Постанова

від 06.03.2014 по справі 810/738/14-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2014 року Справа №810/738/14-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду - Брагіна О.Є.,

при секретарі судового засідання - Луценко К.Ю.;

за участю:

представника позивача - Оліної О.М. (довіреність №02/13 від 02.12.2013 р.);

представника відповідача - Борисова І.Г. (довіреність №99/10/10-0-35 від 17.01.2014 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бази комплектацій підприємств"

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

до Київського окружного адміністративного суду звернулось з позовом ТОВ "База комплектації підприємств" до Ірпінської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.12.2013 р. №0001822204.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення суперечить законодавству з питань оподаткування та виходить за межі компетенції податкового органу, встановленої законом, оскільки прийнято на підставі неправомірного застосування норм законодавства України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2014 р. відкрито провадження у адміністративній справі, справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила адміністративний позов задовольнити, з викладених у позовній заяві підстав, пояснила суду, що хоча всі необхідні документи на підтвердження реальності укладених договорів добровільного страхування податковому органу під час перевірки були надані, відповідачем було прийнято рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 72450,00 грн. Підставою для його прийняття послугували висновки акту перевірки від 10.12.2013 р. №1389/22-4/32973652 про нікчемність угод укладених між позивачем та ТДВ "СК "Надія".

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, пояснив суду, що на підставі акту перевірки ТДВ "СК "Надія" було зроблено висновок про фіктивність договорів укладених між позивачем і контрагентом, тому ТОВ "Базою комплектації підприємств" безпідставно включено до складу валових витрат розрахунки з ТДВ "СК "Надія" по договорам добровільного страхування №4.5;151/5/01.10.10 від 01.10.2010 р. та №4.5;214/5/30.12.10 від 30.12.2010 р.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини та дослідивши докази, якими підтверджуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке:

позивач є юридичною особою, інформація про підприємство внесена в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за №13571200000000016 від 30.06.2004 р., на підтвердження чого надана виписка серії ААА №163001.

На підставі п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, в листопаді-грудні 2013 р., Ірпінською ОДПІ Київської області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства, щодо відображення у податкових деклараціях результатів операцій по господарських відносинах із ТДВ "СК "Надія" за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2012 р., в ході якої було виявлено порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до неправомірного віднесенням до складу валових витрат страхових платежів у розмірі 231841,50 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 57960,00 грн., в тому числі за IV квартал 2010 р. у розмірі 28980,00 грн., за І квартал 2011 р. у розмірі 28980,00 грн.

За наслідками проведеної перевірки складено акт від 10.12.2013 р. №1389/22-4/32973652 та винесено податкове повідомлення-рішення №0001822204 від 24.12.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 72450,00 грн., в тому числі за основним платежем 57960,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 14490,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач оскаржив його до суду.

На підтвердження позовних вимог ТОВ "Базою комплектації підприємств" надано до суду наступні документи:

договори добровільного страхування майна №4.5;151/5/01.10.10 від 01.10.2010 р. та №4.5;214/5/30.12.10 від 30.12.2010 р., укладені між позивачем та ТДВ "СК "Надія", відповідно до умов яких ТОВ "СК "Надія", що є Страховиком, приймало на страхування майно Страхувальника, ТОВ "База комплектації підприємств", зазначене в заявах Страхувальника і зобов'язувалося в разі настання страхового випадку, зазначеному в цих Договорах, виплатити Вигодонабувачу (або, за його письмовою згодою, Страхувальнику) страхове відшкодування, а Страхувальник зобов'язувався сплатити Страховику страхові премії в розміри та строки, передбачені цими договорами. Відповідно до пунктів 4.1, 4.3 цих договорів, сторони погодились з тим, що наступні умови цих договорів: страхова сума, франшиза, страховий тариф, страхова премія, а також інші умови не зазначені в текстах цих договорів, зазначаються у додатках №1 до цих договорів, при сплаті страхової премії, Страхувальник зазначає у платіжних дорученнях наступні призначення платежу: страхова премія за договорами №4.5;151/5/01.10.10 від 01.10.2010 р., без ПДВ, та №4.5;214/5/30.12.10 від 30.12.2010 р., без ПДВ, відповідно;

додатки №1 до договорів добровільного страхування майна №4.5;151/5/01.10.10 та №4.5;214/5/30.12.10 - заяви на страхування, відповідно до яких ТДВ "СК "Надія" прийняла на страхування майно позивача, а саме будівля літера "А", загальною площею 3136,5 кв.м., та будівля літера "Е", загальною площею 363,4 кв.м., що знаходяться за адресою вул. Пономарьова, 32, смт. Коцюбинське, Київська обл., 08298, по яких визначена загальна страхова сума 23184150,00 грн., з терміном дії договору страхування №4.5;151/5/01.10.10 з 01.10.2010 р. до 31.12.2010 р., і загальною страховою премією 115920,75 грн., та терміном дії договору страхування №4.5;214/5/30.12.10 з 01.01.2011 р. до 01.04.2011 р., і загальною страховою премією 115920,75 грн.;

виписки з рахунку позивача від 10.12.2010 р. №957, від 13.12.2010 р. №958, від 14.12.2010 р. №963, від 15.12.2010 р. №965, від 21.02.2011 р. №1013, від 22.02.2011 р. №1014, які підтверджують проведення розрахунків згідно умов, зазначених у договорах добровільного страхування майна №4.5;151/5/01.10.10 від 01.10.2010 р. та №4.5;214/5/30.12.10 від 30.12.2010 р.

Висновки посадових осіб податкового органу, викладені в акті перевірки №1389/22-4/32973652 від 10.12.2013 р., грунтуються на акті зустрічної перевірки контрагента позивача ТДВ "СК "Надія", на підставі якого відповідачем встановлено, що ТОВ "Базою комплектації підприємств" при веденні бухгалтерського обліку порушено вимоги ст. 2, п. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п. 1.2 ст.1, п. 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 ст.2, ст. 3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 та п. 44.1 ст. 44, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, а саме прийнято до виконання первинні документи на операції по розрахунках с ТДВ "СК "Надія" та неправомірно віднесено до складу валових витрат страхові платежі у розмірі 231841,50 грн.

Надаючи правової оцінки відносинам, що склалися між сторонами суд зазначає таке:

спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

У ч. 2 ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАСУ встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суд звертає увагу на наступне: по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб; по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про нереальність відповідних господарських операцій; по-третє, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012р. у справі № К/9991/5398/12).

Згідно з ст. 215 ЦКУ, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення страхових платежів до суми валових витрат. Разом з тим, у справі, що розглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З матеріалів справи вбачається, що думка відповідача, стосовно порушення ТОВ "Базою комплектації підприємств" вимог ст. 2, п. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 1.2 ст. 1, п. 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 ст. 2, ст. 3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 та п. 44.1 ст. 44, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, ґрунтується на висновках акту ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №30/22-30/31599887 від 24.07.2013 р., згідно яких господарська діяльність ТДВ "СК "Надія" має ознаки нереальності здійснення по операціях зі страхування майна, позаяк при укладенні ТВД "СК "Надія" угод страхування з іншими суб'єктами господарювання не було дотримано вимоги по їх оформленню.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо нікчемності договорів добровільного страхування майна укладених між позивачем та ТДВ "СК "Надія".

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента.

Згідно ч. 4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо неведення господарської діяльності контрагентом позивача та наявності наміру у сторін щодо уникнення або зменшення оподаткування фінансових результатів виконання господарських операцій, укладання правочину з порушенням компетенції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на користь ТДВ "СК "Надія" сплачено 231841,50 грн., відповідно до виписок з рахунку позивача від 10.12.2010 р. №957, від 13.12.2010 р. №958, від 14.12.2010 р. №963, від 15.12.2010 р. №965, від 21.02.2011 р. №1013, від 22.02.2011 р. №1014, які підтверджують проведення розрахунків згідно умов договорів добровільного страхування майна №4.5;151/5/01.10.10 від 01.10.2010 р. та №4.5;214/5/30.12.10 від 30.12.2010 р.

Отже позиція податкового органу, щодо непідтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового органу, стосовно здійснення розрахунків позивачем по договорах добровільного страхування майна №4.5;151/5/01.10.10 від 01.10.2010 р. та №4.5;214/5/30.12.10 від 30.12.2010 р. є необґрунтованою, та такою що не знаходить підтвердження.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАСУ, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013р. у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013р. у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012р. у справі № К/9991/26224/12.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача у частині скасування податкового повідомлення рішення №0001822204 від 24.12.2013 р. підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача в частині визнання податкового повідомлення-рішення протиправним, з огляду на те, що поняття протиправність означає суспільно шкідливе діяння (у формі дії або бездіяльності) дієздатного суб'єкта, що суперечить вимогам правових норм. Його сутністю є свавілля суб'єкта або незаконне зазіхання на свободу інших суб'єктів. Тому, позовні вимоги в частині визнання протиправним податкового повідомлення рішення №0001822204 від 24.12.2013 р., задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 КАСУ, суд,

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000001822204 від 24.12.2013 р.

У задоволенні решти позовних вимог,- відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена в порядку і строки, визначені статтею 186 КАСУ.

Суддя Брагіна О.Є.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 11 березня 2014 р.