Рішення

від 10.04.2014 по справі 905/1656/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.04.2014 Справа № 905/1656/14

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Асмановій Е.Е.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ-Енерго», м. Донецьк

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Донвуглеводоканал», м. Донецьк

про стягнення 99008,22грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Макаров М.О. - за довіреністю;

від відповідача: Савушкіна О.А. - за довіреністю;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Товариством з обмеженою відповідальністю «Топ-Енерго», м. Донецьк, до Публічного акціонерного товариства «Донвуглеводоканал», м.Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 98740,40грн. та 3% річних в сумі 267,82грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного договору безвідсоткової позики №01-04/13ФП від 01.04.2013р. відповідач взяв на себе зобов'язання щодо повернення зайнятих грошових коштів, однак у встановлений строк та належним чином їх не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 98740,40грн., що стало підставою для нарахування 3% річних в сумі 267,82грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 10.04.2014р. позовні вимоги на суму 99008,22грн. визнав у повному обсязі.

За клопотанням представників сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) та усним клопотанням представників сторін, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Топ-Енерго» (Позикодавець) та Публічним акціонерним товариством «Донвуглеводоканал» (Позичальник) 01 квітня 2013р. був укладений договір безвідсоткової позики №01-04/13 ФП, за умова якого (п.1.1) позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, встановленому в договорі, а позичальник зобов'язується повернути їх позикодавцю.

Відповідно до умов п.2.1. договору сума позики за даним договором складає 1400000,00грн. За даним договором відсотки не нараховуються та не сплачуються (п.2.2. договору).

Згідно п.3.1. договору позикодавець перераховує позичальнику суму позики у безготівковій формі на поточний рахунок позичальника.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю отримані за даним договором грошові кошти протягом 10 днів з моменту отримання письмової вимоги, але не пізніше 31.12.2013р.

За умовами п.5.1. договору позичальник зобов'язаний повернути суму позики в останній день строку, встановленого в п.4.1. договору.

Договір вступає в силу з моменту надання позикодавцем суми позики позичальнику та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором(п.7.12. договору).

Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств.

На виконання умов договору позивачем було перераховано на рахунок відповідача, передбачену договором позику у загальній сумі 1400000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №2330 від 01.04.2013р. на суму 500000,00грн., платіжним дорученням №2336 від 08.04.213р. на суму 500000,00грн. та платіжним дорученням №2343 від 12.04.2013р. на суму 400000,00грн.

Між сторонами був складений та підписаний акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого відповідач підтвердив, що станом на 03.04.2014р. за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 98740,40грн., яка виникла на підставі договору №01-04/13 ФП від 01.04.2013р.

За розрахунком позивача, у зв'язку із повернення відповідачем позики в неповному обсязі за останнім утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 98740,40грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 626 та 629 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно приписів ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (абз.1 ч.1 ст.1049 ЦК України).

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи відповідачем належним чином не спростовано вимоги, які викладено у позовній заяви, крім того, у відзиві на позовну заяву від 10.04.2014р. позовні вимоги на суму 99008,22грн. він визнав у повному обсязі.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за договором безвідсоткової позики №01-04/13 ФП від 01.04.2013р. належним чином не виконав, отриману безвідсоткову позику повернув не в повному обсязі, у зв'язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 98740,40грн., що підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, крім того наявність заборгованості підтверджується підписаним між сторонами актом звірки взаєморозрахунків, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 98740,40грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 267,82грн. за період прострочення сплати безвідсоткової позики суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності у вигляді 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань в сумі 267,82грн. є обґрунтованими, арифметично вірними та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.129 Конституції України, ст.ст.11-16, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 626, 629, 1046, 1049 ЦК України, ст.ст. 20, 67, 173, 174, 193 ГК України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ-Енерго», м. Донецьк до Публічного акціонерного товариства «Донвуглеводоканал», м. Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 98740,40грн. та 3% річних в сумі 267,82грн., задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Донвуглеводоканал» (83048, м. Донецьк, вул. Куйбишева, буд. 109, код ЄДРПОУ 05438089) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Топ-Енерго» (83048, м. Донецьк, вул. Панфілова, буд. 1, код ЄДРПОУ м34360047) заборгованість в сумі 98740,40грн., 3% річних в сумі 267,82грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1980,16грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 11.04.2014р.

Суддя С.В. Тоцький