Рішення

від 07.04.2014 по справі 919/24/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 919/24/14 07.04.14

За позовомПрокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Державного вищого навчального закладу «Севастопольський індустріально-педагогічний коледж» до 1. Севастопольської міської ради 2. Приватного підприємства «Торговий центр «Дом» провизнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача 1:не з'явився від позивача 2:Осетров С.В. від відповідача 1:не з'явився від відповідача 2:не з'явився прокурор:Коваленко О.А.

Обставини справи:

Прокурор міста Севастополя в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Державного вищого навчального закладу «Севастопольський індустріально-педагогічний коледж» (надалі - «Коледж») звернувся до господарського суду міста Севастополь з позовом до Севастопольської міської ради та Приватного підприємства «Торговий центр «Дом» (надалі - «Підприємство») про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки, повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Севастопольської міської ради №2784 від 02.03.2005 р. «Про припинення права постійного користування Севастопольській філії Київського індустріально-педагогічного коледжу на частину земельної ділянки площею 0,0835 га та передачу в оренду цієї земельної ділянки для будівництва та обслуговування торгово-офісного центру ПП «Торговий центр «Дом»», є недійсним, оскільки при його прийнятті були порушені норми чинного законодавства України. Крім того, прокурор просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 12.04.2005 р, укладений на підставі такого рішення, а також зобов'язати відповідача 2 повернути позивачу 2 спірну земельну ділянку.

Ухвалою господарського суду міста Севастополь від 14.01.2014 р. матеріали позовної заяви Прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Державного вищого навчального закладу «Севастопольський індустріально-педагогічний коледж» передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Згідно автоматизованої системи документообігу господарського суду міста Києва позовну заяву передано на розгляд судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.01.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 17.02.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.02.2014 р. розгляд справи відкладено до17.03.2014 р. у зв'язку із неявкою представників позивача 2 та відповідачів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.03.2014 р. розгляд справи відкладено до 07.04.2014 р. у зв'язку із неявкою представників позивача 2 та відповідачів.

Представник позивача 2 та прокурор в судове засідання з'явилися, вимоги ухвали суду виконали, надали пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали повністю.

Представник позивача 1 в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, а його пояснення стосовно суті спору були заслухані судом в попередньому судовому засіданні.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача 1 за адресою: 99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №18105482 від 06.02.2014 р., матеріалами справи та вказано в позові.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача 2 за адресою: 99011, м. Севастополь, вул. Одеська, 27-Б, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №18105517 від 06.02.2014 р. матеріалами справи та вказано в позові.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач 1 та відповідачі повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідачі були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Севастопольської міської ради №5/191 від 18.04.1995 р. Севастопольській філії Київського індустріально-педагогічного коледжу (на базі якого було створено Севастопольський індустріально-педагогічний коледж) для обслуговування адміністративних, навчально-виробничих, житлових будівель та споруд передано в постійне користування 3 земельні ділянки за адресами: вул. Радянська, 65 загальною пл. 0,2441 га; вул. Терещенко загальною пл. 0,1899 га; вул. Сергеєва-Ценського, 20 загальною пл. 0,3936 га, на підставі чого 09.01.1996 р. було видано державний акт.

Листом №277 від 06.12.2003 р. директор Коледжу звернувся до Севастопольської міської ради, яким добровільно відмовився на користь Підприємства від земельної ділянки площею 0,09 га, що розташована за адресою: вул. Сергеєва-Ценського, 20.

Рішенням Севастопольської міської ради №2784 від 02.03.2005 р. було припинено Севастопольській філії Київського індустріально-педагогічного коледжу право постійного користування на частину земельної ділянки площею 0,0835 га по вул. Сергеєва-Ценського, 20, наданого для обслуговування адміністративних, навчально-виробничих та житлових будівель та споруд, у зв'язку з добровільною відмово.

Крім того, рішенням Севастопольської міської ради №2784 від 02.03.2005 р. передано Підприємству в оренду строком на 25 років вказану земельну ділянку для будівництва та обслуговування торгово-офісного центру з віднесенням цих земель до категорії земель житлової та громадської забудови.

На підставі вказаного рішення 12.04.2005 р. між Севастопольською міською радою (орендодавець) та Підприємством (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - «Договір»), пунктом 1.1 якого визначено, що орендодавець згідно з рішенням Севастопольської міської ради №2784 від 02.03.2005 р. надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування торгово-офісного центру з віднесенням цих земель до категорії земель житлової та громадської забудови, який знаходиться в м. Севастополь, вул. Сергеєва-Ценського, 20.

Спір у справі виник у зв'язку із тим, що, на думку прокурора, прийняте рішення Севастопольської міської ради №2784 від 02.03.2005 р. є недійсним.

Зокрема, прокурор зазначає, що спірну земельну ділянку було передано Підприємству в довгострокову оренду на 25 років без припинення права користування попереднього користувача, оскільки відмова від права постійного користування такою земельною ділянкою була здійснена неуповноваженою на те особою.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Севастопольської міської ради №5/191 від 18.04.1995 р. Севастопольській філії Київського індустріально-педагогічного коледжу (на базі якого було створено Севастопольський індустріально-педагогічний коледж) для обслуговування адміністративних, навчально-виробничих, житлових будівель та споруд передано в постійне користування 3 земельні ділянки за адресами: вул. Радянська, 65 загальною пл. 0,2441 га; вул. Терещенко загальною пл. 0,1899 га; вул. Сергеєва-Ценського, 20 загальною пл. 0,3936 га, на підставі чого 09.01.1996 р. було видано державний акт.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з положеннями п. а) ст. 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

За змістом ч. 1 ст. 142 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Із матеріалів справи вбачається, що заявою №277 від 06.12.2003 р. директор Коледжу звернувся до Севастопольської міської ради, яким добровільно відмовився на користь Підприємства від земельної ділянки площею 0,09 га, що розташована за адресою: вул. Сергеєва-Ценського, 20.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема належать земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної і комунальної форм власності.

Частинами 1 та 4 статті 63 Закону України «Про освіту» матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних навчальних закладів, установ, організацій та підприємств системи освіти не підлягають вилученню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до п.2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» від 15.12.1992 р. (чинного, на момент виникнення спірних правовідносин) здійснення контролю за ефективністю використання і збереження закріпленого за підприємствами державного майна покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній на момент здійснення добровільної відмови) Міністерство освіти України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти.

Пунктом 50 Статуту Коледжу, затвердженого рішенням загальних зборів трудового колективу від 29.01.2001 р., Севастопольський індустріально-педагогічний коледж здійснює право користування й розпорядження відведеними йому земельними ділянками та переданим на баланс майном згідно з чинним законодавством України і цим статутом. Функції управління майном, яке закріплене за коледжем, контролю за ефективністю його використання й збереження, здійснює Міністерство освіти і науки України.

За змістом п. 51 Статуту Коледжу відчуження майна, що закріплене за коледжем, здійснюється за погодженням з Міністерством освіти і науки України у порядку, встановленому чинним законодавством. Коледж має право здачі приміщення, споруди та обладнання в оренду. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна, орендної плати кошти спрямовуються виключно на розвиток матеріально-технічної бази.

Тобто, на момент вчинення директором Коледжу відмови від права постійного користування спірною земельною ділянкою, право управління майном Коледжу (в тому числі, і відведеною земельною ділянкою за адресою: вул. Сергеєва-Ценського, 20) належало Міністерству освіти і науки України, і виключно за погодженням такого органу державної влади мало відбуватися відчуження майна, закріпленого за коледжем.

За таких обставин суд приходить до висновку, що керівник Коледжу міг відмовитись від права постійного користування земельною ділянкою за адресою: вул. Сергеєва-Ценського, 20, яка була передана Коледжу згідно державного акту від 09.01.1996 р., лише за погодженням з органом державної влади, уповноваженим на управління таким майном - Міністерством освіти і науки України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріали справи не містять, а відповідачами не надано належним та допустимих в розумінні положень ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження факту надання Міністерством освіти і науки України згоди на відмову Коледжу від права постійного користування земельної ділянки площею 0,09 га, що розташована за адресою: вул. Сергеєва-Ценського, 20.

Більш того, з листа Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №1/11-1025 від 01.02.2013 р. вбачається, що документи на погодження позивачем 1 відмови Коледжу від спірної земельної ділянки відсутні.

Таким чином, відмова керівника Коледжу №277 від 06.12.2003 р. від права постійного користування земельною ділянкою площею 0,09 га, розташованої за адресою: м. Севастополь, вул. Сергеєва-Ценського, 20, здійснена всупереч вимогам чинного на той момент законодавства України, а тому є неправомірною.

За таких обставин, рішення Севастопольської міської ради №5/191 від 18.04.1995 р. про передачу в оренду Товариству на 25 років земельної ділянки площею 0,09 га, розташованої за адресою: м. Севастополь, вул. Сергеєва-Ценського, 20, було прийнято без вилучення такої земельної ділянки з постійного користування Коледжу, а відтак є таким, що прийняте всупереч приписам Земельного кодексу України.

В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За змістом ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову прокурора в частині визнання недійсним рішення Севастопольської міської ради №2784 від 02.03.2005 р. «Про припинення права постійного користування Севастопольській філії Київського індустріально-педагогічного коледжу на частину земельної ділянки площею 0,0835 га та передачу в оренду цієї земельної ділянки для будівництва та обслуговування торгово-офісного центру ПП «Торговий центр «Дом»».

Крім того, прокурором заявлено вимогу про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 12.04.2005 р. між Севастопольською міською радою та Підприємством, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів оренди землі Севастопольського міського управління земельних ресурсів 04.05.2005 р. за №4-М-01.

Згідно з абз. 1 п. 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення.

Крім того, абзацом 4 пункту 2.26 вказаної постанови визначено, що також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори .

Судом встановлено, що рішення Севастопольської міської ради №2784 від 02.03.2005 р., на підставі якого було укладено спірний Договір, є недійсним у зв'язку з невідповідністю приписам Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням того, що спірний Договір укладений на підставі рішення Севастопольської міської ради №2784 від 02.03.2005 р., яке визнано недійсним у встановленому чинним законодавством України порядку, суд дійшов висновку, що Договір не відповідає нормам законодавства України, що згідно ч. 1 ст. 207 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, з урахуванням факту визнання судом Договору недійсним, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про повернення спірної земельної ділянки Коледжу як особі, які належить право постійного користування такою земельною ділянкою.

Стосовно правомірності звернення з даним позовом до суду прокурором суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Ст. 36 1 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац третій частини першої та частина третя ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За змістом пункту 1 положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України №240/2013 від 25.04.2013 р., Міністерство освіти і науки України (МОН України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОН України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення формування та реалізації державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Згідно з п. 8.3 Статуту Коледжу в редакції від 23.05.2011 р. коледж здійснює права користування і розпорядження відведеними йому земельними ділянками та переданим на баланс майном згідно з чинним законодавством України і статутом. Функції і управління майном, яке закріплене за коледжем, контроль за ефективністю його використання і зберігання здійснює Міністерство освіти і науки України.

Враховуючи викладене, Прокурора міста Севастополя правомірно згідно діючого законодавства звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України та Державного вищого навчального закладу «Севастопольський індустріально-педагогічний коледж».

Стосовно розподілу судових витрат суд відзначає наступне.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судовий збір сплачується у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 п. 2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Частиною 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Державного вищого навчального закладу «Севастопольський індустріально-педагогічний коледж» задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним рішення Севастопольської міської ради №2784 від 02.03.2005 р. «Про припинення права постійного користування Севастопольській філії Київського індустріально-педагогічного коледжу на частину земельної ділянки площею 0,0835 га та передачу в оренду цієї земельної ділянки для будівництва та обслуговування торгово-офісного центру ПП «Торговий центр «Дом»».

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 12.04.2005 р. між Севастопольською міською радою та Приватного підприємства «Торговий центр «Дом», зареєстрований в книзі реєстрації договорів оренди землі Севастопольського міського управління земельних ресурсів 04.05.2005 р. за №4-М-01.

4. Зобов'язати Приватне підприємство «Торговий центр «Дом» (99011, м. Севастополь, вул. Одеська, 27-Б; ідентифікаційний код 31876414) повернути Державному вищому навчальному закладу «Севастопольський індустріально-педагогічний коледж» (99011, м. Севастополь, вул. Радянська, 65; ідентифікаційний код 02545206) земельну ділянку площею 0,0835 га, розташовану по вул. Сергеєва-Ценського, 20 в м. Севастополь. Видати наказ.

5. Стягнути з Севастопольської міської ради (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3; ідентифікаційний код 24872845) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. Видати наказ.

6. Стягнути з Приватного підприємства «Торговий центр «Дом» (99011, м. Севастополь, вул. Одеська, 27-Б; ідентифікаційний код 31876414) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.04.2014 р.

Суддя В.П. Босий