Рішення

від 08.04.2014 по справі 914/404/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2014 р. Справа № 914/404/14

За позовом: Спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМ-ЕКО-Львів", м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ательє "Взуттєвик", м. Львів

про: стягнення 2751,30 грн. основного боргу, 422,87 грн. пені, 91,13грн.- 3 % річних, 275,13 грн. витрат на правову допомогу

Суддя Деркач Ю.Б.

Представники:

від позивача: Герляк Т.М. - представник (довіреність б/н від 25.11.2013р.)

від відповідача: не з'явився

Права та обов'язки роз'яснено, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. Технічна фіксація судового процесу не здійснювалась. У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглядається справа за позовом Спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМ-ЕКО-Львів", м. Львів до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ательє "Взуттєвик", м. Львів про стягнення 2751,30 грн. основного боргу, 422,87 грн. пені, 91,13грн.- 3 % річних, 275,13 грн. витрат на правову допомогу.

Ухвалою суду від 10.02.2014р. за даним позовом порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 25.02.2014р.

Ухвалами суду від 25.02.2014р. та від 18.03.2014р. розгляд справи відкладався, з підстав зазначених в ухвалах.

У судовому засіданні 08.04.2014р. представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задоволити та подав пояснення б/н від 07.04.2014р. (вх. №14953/14 від 08.04.2014р.), в якому зазначив, що вивезення твердих побутових відходів відбувалось шляхом його вивезення з контейнерів, які знаходились за адресою: м. Львів, вул. Пасічна, 43. поруч з даними контейнерами знаходиться кафе-бар „Юність", яке належить ТзОВ "Ательє "Взуттєвик".

Відповідач у судове засідання 08.04.2014р. повторно явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час, та місце розгляду справи.

Конверти з ухвалами суду від 10.02.2014р., від 25.02.2014р. та від 18.03.2014р. надіслані судом на адресу відповідача, зазначену позивачем в позовній заяві: 79016, м. Львів, вул. Городоцька, 82, повернуті поштовим відділенням з відміткою „заз заначеною адресою не проживає". Однак, відповідно до пошуку відомостей в Єдиному державному реєстрі підприємств, установ та організацій, місцезнаходження ТзОВ "Ательє "Взуттєвик" зазначено ту саму адресу, що і в позовній заяві.

За змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку „Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (п. 3.9.1 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Господарським судом Львівської області виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Крім того, суд зазначає, що строк вирішення спору завершується 08.04.2014р. Оскільки, за час розгляду справи сторонами не було подано клопотання про продовження строку його вирішення, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у відповідностідо ст. 69 ГПК України.

В процесі розгляду матеріалів справи судом встановлено:

01.09.2011р. між позивачем та відповідачем укладено договір на надння послуг з вивезення твердих побутових відходів № 504/55, відповідно до п. 1. якого відповідач зобов"язувався згідно з графіком надавати послуги з вивезення побутових відходів, а відповідач зобов"язувався своєчасно оплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цим договором. Вказаний договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

На виконання умов вказаних договорів, позивач надав послуг відповідачу на загальну суму 2751,30грн.

Проте, відповідач не розрахувався з позивачем за надані послуги, в результаті заборгував останньому 2751,30грн.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

За договором про надання послуг, відповідно до вимог ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Позивач свої зобов'язання за Договором на нанадння послуг з вивезення твердих побутових відходів № 504/55 від 01.09.2011р. виконав повністю, відповідачем оплата за надані послуги не здійснена, в результаті чого виникла заборгованість на загальну суму в розмірі 2751,30грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в судовому засіданні позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором на нанадння послуг з вивезення твердих побутових відходів № 504/55 від 01.09.2011р. Відповідач дану обставину не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми інфляційних втрат та 3% річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позивач правомірно просив стягнути 91,13грн. 3% річних.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 422,84грн . пені, суд прийшов до висновку залишити її без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу за період з 31.12.2012р. по 06.02.2014р. у розмірі 422,84грн .

Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Згідно із матеріалами справи, між позивачем та відповідачем, у відповідності із ст. 547 ЦК України, письмового договору про стягнення пені, як виду забезпечення виконання зобов"язання, укладено не було. Відтак, у суду відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення пені з відповідача.

Крім цього, позивач, покликаючись на норму ст. 49 ГПК України, просив суд покласти на відповідача обов"язок по відшкодуванню вартості витрат на правову допомогу у розмірі 10% від основної суми заборгованості в сумі 275,13грн.

Розглянувши дану вимогу суд прийшов до висновку про те, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень наданих їм законом та установчими документами, через свого представника.

Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність", яка зазначає, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг лише адвокатом, а не будь-яким представником.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. (п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Проте, позивачем не долучено жодних доказів в підтвердження витрат понесених позивачем на правову допомогу.

Відтак, суд прийшов до висновку відмовити позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача вартості юридичних послуг у розмірі 275,13грн.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, документально підтвердженими і такими, що підлягають задоволенню частково.

При вирішенні питання стосовно розподілу судових витрат, суд, з врахуванням того, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача. в порядку передбаченому ст. 49 ГПК України, покладає судовий збір на відповідача повністю.

Враховуючи викладене, керуючись вимогами ст.ст. 509, 525, 901 ЦК України, ст. ст. 174, 193 ГК України, ст.ст. 28, 33, 34, 44, 48, 49, 75, 82, 84 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ательє "Взуттєвик" (79016, м. Львів, вул. Городоцька, 82, ідентифікаційний код 31659076) на користь Спільного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМ-ЕКО-Львів" (79035, м. Львів, вул. Пекарська, 95, ідентифікаційний код 31442100) 2751,30 грн. основного боргу, 91,13грн. 3 % річних та 1827,00 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 14.04.2014р.

Суддя Деркач Ю.Б.