Рішення

від 14.04.2014 по справі 922/748/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2014 р.Справа № 922/748/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Коваленко М.Ю.

розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар", 61064, м. Харків, Комсомольське шосе, буд. 51, кв. 56, код ЄДРПОУ 36036864; до фермерське господарство "Добробут-2003", Харківський район, с. Руські Тишки, вул. Липецька, буд. 89, кв.4, код 35604235; про стягнення 163332,95грн. за участю представників:

позивача - Феленко С.О., довіреність №1 від 01.07.2013р.;

відповідача - не з"явився.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до фермерське господарство "Добробут-2003" про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 157200,00грн., трьох відсотків річних у розмірі 1149,93грн. та пені у розмірі 4983,02грн.

Свої вимоги мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по оплаті товару, поставленого за видатковою накладною №29/04-3 від 29.04.2013р., в зв"язку з чим окрім, основного боргу, нараховані три відсотки річних, на підставі ч.2 ст. 625, та пеня, на підставі п.4.3. договору поставки №29/04-1 від 29.04.2013р.

Відповідач в судове засідання 18.03.2014р. свого повноважного представника не направив, докази, витребувані ухвалою суду про порушення провадження у справі, не надав, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою на поштовому повідомленні про вручення ухвали суду про порушення провадження у справі відповідачу 12.03.2014р. (а.с.26).

За висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення, внаслідок чого справа розглядається відповідно до норм ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 18.03.2014р. суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просить задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що відповідач не оплатив в повному обсязі вартість товару за видатковою накладною №29/04-3 від 29.04.2013р. в сумі 159200,00грн., сплативши лише 2000,00грн., в зв"язку з чим останньому нараховані три проценти річних за період з 28.11.2013р. по 25.02.2014р. (початок періоду обрано позивачем з моменту отримання відповідачем вимоги про оплату товару б/н від 20.11.2013р., у відповідності до норм ч.2 ст. 530 ЦК України), та пеня за період з 28.11.2013р. по 25.02.2014р., на підставі п.4.3. договору поставки №29/04-1 від 29.04.2013р., який, за твердженням позивача, є укладеним згідно приписів ст. 207 ЦК України. Також представник позивача звернувся до суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи поданих позивачем документів б/н від 11.04.2014р. (вх.№12426 від 11.04.2014р.).

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

За приписами ч.1,2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом; правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" (постачальник) 29.04.2013р. звернулося до фермерського господарства "Добробут-2003" (покупець) з пропозицією укласти договір поставки №29/04-3 (а.с.10-11), згідно умов якого постачальник мав поставити покупцю пшеницю 2 класу у кількості 80 тон загальною вартістю 159200,00грн. (п.1.2. договору), у строк до 25.05.2013р. (п.2.1. договору).

Разом з тим, договір поставки №29/04-1 від 29.04.2013р. не був підписаний фермерським господарством "Добробут-2003", а відтак договір є неукладеним, відповідно до ч.2 ст. 207 ЦК України, якою установлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Водночас позивач 29.04.2013р. поставив відповідачу, а останній прийняв, пшеницю 2 класу у кількості 80 тон на загальну суму 159200,00грн., що підтверджується матеріалами справи, а саме видатковою накладною №29/04-3 від 29.04.2013р. (а.с.14) та довіреністю №8 від 29.04.2013р., виданою Панкову Олексію Ігоревичу (а.с.15).

Вартість отриманого товару оплачена відповідачем частково - у розмірі 2000,00грн. (платіжні доручення №361 від 16.09.2013р. та №370 від 02.10.2013р., а.с.16, 17, виписки по рахунку, надані супровідним листом за вх.№12426 від 11.04.2014р.), докази оплати товару в решті суми - у розмірі 157200,00грн., в матеріалах справи не містяться, не надано таких доказів і сторонами. При цьому в матеріалах справи міститься вимога б/н від 20.11.2013р. (а.с. 18), з якою позивач звертався до відповідача, про сплату суми заборгованості за поставлений товар у семиденний термін з моменту отримання цієї вимоги, згідно ч.2 ст. 530 ЦК України, та підписання договору №29/04-1 від 29.04.2013р., яка отримана відповідачем 21.11.2013р. (а.с.19), але заборгованість оплачена не була, договір №29/04-1 від 29.04.2013р. не підписаний.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Згідно приписів п.2. Постанови Пленуму ВГСУ №6 від 23.03.2012р., рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідачу поставлено, а відповідачем прийнято, за видатковою накладною №29/04-3 від 29.04.2013р. (а.с.14), довіреність №8 від 29.04.2013р. (а.с.15), товар на суму 159200,00грн., і у вказаних документах підставою поставки вказано договір №29/04-1 від 29.04.2013р., який, як вже встановлено вище, не підписаний відповідачем і є неукладеним.

Разом з тим, відповідач прийняв вказаний в накладній товар без заперечень, чим погодився із найменуванням, кількістю, ціною за одиницю товару, що свідчить про дотримання сторонами вимог законодавство щодо письмової форми узгодження ціни товару і частково сплатив вартість товару - у розмірі 2000,00грн. (платіжні доручення №361 від 16.09.2013р. та №370 від 02.10.2013р., а.с.16, 17, виписки по рахунку, надані супровідним листом за вх.№12426 від 11.04.2014р.).

Договір між сторонами на поставку товару у формі єдиного документу не укладався, проте суд вважає, що цивільні права та обов'язки сторін виникли в порядку ч. 1 ст. 11 ЦК України, ч.1 ст. 181 ГК України з дій юридичних осіб, які в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують взаємні права та обов'язки.

На підставі вищезазначеного, господарський суд робить висновок, що позивачем доведено факт поставки відповідачу товару на суму у розмірі 159200,00грн.

Відповідно до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини у результаті фактичних дій сторін.

Отже, угода укладена між сторонами шляхом підписання вищезазначеної накладної.

Оскільки, сторони не обумовили строк оплати відповідачем отриманого згідно усної домовленості товару (доказів вручення позивачем відповідачу рахунку-фактруи №29/04-2 від 29.04.2013р. (а.с.12) на вимогу ухвали суду від 18.03.2014р. позивачем не надано та не міститься в матеріалах справи), то згідно ст.530 Цивільного кодексу України кредитор вправі вимагати оплати відпущеного товару у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором.

За приписом статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається.

Суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому ст.ст. 32, 33 ГПК України порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, вартість отриманого товару у строк до 28.11.2013р. не сплатив (вимога на оплату вручена відповідачу 21.11.2013р., а.с. 19), господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі - в сумі 157200,00грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача три проценти річних за період з 28.11.2013р. по 25.02.2014р. (початок періоду обрано позивачем з моменту отримання відповідачем вимоги про оплату товару б/н від 20.11.2013р., у відповідності до норм ч.2 ст. 530 ЦК України) у сумі 1149,93грн., та пеню в сумі 4983,02грн. за період з 28.11.2013р. по 25.02.2014р., на підставі п.4.3. договору поставки №29/04-1 від 29.04.2013р., який, за твердженням позивача, є укладеним згідно приписів ст. 207 ЦК України.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, заявлені позивачем три проценти річних обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані, періоди нарахування річних позивачем довільно, що є його правом в даному випадку (незважаючи на те, що товар поставлено 29.04.2013р. і за змістом ч.1 ст. 692 ЦК України мав бути оплачений у строк до 30.04.2013р., позивачем обрано початок нарахування з 28.11.2013р., що є його правом та не суперечить нормам законодавства), та підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 1149,93грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення пені у розмірі 4983,02грн., нарахованої за період з 28.11.2013р. по 25.02.2014р., на підставі п.4.3. договору поставки №29/04-1 від 29.04.2013р., суд звертає увагу сторін на те, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 ЦК України), що кореспондується з приписами ч. 4 ст.231 ГК України, якою визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Приймаючи до уваги наведені норми законодавства, враховуючи, що згідно вимог ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі у вигляді неустойки (пені)) вчиняється в письмовій формі, та той факт, що договір поставки №29/04-1 від 29.04.2013р. є неукладеним, а пеня нараховується позивачем саме на підставі п.4.3. вказаного договору, - позов в частині стягнення з відповідача пені в сумі 4983,02грн. заявлений безпідставно і задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати з цієї справи, які складаються з 3266,66грн. судового збору, покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог - в сумі 3167,00грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фермерського господарства "Добробут-2003" (Харківський район, с. Руські Тишки, вул. Липецька, буд. 89, кв.4, код 35604235) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" (61064, м. Харків, Комсомольське шосе, буд. 51, кв. 56, код ЄДРПОУ 36036864) заборгованість у розмірі 157200,00грн., 3% річних в сумі 1149,93грн. та 3167,00грн. витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 14.04.2014 р.

Суддя Н.А. Френдій