Ухвала

від 01.04.2014 по справі 872/10782/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

01 квітня 2014 рокусправа № 804/5360/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Сафронової С.В.

за участю секретаря судового засідання: Надточія В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «АМВ» до Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ПП «АМВ» звернулося до суду з вищевказаним позовом в якому просило: скасувати податкові повідомлення-рішення Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби від 12 грудня 2012 року № 0002002301 про збільшення сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 16731,25 грн. (у тому числі штрафні санкції - 3346,25 грн.), від 12 грудня 2012 року № 0001992301 про збільшення сум грошових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 226617,50 грн. (у тому числі штрафні санкції - 42568,50 грн.) ; визнати протиправними дії Криворізької південної МДПІ стосовно коригування в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» показників податкової звітності ПП «АМВ» (код ЄДРПОУ 30363353) за період жовтень 2009 року, грудень 2009 року, лютий 2010 року, травень 2010 року, листопад 2010 року, березень 2011 року, яке відбулося на підставі акту перевірки від 27.11.2012р. №923/222/30363353; зобов'язати Криворізьку південну МДПІ вчинити дії в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» щодо відновлення раніше задекларованих показників ПП «АМВ» (код ЄДРПОУ 30363353), а саме: збільшити суму податкового кредиту ПП «АМВ» по постачальникам - у розмірі 847595,00 грн. та збільшити суму податкових зобов'язань ПП «АМВ» по покупцям - у розмірі 869784,67 грн.

Постановою Дніпроптровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року позов задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням Криворізька південна міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служба подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ПП «АМВ» просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін постанову суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представники ПП «АМВ» просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін постанову суду першої інстанції, представник податкового органу не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період з 12.11.2012 року по 20.11.2012 року проведено позапланову виїзну перевірку ПП «АМВ» з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року.

За результатами перевірки складено Акт від 27.11.2012 року №923/222/30363353 , яким встановлено порушення:

1) пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого, підприємством занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 184049 грн., в т.ч. по періодах: 9 місяців 2010року на суму 170274 грн. (3 квартал 2010 року); 2-3 квартали 2011 року на суму 13775 грн. (3 квартал 2011 року);

2) п.22.1 ст.22, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст. 186 п. 188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого, підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 13385 грн. в т.ч. по періодах: липень 2011 року на суму 13385 грн.

3) Перевіркою повноти визначення податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.07.2009р. по 30.06. 2012р. встановлено, що операції по придбанню електродвигунів ПП «АМВ» у ТОВ «Комерсант і Ко», ТОВ «Полімерстрой», ТОВ «Інноваційно-виробничий центр», ПП «Хімуніверсал», ТОВ «ОЛС-Вест» та ТОВ «Ламберт-Н» та реалізація їх ТОВ «Саббіа груп», ТОВ «Єристіський ГЗК», ТОВ «Енергомаш», заключені без мети настання реальних наслідків та суперечать моральним засадам суспільства. Отже, зазначені операції, відповідно до ч.1, ч.2 ст.215, ч. 1, 5 ст. 203 , 228 , 662 , 655 , 656 ст. 216 Цивільного кодексу України , не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, направленими на отримання податкової вигоди третіх осіб.

Враховуючи вищевикладене, підприємством на порушення п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п. 7.3.1 п.7.3., п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст..22, п.185.1 ст.185, п.187.1. ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755- VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого, ПП «АМВ»:

- завищено податкові зобов'язання на суму 869784,67 грн., в т.ч. по періодах: жовтень 2009 року на 203333,34 грн., грудень 2009 року на суму 115834 грн., за лютий 2010 року на суму 43333,33 грн., травень 2010 року на суму 220660 грн., листопад 2010 року на суму 153024 грн., березень 2011 року на суму 133600 грн.;

- завищено податковий кредит на суму 847595 грн., в т.ч. по періодах: жовтень 2009 року на 199266 грн., грудень 2009 року на суму 113516 грн., за лютий 2010 року на суму 42466 грн., травень 2010 року на суму 215244 грн., листопад 2010 року на суму 146903 грн., березень 2011 року на суму 130200 грн.

п.п. 4.1.1 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.1, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого:

- завищено валові доходи на суму 4750594 грн., у т.ч. по періодам: 2009 рік - 1595837 грн. (4 квартал 2009 року на суму 1595837 грн.), 1 квартал 2010 року - на суму 216667 грн., півріччя 2010року - 1319967 грн. (в т.ч. 2 квартал 2010 року на суму 1103300 грн.), 9 місяців 2010 року - 1319967 грн., 2010 рік - 2486757 грн. ( в т.ч. 4 квартал 2010 року на суму 1166790 грн.), 1 квартал 2011 року на суму 668000 грн.

- завищено валові витрати на 4628578 грн. в т.ч по періодам: 2009 рік -1563910 грн. (в т.ч. 4 квартал 2009 року на сучу 1563910 грн.), 1 квартал 2010 року - на суму 212330 грн., І півріччя 2010 року - 1776240 грн. (в т.ч. 2 квартал 2010 року на суму 1081220 грн.), 9 місяців 2010 року на суму 1776240 грн., 2010 рік - на суму 2896358 грн. (в т.ч. 4 квартал 2010 року на суму 1120118 грн.), І квартал 2011 року на суму 651000 грн.

Актом перевірки визнано «транзитні» операції з купівлі-продажу товарів за «нікчемними» угодами, зокрема, придбання товарів у постачальників - ТОВ «Комерсант і Ко», ТОВ «Полімерстрой», ТОВ «Інноваційно-виробничий центр», ПП «Хімуніверсал», ТОВ «ОЛС-Вест», ТОВ «Ламберт-Н» та реалізація цих товарів на адресу ТОВ «Саббіа груп», ТОВ «Єристіський ГЗК», ТОВ «Енергомаш».

На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 12 грудня 2012 року № 0002002301 про збільшення сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 16731,25 грн. (у тому числі штрафні санкції - 3346,25 грн.) та № 0001992301 про збільшення сум грошових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 226617,50 грн. (у тому числі штрафні санкції - 42568,50 грн.).

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

До валових витрат виробництва та обігу, відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відносяться сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Таким чином згідно вказаної норми не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпунктів 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до ст.185, ст. 188-189, ст.198, 201 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів, місце надання яких знаходиться на митній території України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; платник податків зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту Покупця.

Підпунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 даного кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПКУ вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до приписів п.201.1, п.201.4., п.201.10, ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний виписати податкову накладну у двох екземплярах та надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені за законом певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

Відповідно до п.п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наявність у позивача, податкових та видаткових накладних, по господарськими операціями, що перевірялися, а також відповідних розрахункових документів, дані яких враховані та відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача повністю підтверджують законність нарахування ПП «АМВ» відповідних сум прибутку, валових витрат, нарахування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а також підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача з придбання у контрагентів товарів та послуг на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних послуг були включені до податкового кредиту.

Відповідно до п.200.1-200.4 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті і перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг, а залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Висновками перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту, від'ємного значення ПДВ та на подальше отримання бюджетного відшкодування.

Реальність господарських операцій по вказаному у перевірці контрагентом підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийомки виконаних робіт. Крім того придбаний товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності.

Крім того колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який відхилив доводи відповідача з приводу нікчемності угод, укладених позивачем з контрагентами позивача , враховуючи наступне.

Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року):

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Беручи до уваги викладене, суди першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо підтвердження неправомірності дій податкового органу щодо прийняття ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанцій про те, що відповідачем не підтверджено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Крім того, відповідно Згідно з пунктом 2.21 розділу 2 Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 18 квітня 2008 року № 266 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підсумки перевірок за результатами автоматизованого співставлення податкової звітності з податку на додану вартість на центральному рівні відображаються в додатку до акта перевірки (камеральної, документальної невиїзної, планової, позапланової перевірки) або довідки у розрізі періодів та операцій з одним контрагентом та фіксуються в автоматизованій системі «Аудит». По мірі підписання актів перевірки та узгодження податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням, прийнятим за результатами таких перевірок, уточнюються результати автоматизованого співставлення на центральному рівні податкової звітності з податку на додану вартість за поданням підрозділу, яким завершено процедуру такого узгодження та яким прийнято таке повідомлення-рішення.

Таким чином, зміни в облікові дані операцій по податку на додану вартість здійснюються лише на підставі податкових повідомлень-рішень чи на підставі довідок, складених за результатами перевірок, коли контролюючим органом не виявлено фактів порушень платником податків законодавства України.

Відтак внесення змін до облікових карток платника податків, що не пов'язані із зміною податкового навантаження (тобто, податкової звітності, розшифровки результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України) з податку на додану вартість, можливе лише на підставі або самостійно поданої декларації платника податку на додану вартість або прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення після закінчення строків його узгодження.

Податковим органом не доведено факту внесення змін до в електронній базі даних «Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» саме на підставі прийнятих податкових-повідомлень-рішень.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті рішення судом першої інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала складена 04 квітня 2014 року.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: С.В. Сафронова