрахувався, в результаті чого у нього на вказану суму утворилася перед позивачем заборгованість.
Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.
У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Загальні положення про перевезення викладені в ст.908 ЦК України, відповідно до котрої перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Частиною першою статті 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві0, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з ч.4 ст.306 ГК України транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов'язаною з перевезенням вантажу.
Відповідно до ст. ст. 929 ЦК України, 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. За цим договором може бути встановлений обов'язок експедитора укладати від свого імені договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Положеннями Закону України «Про транспортно - експедиторську діяльність» встановлене, що експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно - експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.
Ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.
Відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.
Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 6 400,00 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку позивача становить 134,48 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного Банку, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 5.4. договору у разі затримки платежів сторона винна в такій затримці виплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ діючої в період нарахування пені від суми заборгованості за кожний день затримки оплати.
Суд вважає розрахунок пені наданий позивачем обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 134,48 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 31,03 грн. та інфляційні збитки в розмірі 44,80 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 31,03 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Що стосується розрахунку позивача інфляційних збитків, то суд зазначає наступне:
У відповідності до рекомендацій Верховного Суду України (Лист Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97р "Рекомендації стосовно порядку вживання індексів інфляції при розгляді судових справ") при використанні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Таким чином, судом самостійно здійснено розрахунок інфляційних збитків у відповідності до зазначених рекомендацій, які становлять:
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 17.12.2013 - 14.02.2014 6400 1.002 12.80 6412.80 Таким чином, сума інфляційного збільшення боргу становить 12,80 грн.
Саме в розмірі 12,80 грн. суд задовольняє позовні вимоги про стягнення інфляційних збитків з відповідача.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Юнітранс лс" задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "КАС ЛОДЖИСТИК" (04071, м. Київ, Оболонський район, вул. Оболонська, буд. 21, код ЄДРПОУ 38234914) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юнітранс лс" (08131, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка, вул. Київська, буд. 24, офіс 14, код ЄДРПОУ 37866900) 6 400(шість тисяч чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, 134(сто тридцять чотири) грн. 48 коп. пені, 31(тридцять одна) грн. 03 коп. 3% річних, 12(дванадцять) грн. 80 коп. інфляційних збитків, 1818(одна тисяча вісімсот вісімнадцять) грн. 23 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
6. Копію рішення розіслати сторонам.
Суддя Головатюк Л.Д.
Дата підписання повного тексту рішення - 14.04.2014
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 08.04.2014 |
Оприлюднено | 11.04.2014 |
Номер документу | 38161716 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Головатюк Л.Д.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні