Рішення

від 08.04.2014 по справі 902/358/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 квітня 2014 р. Справа № 902/358/14

Господарський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Тісецького С.С.,

при секретарі судового засідання Кучер Р.П. ,

розглянувши в приміщенні суду справу

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Говерла" (код ЄДРПОУ 36537804, 29019, м. Хмельницький, пр. Миру, 41/4)

до : фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1, АДРЕСА_1)

про стягнення заборгованості в сумі 10 274,00 грн. за поставлений товар

представники сторін:

від позивача : Ахтимчук С.І. - за довіреністю

відповідач : ОСОБА_1 - за паспортом

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Говерла" 26.03.2014 року звернулося в господарський суд Вінницької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 10 274,00 грн. за поставлений товар.

Ухвалою суду від 27.03.2014 року порушено провадження за даним позовом у справі № 902/358/14 з призначенням до розгляду на 08.04.2014 року.

На визначену дату в судове засідання з'явився представник позивача та відповідач.

В судовому засіданні від представника позивача надійшло письмове пояснення № 21 від 04.04.2014 року слідуючого змісту.

З 08 жовтня 2012 року по 12 квітня 2013 року товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Говерла" на підставі усної домовленості було поставлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 товар на загальну суму 81 074,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме № ГВ 01561 від 08.10.2012 року на суму 42 432,00 грн.; № ГВ-09183 від 28.11.2012 року на суму 20 044,00 грн.; № ГВ-01950 від 30.11.2012 року на суму 22 062,00 грн.; № ГВ-00131 від 01.02.2013 року на суму 16 568,00 грн.; № ГВ-00159 від 06.02.2013 року на суму 8 400,00 грн.; № ГВ-00164 від 06.02.2013 року на суму 15 440,00 грн.; № ГВ-00165 від 03.04.2013 року на суму 8 098,00 грн.; № ГВ-0000006 від 03.04.2013 року на суму 1 294,00 грн.; № ГВ-00479 від 10.04.2013 року на суму 26 874,00 грн.; № ГВ-00497 від 12.04.2013 року на суму 4400,00 грн..

Станом на 09 квітня 2013 року розрахунки за поставлений товар відповідачем були здійсненні в повному обсязі, претензій чи зауважень у жодної зі сторін не було. У позовній заяві поданій товариством будь-які вимоги про сплату заборгованості за товар поставлений згідно видаткових накладних : № ГВ 01561 від 08.10.2012 року на суму 42432,00 грн.; № ГВ-09183 від 28.11.2012 року на суму 20 044,00 грн.; № ГВ-01950 від 30.11.2012 року на суму 22 062,00 грн.; № ГВ-00131 від 01.02.2013 року на суму 16 568,00 грн.; № ГВ-00159 від 06.02.2013 року на суму 8 400,00 грн.; № ГВ-00164 від 06.02.2013 року на суму 15440,00 грн.; № ГВ-00165 від 03.04.2013 року на суму 8 098,00 грн.; № ГВ-0000006 від 03.04.2013 року на суму 1 294,00 грн. не заявлялися.

В термін з 10 квітня 2013 року по 12 квітня 2013 року відповідачу було передано товар згідно видаткових накладних, а саме: № ГВ-00479 від 10.04.2013 року на суму 26874,00 грн. та № ГВ-00497 від 12.04.2013 року на суму 4 400,00 грн..

17 червня 2013 року відповідач здійснив часткову оплату за товар поставлений на підставі вище вказаних видаткових накладних (платіжне доручення № 1481 на суму 5000,00 грн.). В платіжному дорученні відповідачем вказано призначення платежу - оплата за автошини згідно накладної № ГВ-000164 від 06.02.2013 року, оскільки розрахунок за товар поставлений згідно видаткової накладної № ГВ-000164 від 06.02.2013 року здійснено в повному обсязі, так як у платіжному дорученні № 1481 від 17.06.2013 року неправильно вказано посилання на номер та дату видаткової накладної, товариство зарахувало проведений платіж в рахунок оплати за товар поставлений згідно видаткової накладної № ГВ-00497 від 12.04.2013 року на суму 4 400,00 грн., залишок у розмірі 600 гривень зараховано в рахунок оплати за товар поставлений згідно видаткової накладної № ГВ-00479 від 10.04.2013 року на суму 26 874,00 грн..

30 червня 2013 року позивач та відповідач підписали акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого відповідач визнав заборгованість перед позивачем у розмірі 26 274,00 грн..

Після надсилання відповідачу претензії про стягнення суми боргу, останній частково погасив заборгованість згідно платіжних доручень : № 1511 від 29.08.2013 року на суму 3000, 00 грн.; № 1518 від 19.09.2013 року на суму 2 000,00 грн.; № 1541 від 22.10.2013 року на суму 5 000,00 грн.; № 1562 від 21.11.2013 року на суму 3 000,00 грн.; № 1585 від 23.12.2013 року на суму 3 000,00 грн..

В вище вказаних платіжних дорученнях відповідач аналогічно попереднім платіжним дорученням неправильно вказав посилання на номер та дату видаткової накладної. Товариство зарахувало проведений платіж в рахунок оплати за товар поставлений згідно видаткової накладної № ГВ-00479 від 10.04.2013 року на суму 26 874,00 грн.

Станом на 24 березня 2013 року заборгованість відповідача складала 10 274,00 грн., остаточний розрахунок за товар поставлений згідно видаткової накладної № ГВ-00479 від 10.04.2013 року на суму 26 874,00 грн. не здійснено, тому товариство звернулося до суду за захистом своїх інтересів.

Стосовно надання оригіналів усіх видаткових накладних, які вказані в акті звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2013 року, позивач пояснює, що дану вимогу товариство не в змозі виконати в повному обсязі, оскільки частина первинних бухгалтерських документів, в т.ч. видаткові накладні № ГВ-00165 від 03.04.2013 року на суму 8 098,00 грн.; № ГВ-0000006 від 03.04.2013 року на суму 1 294,00 грн.; № ГВ-00497 від 12.04.2013 року на суму 4 400,00 грн. були викрадені з приміщення позивача 28.12.2013 року, що підтверджується довідкою слідчого СВ Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області № 3763/с від 05.02.2014 року.

В ході розгляду справи по суті, представник позивача, підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав та за обставин вказаних у позові. Відповідач, позов визнав та пояснив, що йому було поставлено неякісний товар, однак докази в підтвердження таких обставин наразі відсутні. На запитання суду щодо вжиття передбачених законом заходів для відшкодування збитків завданих неякісним товаром, відповідач пояснив, що такі заходи не вживалися.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, суд з'ясував наступне.

Згідно видаткової накладної № ГВ-000479 від 10.04.2013 року, позивачем поставлено відповідачу товар - автошини 385/65 R 22.5 NOKIAN NTR 72S, кількістю 6 шт. на загальну суму 26 874,00 грн..

Дана накладна підписана та скріплена печатками позивача і відповідача.

30.06.2013 року між позивачем та відповідачем було підписано акт звірки взаєморозрахунків згідно якого заборгованість фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 перед товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Говерла" склала 26 274,00 грн..

25.07.2013 року позивач звернувся до відповідача із претензією № 144 від 25.07.2013 року щодо погашення заборгованості у сумі 26 274,00 грн. за видатковою накладною № ГВ-000479 від 10.04.2013 року.

Направлення вказаної претензії підтверджується описом вкладення із відбитком поштового штемпеля від 27.08.2013 року та фіскальним чеком № 3257 від 27.08.2013 року.

Відповіді на дану претензію відповідачем не надано.

Водночас, відповідачем було сплачено позивачу кошти у сумі 16 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, а саме : № 1511 від 29.08.2013 року на суму 3000, 00 грн.; № 1518 від 19.09.2013 року на суму 2 000,00 грн.; № 1541 від 22.10.2013 року на суму 5 000,00 грн.; № 1562 від 21.11.2013 року на суму 3 000,00 грн.; № 1585 від 23.12.2013 року на суму 3 000,00 грн..

Призначенням платежу у вказаних платіжних дорученнях зазначено : оплата за автошини згідно накладної ГВ 000164 від 06.02.2013 року.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов таких висновків.

В силу п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли позадоговірні правовідносини щодо поставки товару та його оплати.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, за договором покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення містить і ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ч.1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 34, 43 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В силу п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26 грудня 2011 року, будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17 грудня 2013 року, грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Як встановлено судом, позивачем було поставлено відповідачу автошили на загальну суму 26 874,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ГВ-000479 від 10.04.2013 року, за якою позивач просить стягнути заборгованість.

Слід зазначити, що видаткова накладна є самостійною підставою для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Зазначена правова позиція наведена в постанові Вищого господарського суду України № 12/5026/556/2012 від 20.09.2012 року.

Згідно позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 10 274,00 грн. за поставлений товар, яка відповідачем не заперечується.

Водночас, як вбачається з письмових пояснень та акту звірки взаєморозрахунків від 30.06.2013 року за видатковою накладною № ГВ-000164 від 06.02.2013 року заборгованість відсутня, однак наявна заборгованість за видатковою накладною № ГВ-000479 від 10.04.2014 року на суму 26 874,00 грн. та за видатковою накладною № ГВ-000497 від 12.04.2014 року на суму 4 400,00 грн..

При цьому, відповідно до вказаних вище платіжних доручень відповідачем були сплачені відповідачу кошти у 16 000,00 грн. за видатковою накладною № ГВ-000164 від 06.02.2013 року та згідно акту звірки взаємних розрахунків сплачено 5 000,00 грн. за банківською випискою від 17.06.2013 року.

З врахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що сплачені кошти у розмірі 5 000,00 грн., позивачем зараховано в рахунок погашення заборгованості у сумі 4 400,00 грн. згідно видаткової накладної № ГВ-000497 від 12.04.2014 року та залишок у сумі 600,00 грн. (5 000,00 грн. - 4 400,00 грн.) зараховано в рахунок погашення боргу за видатковою накладною № ГВ-000479 від 10.04.2014 року на суму 26 874,00 грн., в зв'язку з чим утворилася заборгованість за останньою накладною у розмірі 26 274,00 грн. (26 874,00 грн. - 600,00 грн.).

В подальшому, позивачем були зараховані сплачені кошти у сумі 16 000,00 грн. в рахунок заборгованості у сумі 26 274,00 грн..

Таким чином, утворився борг у сумі 10 274,00 грн. (26 274,00 грн. - 16 000,00 грн.), що підтверджується письмовими поясненнями, актом звірки взаємних розрахунків, платіжними дорученнями, претензією.

Відповідачем доказів щодо повного проведення розрахунків із позивачем суду не надано.

Отже з урахуванням наведених обставин, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 10 274,00 грн. боргу є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-2 - 4-4, 32 - 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 в ВФ ПАТ "КБ "Приватбанк", м. Вінниця, МФО 302689) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Говерла" (код ЄДРПОУ 36537804, 29019, м. Хмельницький, пр. Миру, 41/4, р/р 26001052407659 в ХФ ПАТ "КБ "Приватбанк", м. Хмельницький, МФО 315405) 10 274,00 грн. - основного боргу за поставлений товар та 1 827,00 грн. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11 квітня 2014 р.

Суддя Тісецький С.С.

віддрук. прим.:1 - до справи