Рішення

від 09.04.2014 по справі 927/229/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 698-166, факс 77-44-62

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"09" квітня 2014 року Справа № 927/229/14

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Цимбал-Нарожної М.П., розглянувши матеріали справи

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

АДРЕСА_1, 14000;

до відповідача:комунального лікувально-профілактичного закладу "Чернігівський

обласний центр радіаційного захисту та оздоровлення населення",

вул. Шевченка, 160, м. Чернігів, 14020;

про стягнення 25219,28грн.;

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2.( довіреність від 11.11.2013р.)- представник;

від відповідача: Мирошниченко Л.Р. (дов. №02-14/284 від 25.03.2014р.),

Дубатовк Л.С. (дов. №02-14/345 від 08.04.2014р.) юрисконсульт;

в с т а н о в и в :

фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Чернігівської області з позовом до комунального лікувально-профілактичного закладу "Чернігівський обласний центр радіаційного захисту та оздоровлення населення" про стягнення 20696 грн. основного боргу за послуги, надані у період з вересня по грудень 2013 року на підставі договору на здійснення послуг по пранню білизни від 22.01.2013 №39, а також 137грн.77коп. процентів річних, нарахованих за період з 17.09.2013 року по 20.02.2014року, та 4385грн.51коп. збитків, заподіяних внаслідок невиконання зобов'язань за договором.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 24.02.2014р. суддею Оленич Т.Г. порушено провадження у справі та розгляд призначено на 11.03.2014р., після чого розгляд справи відкладався до 25.03.2014р.

24.03.2014р. розпорядженням керівника апарату Полагенько Г.В. за №02-01/9 призначено повторний автоматичний розподіл справи, у зв'язку з перебуванням судді Оленич Т.Г. у довготривалій відпустці.

Відповідно до автоматичного розподілу справу передано судді Цимбал-Нарожній М.П.

Суд перейшов до розгляду спору по суті в судовому засіданні 25.03.2014р.

Відповідачем подано письмові заперечення на позов, в яких відповідач зазначає наступне:

заборгованість перед позивачем за наді послуги утворилась в наслідок того, що КЛПЗ є бюджетною установою та знаходиться на державному фінансуванні; відповідно до п.2.4. Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.02.2013р. №309, передбачено: розпорядники бюджетних коштів протягом 7 робочих днів з дати прийняття ними до виконання бюджетного фінансового зобов'язання, якщо інше не передбачено бюджетним зобов'язанням, подають до відповідного органу Казначейства Реєстр фінансових зобов'язань за формою згідно з додатком 2 на паперових ( у двох примірниках) та електронних носіях, а також оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов'язання та бюджетного фінансового зобов'язання;

п.2.14 Порядку передбачено, у міру прийняття рішень розпорядником бюджетних коштів про погашення бюджетних зобов'язань та бюджетних фінансових зобов'язань, які були зареєстровані в органах Казначейства та залишились е погашеними на кінець минулого бюджетного періоду, органами Казначейства такі зобов'язання відображаються в обліку у поточному періоді на підставі поданого розпорядником бюджетних коштів реєстру та/або реєстру фінансових зобов'язань і відповідних підтвердних документів;

так, відповідачем було подано на виконання до державної казначейської служби України рахунки за червень 2013р., за липень 2013р., за серпень 2013р., за вересень 2013р., за жовтень 2013р., які були своєчасно зареєстровані, однак не виконані державною казначейською службою у зв'язку з відсутністю фінансування.

Таким чином, відповідач вважає, що ним виконані умови щодо погашення заборгованості перед позивачем по вказаним вище рахункам.

Стосовно рахунків за листопад 2013р. на суму 2827,50грн. та за грудень 2013р. на суму 3698,50грн., які не були вчасно зареєстровані, відповідач же зазначає, що кошти, наявні на його рахунках були використані на ремонт медичного обладнання, а тому відповідач не вбачає його вини щодо не погашення заборгованості в сумі 6526,00грн.

Заборгованість перед позивачем врахована в кошторисі на 2014рік та буде погашена у встановленому порядку.

У зв'язку з вище наведеним, відповідач просить суд не застосовувати ст.233 ГК стосовно стягнення з нього збитків.

В судовому засіданні 09.04.2014р. представник відповідача повідомив про часткову оплату основної заборгованості на суму 7319,00грн. та заявив клопотання про залучення до матеріалів справи копій платіжних доручень №72 від 18.03.2014р. про сплату 1943,50грн., №332 від 19.03.2014р. про сплату 2320,50грн., №331 від 19.03.2014р. про сплату 3055,00грн..

Представник позивача заявив письмове клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення 7319,00грн. основного боргу на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України, у зв'язку з частковою сплатою відповідачем заборгованості.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне:

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

22.01.2013р. між пральним комбінатом в особі директора - ФОП ОСОБА_1 та Чернігівським обласним центром радіаційного захисту та оздоровлення населення, в особі головного лікаря Маленка Г.Д., укладено договір на здійснення послуг по пранню білизни № 39 (далі -Договір).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За юридичною природою вказаний Договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто.

Відповідно до п.1.1. Договору, Замовник (Відповідач) доручає, а Виконавець (Позивач) приймає на себе зобов'язання виконувати послуги по пранню білизни на суму 20000,00грн.

05.03.2013р. між Замовником та Виконавцем укладено додаткову угоду №1, в якій сторони зменшили суму договору на 7000,00грн. та встановили, що сума договору складає 13000,00грн., залишивши всі інші умови договору без змін.

08.05.2013р. між Замовником та Виконавцем укладено додаткову угоду №2, в якій сторони збільшили суму договору на 1000,00грн. та встановили, що сума договору складає 14000,00грн., залишивши всі інші умови договору без змін.

11.07.2013р. між Замовником та Виконавцем укладено додаткову угоду №3, в якій сторони збільшили суму договору на 4000,00грн. та встановили, що сума договору складає 18000,00грн., залишивши всі інші умови договору без змін.

25.07.2013р. між Замовником та Виконавцем укладено додаткову угоду №4, в якій сторони збільшили суму договору на 2319,00грн. та встановили, що сума договору складає 20319,00грн., залишивши всі інші умови договору без змін.

02.09.2013р. між Замовником та Виконавцем укладено додаткову угоду №5, в якій сторони збільшили суму договору на 3055,00грн. та встановили, що сума договору складає 23374,00грн., залишивши всі інші умови договору без змін.

01.11.2013р. між Замовником та Виконавцем укладено додаткову угоду №6, в якій сторони збільшили суму договору на 1043,50грн. та встановили, що сума договору складає 25317,50грн., залишивши всі інші умови договору без змін.

10.12.2013р. між Замовником та Виконавцем укладено додаткову угоду №7, в якій сторони збільшили суму договору на 5785,00грн. та встановили, що сума договору складає 31102,50грн., залишивши всі інші умови договору без змін.

Факт надання відповідачу послуг останнім не заперечується та підтверджується підписаними двосторонніми актами здачі-приймання робіт (надання послуг): №НА-0000015 від 05.02.2013р. на суму 3432,00грн., №НА-0000032 від 01.04.2013р. на суму 3146,00грн., №НА-0000049 від 08.05.2013р. на суму 3302,00грн., №НА-0000070 від 11.07.2013р. на суму 4166,50грн., №НА-0000086 від 25.07.2013р. на суму 2327,00грн., №НА-0000113 від 02.09.2013р. на суму 3055,00грн., №НА-0000159 від 10.12.2013р. на суму 3464,50грн., №НА-0000192 від 10.12.2013р. на суму 2320,50грн., №НА-0000217 від 01.10.2013р. на суму 1943,50грн., №НА-0000239 від 04.11.2013р. на суму 3386,50грн., №НА-0000261 від 02.12.2013р. на суму 2827,50грн., №НА-0000008 від 08.01.2014р. на суму 3698,50грн., а всього на суму 37069,50грн.

Відповідно до ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно п. 2.1. Договору, Виконавець виконує послуги по пранню білизни по ціні 6,50грн. за 1 кг, без ПДВ (суха білизна без упаковки).

Згідно до п.3.2. Договору, Замовник повинен оплатити виконані роботи впродовж 10 банківських днів.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Відповідно до Додаткової угоди № 7 від 10.12.2013р. загальна сума Договору складає 31102,50грн.

Однак, позивачем надані відповідачу послуги по пранню білизни, вартість яких відповідно до наданих актів складає всього на суму 37069,50грн., факт надання послуг на вказану в актах суму відповідачем не заперечувався.

Послуги по пранню білизни на суму 31102,50грн. - надавались позивачем відповідачу на підставі умов Договору та Додаткових угод до нього, послуги по пранню білизни на суму 5967,00грн. - надані відповідачу на підставі актів здачі-приймання робіт, підписаних відповідачем.

Відповідно до наданих позивачем банківських виписок судом встановлено, що на час вирішення спору відповідачем частково сплачено заборгованість, а саме: 25.02.2013р. - 3432,00грн., 26.07.2013р. - 3146,00грн., 11.09.2013р. - 3302,00грн., 25.09.2013р. - 2327,00грн., 24.10.2013р. - 4166,50грн., всього в сумі 16373,50грн..

Крім того, в судовому засіданні представник відповідача за клопотанням про залучення до матеріалів справи, надав суду копії платіжних доручень №72 від 18.03.2014р. про сплату 1943,50грн., №332 від 19.03.2014р. про сплату 2320,50грн., №331 від 19.03.2014р. про сплату 3055,00грн., всього відповідачем було сплачено основний борг на суму 7319,00грн.

Представник позивача в письмовій заяві у зв'язку зі сплатою відповідачем 7319,00грн. просить суд припинити провадження у справі в цій частині за п.1-1 ст.80 ГПК України.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі за відсутності предмету спору.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення 7319,00грн. основного боргу.

Таким чином, станом на час вирішення спору заборгованість відповідача за надані послуги складає 13377,00грн..

Враховуючи вищенаведені факти, судом встановлена наявність основної заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 13377,00грн. за надані послуги, що належним чином доведена, документально підтверджена, а отже господарський суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача в цій частині.

Частина 2 статті 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено 3% річних за період з 17.09.2013р. по 20.02.2013р. 137,77грн..

Нарахування 3% річних за період з 17.09.2013р. по 20.02.2013р. 137,77грн. відповідає вимогам норм матеріального права та умовам Договору та підлягають стягненню на користь позивача.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 1885,51грн. збитків.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що у зв'язку з тривалим непогашенням заборгованості відповідачем для запобігання виникнення заборгованості у позивача по заробітній платі та комунальним платежам, ФОП ОСОБА_1 вимушена була укласти договір кредитної лінії №40/13 від 03.09.2013р. на суму 90000,00грн.. При укладені вказаного договору кредитної лінії позивачем були понесені витрати, а саме: по сплаті комісії банку в сумі 470,00грн., витрати по сплаті процентів та комісії по управлінню кредитом за вересень 2013р. в сумі 1615,00грн. жовтень 2013р. в сумі 1768,75грн., за листопад 2013р. в сумі 1717,50грн., за грудень 2013р. в сумі 1768,75грн., за січень 2014р. в сумі 1768,75грн. Позивач зазначає, що вище зазначені витрати в сумі 9108,75грн. ним понесені як збитки.

В наданих суду усних поясненнях представник позивача зазначив, що 1885,51грн. заявлених до стягнення, носять характер реальних збитків.

Враховуючи зміст положень ч.2 ст.9 ЦК України, ст.7, ч.2 ст.175 Господарського кодексу України, особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання визначаються Господарським кодексом України, а майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Крім того, згідно ч.1 ст.216, ч.2 ст.217 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Визначення, умови та порядок відшкодування збитків передбачено зокрема, ст.. 22, 623, 614 ЦК України та ст.ст. 224-229 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з положеннями ст. ст. 224, 225 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною; до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачені матеріали тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; не одержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно ст.614 ЦК, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, для правильного вирішення спору щодо стягнення збитків господарському суду необхідно встановити наявність вини відповідача.

Так, в обґрунтування вимоги про стягнення заявлених 18851,51грн. збитків позивач посилається на понесені ним витрати по сплаті заробітної плати, комунальних послуг та заборгованості перед іншими підприємствами, а отже ним мали бути надані суду докази понесення таких витрат та їх причинно-наслідковий зв'язок з невиконанням відповідачем обов'язків по договору на здійснення послуг по пранню білизни. А також причинно-наслідковий зв'язок між несплатою боргу відповідачем та необхідністю отримання кредиту.

Однак, позивачем доказів на підтвердження понесених ним витрат по виплаті заробітної плати, оплати комунальних платежів та інших платежів не подано.

З поданого позивачем договору кредитної лінії №40/13 від 03.09.2013р., яким він обґрунтовує заявлені збитки, можна встановити, що призначенням отримання кредиту є «поповнення обігових коштів» позивача.

З наданих позивачем доказів не вбачається причинно-наслідковий зв'язок дій відповідача з понесеними позивачем витратами, а тому суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідача 1885,51грн. не підлягають задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача 2500,00грн. витрат на юридичні послуги у формі збитків, про що представник відповідача уточнив в усних поясненнях.

Стосовно заявлених позивачем 2500,00грн. витрат на юридичні послуги, як збитків суд зазначає наступне:

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором здійснення послуг по пранню білизни.

Дана позиція також викладена в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014р. №01-06/20/2014.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що вимоги щодо стягнення з відповідача 2500,00грн. витрат на юридичні послуги у формі збитків задоволенню не підлягають.

Частиною 6 ст. 84 ГПК України передбачено, що в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Згідно статті 49 ГПК України та Закону України „Про судовий збір" від 08.07.2011 року № 3674-VI, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 1508,86 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 49, п.1-1 ст.80, ст.-ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Провадження у справі в частині стягнення 7319,00грн. основного боргу припинити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з комунального лікувально-профілактичного закладу «Чернігівський обласний центр радіаційного захисту та оздоровлення населення» (14020, вул. Шевченка,160, м.Чернігів, р/р 35417005000748 в ГУ ДКСУ у Чернігівській обл., МФО 853592, код ЄДРПОУ 26091431) на користь фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (14000,АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_2 в ЧВ ЦФ ПАТ «Кредобанк», МФО 325365, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 13377,00грн. основного боргу, 137,77грн. 3%річних, а всього 13514,77грн., а також 1508,86 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя М.П. Цимбал-Нарожна

0

8 Повний текст рішення підписано 11 квітня 2014 року

Суддя М.П. Цимбал-Нарожна