Рішення

від 08.04.2014 по справі 905/7402/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

Господарський суд Д онецької області

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157 тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.04.2014 Справа № 905/7402/13

Господарський суд Донецької області у складі

головуючого судді Сажневої М.В., суддів Левшиної Г.В., Огороднік Д.М.,

розглянувши матеріали справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВО "Спецтранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецька будівельна компанія" про стягнення 190 052,75 грн. та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецька будівельна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО "Спецтранс" провизнання договору неукладеним

за участю представників:

від позивачаФедоренко Д.А. - представник за довіреністю від відповідачане з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО "Спецтранс" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецька будівельна компанія" основного боргу в розмірі 170 034,65 грн., пені в розмірі 12 756,79 грн. та 3% річних в розмірі 7 261,31 грн.

Розпорядженням Голови господарського суду Донецької області від 27.03.2014 справу № 905/7402/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Сажнева М.В. (головуючий), Левшина Г.В., Огороднік Д.М.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 28.03.2014 колегією суддів прийнято справу № 905/7402/13 до свого провадження, судове засідання призначено на 08.04.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання за договором № 324/07-11 від 18.07.2011 щодо здійснення повної та своєчасної оплати наданих послуг, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за надані за договором послуги згідно актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № ОУ-12/12-1 від 12.12.2011, № ОУ-29/12-3 від 29.12.2011, № ОУ-30/04-3 від 30.04.2012 та № ОУ-22/05-2 від 22.05.2012, а також нараховані на неї пеню та 3% річних.

Відповідач проти позову заперечує. 09.12.2013 відповідачем подано до суду заяву, в якій відповідач просить суд застосувати до позовних вимог позовну давність, посилаючись на те, що позивачем пропущено шестимісячний строк для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, який встановлений Господарським кодексом України, а також на те, що якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважається, що вона спливла і стосовно додаткової вимоги. У зв'язку з чим, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В межах справи № 905/7402/13 Товариство з обмеженою відповідальністю "Донецька будівельна компанія" звернулось до суду із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО "Спецтранс" про визнання договору № 324/07-11 від 18.07.2011 неукладеним.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 31.03.2014 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецька будівельна компанія" до сумісного розгляду разом з первісним позовом у справі № 905/7402/13.

В обґрунтування зустрічного позову позивач посилається на те, що сторонами при укладанні договору № 324/07-11 від 18.07.2011 не було досягнуто згоди за всіма істотними умовами договору, а саме, не погоджено ціну послуг, які мають надаватись виконавцем.

Відповідач за зустрічним позовом проти зустрічного позову заперечує, зазначає, що визнання договору неукладеним не відноситься до способів захисту цивільних прав, які встановлені ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

08.04.2014 до господарського суду Донецької області надійшло клопотання ТОВ "Донецька будівельна компанія" про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю направлення в судове засідання представника відповідача.

Клопотання судом визнано необґрунтованим, причини неявки до суду - неповажними. Відповідачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "Донецька будівельна компанія", а не конкретний представник, Господарським процесуальним кодексом України передбачено ведення справи через представника, що дозволяє направити в судове засідання іншу уповноважену особу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд Донецької області

В С Т А Н О В И В :

По зустрічному позову.

18.07.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВО "Спецтранс" (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донецька будівельна компанія" (замовник, відповідач) укладено договір № 324/07-11 (далі - Договір).

Відповідно до розділу 1 Договору виконавець приймає на себе зобов'язання за плату надавати послуги з перевезення сипучих матеріалів самоскидами (далі - вантаж) на підставі заявок замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані виконавцем послуги. Обсяг та характер послуг визначається в заявках замовника.

Строк дії даного договору - з моменту підписання та до 30.12.2011, але в будь-якому випадку до остаточного розрахунку за надані послуги. (п. 8.1 Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору здача-приймання наданих послуг здійснюється один раз на 10 днів шляхом складання акту про надані послуги. У випадку наявності претензій до якості послуг, що надаються, сторонами складається акт з переліком претензій замовника.

Відповідно до п. 2.1 Договору ціна за т/км складає 0,70 грн. від 50 до 140 км з урахуванням ПДВ та з урахуванням паливно-мастильних матеріалів виконавця.

Замовник зобов'язаний оплатити надані виконавцем послуги протягом 14 календарних днів з дня підписання сторонами акту про надані послуги. (п. 2.4 Договору).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Донецька будівельна компанія" звернулось до суду з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО "Спецтранс" про визнання договору № 324/07-11 від 18.07.2011 неукладеним.

В обґрунтування зустрічного позову позивач посилається на те, що сторонами при укладанні договору № 324/07-11 від 18.07.2011 не було досягнуто згоди за всіма істотними умовами договору, а саме, не погоджено ціну послуг, які мають надаватись виконавцем.

Дослідивши зміст договору, судом встановлено, що він був укладений у простій письмовій формі, без розбіжностей та зауважень, підписаний з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО "Спецтранс" директором Мациніним С.В., з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецька будівельна компанія" директором Гостєвим Р.В., скріплений печатками сторін.

За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 2 т. 638 Цивільного кодексу України).

Дослідивши зміст Договору, судом встановлено, що при його укладанні сторонами дотримано вимоги, встановлені ст. 203 Цивільного кодексу України. Спірний Договір містить всі істотні умови для даного виду договорів, у тому числі ціну послуг, яка визначена в п. 2.1 Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Таким чином, особа має право звертатись до суду за захистом саме порушених або оспорюваних своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Порушення своїх прав та необхідність їх захисту, особи, що звертаються до суду, повинні довести належними та допустимими доказами.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав.

У відповідності до ст. 20 Господарського України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Крім того, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Разом з тим, судом зазначається, що положення вищезазначених статей не передбачають такий спосіб захисту порушеного права чи інтересу як визнання договору неукладеним. Вимога про встановлення факту неукладення договору не призводить до поновлення порушених прав. Така вимога не може бути предметом спору, самостійно розглядатись в окремій справі і є лише встановленням факту, що має юридичне значення, який може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне.

В абзаці 8 пункту 2.6. постанови Пленум Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 зазначено, що позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено; в такому разі можуть заявлятися вимоги, передбачені главою 83 ЦК України.

Таку ж правову позицію викладено у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009, відповідно до якого вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.

З урахуванням викладених вище обставин, позовні вимоги про визнання договору №324/07-11 від 18.07.2011 неукладеним, задоволенню не підлягають.

Судовий збір за подання зустрічного позову, у зв'язку з відмовою у зустрічному позові, покладається на позивача за зустрічним позовом відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір, що дорівнює 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Отже, з огляду на приписи вказаного Закону позивачем за подання зустрічного позову у даному випадку повинно бути сплачено судовий збір у розмірі 1 218,00 грн. Однак, до зустрічної позовної заяви доказів на підтвердження сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі додано не було.

Ухвалою суду від 31.03.2014 про прийняття зустрічної позовної заяви зобов'язано ТОВ "Донецька будівельна компанія" надати суду докази на підтвердження сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви у порядку та розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір".

Оскільки доказів на підтвердження сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви суду надано не було, судовий збір підлягає стягненню з позивача за зустрічним позовом на користь Державного бюджету України.

По первісному позову.

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено вище судом, згідно з п. 3.1 Договору здача-приймання наданих послуг здійснюється один раз на 10 днів шляхом складання акту про надані послуги. У випадку наявності претензій до якості послуг, що надаються, сторонами складається акт з переліком претензій замовника.

Замовник зобов'язаний оплатити надані виконавцем послуги протягом 14 календарних днів з дня підписання сторонами акту про надані послуги. (п. 2.4 Договору).

Судом встановлено, що позивач за первісним позовом свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме надав відповідачу послуги з перевезення сипучих матеріалів, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з липня по грудень 2011 року на загальну суму 2 595 848,94 грн., які підписані позивачем та відповідачем і скріплені печатками сторін без заперечень.

Проте, в порушення умов Договору, відповідач оплату за надані згідно вищезазначених актів послуги здійснив частково у розмірі 2 486 239,35 грн. Про це свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки, довідка № 134/78-811 від 18.11.2013 відділення № 940 АТ "Укрсиббанк", а також угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Таким чином, станом на теперішній час заборгованість відповідача за Договором №324/07-11 від 18.07.2011 становить 109 609,59 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав. Належних доказів погашення заборгованості за Договором № 324/07-11 від 18.07.2011 за отримані послуги відповідачем суду не надано.

09.12.2013 відповідачем за первісним позовом подано заяву про застосування строку позовної давності щодо заявлених позивачем вимог.

В обґрунтування вказаної заяви відповідач зазначає, що статтею 315 Господарського кодексу України встановлено шестимісячний строк для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, тобто визначено спеціальний строк позовної давності, а отже строк звернення з даним позовом до суду сплив.

08.04.2013 позивачем за первісним позовом подано клопотання про поновлення строку позовної давності, в якому позивач, зазначив, що послуги надавалися відповідачу на виконання умов договору про надання послуг № 324/07-11 від 18.07.2011, а тому до спірних правовідносин має застосовуватись загальний строк позовної давності. Однак у випадку, якщо суд встановить пропуск строку звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості, позивач просить поновити вказаний строк.

Відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 6 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, що виникають у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти.

Відповідно до ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Сторонами не заперечується, що спірні послуги за період з липня по грудень 2011 року надавались саме на виконання умов Договору № 324/07-11 від 18.07.2011.

Стаття 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" зазначає, що у цьому Законі наведені терміни вживаються в такому значенні, зокрема, документи на вантаж - документи, визначені відповідно до законів України "Про транспортно-експедиторську діяльність", "Про транзит вантажів", інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Так, зокрема, стаття 909 Цивільного кодексу України передбачає, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) .

Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є - договором надання послуг і ніякого відношення до договорів перевезення (у контексті приписів норм транспортного законодавства) немає, адже сторонами не надано жодного документа на підтвердження існування між ними правовідношеннь з перевезення вантажів. Зазначення в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) найменування цих послуг, як "…перевезення сипучих матеріалів…" не приймається судом як доказ існування між сторонами правовідношень, про які заявляє відповідач за первісним позовом. Наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні також не підтверджують існування саме між позивачем та відповідачем правовідношень з перевезення вантажів, відповідач за первісним позовом не значиться у вказаних документах ані вантажовідправником, ані вантажоодержувачем.

Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства, регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. У тому числі цей Кодекс поширюється на господарські відносини, що мають вказані ознаки.

Статтею 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України. Це стосується і положень про позовну давність.

Частиною першою статті 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом. Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Частинами 4, 5 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

З наведеного вбачається, що Господарський кодекс України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини у сфері господарювання, до яких в даному випадку належать і спірні правовідносини щодо позовної давності, яка виплаває з правовідношеннь перевезення вантажів.

Частиною 5 ст. 315 Господарського кодексу України встановлений скорочений строк позовної давності для пред'явлення позовів перевізника до вантажовідправників та вантажоодержувачів.

Відповідач за первісним позовом належними доказами не довів, що він у спірних правовідношеннях був вантажовідправником та/чи вантажоодержувачем вантажів, що зумовлювало б застосування до вимог до нього з боку позивача за первісним позовом скороченого строку позовної давності.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за надані послуги згідно Договору № 324/07-11 від 18.07.2011, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг, суд приходить до висновку, що до вимог позивача за первісним позовом про стягнення заборгованості за Договором має застосовуватися загальний строк позовної давності, який позивачем не пропущено.

Клопотання позивача за первісним позовом про поновлення пропущеного строку позовної давності судом відхиляється через його безпідставність.

З огляду на викладене та дослідивши подані сторонами докази, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача у розмірі 109 609,59 грн. за надані послуги за Договором № 324/07-11 від 18.07.2011, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги згідно Договору № 324/07-11 від 18.07.2011 у розмірі 109 609,59 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги за Договором відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-30/04-3 від 30.04.2012, №ОУ-22/05-2 від 22.05.2012 у загальному розмірі 60 425,06 грн., посилаючись на те, що вказані послуги були також надані на виконання умов договору №324/07-11 від 18.07.2011.

Як було встановлено вище, строк дії договору № 324/07-11 від 18.07.2011 сторонами погоджено з моменту підписання та до 30.12.2011 (п. 8.1 Договору).

Порядок зміни та розірвання господарських договорів передбачений ст. 188 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 905 Цивільного кодексу України визначає, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 7.1 Договору визначено, що будь-які зміни та доповнення до даного договору дійсні тільки в тому випадку, якщо вони вчинені у письмовій формі та підписані обома сторонами.

Умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено автоматичного поновлення строку його дії.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що сторонами вносились зміни до договору в частині продовження строку дії договору № 324/07-11 від 18.07.2011 чи можливості його автоматичної пролонгації на наступні періоди за умови відсутності заперечень сторін.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що на послуги, які надавалися відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-30/04-3 від 30.04.2012, № ОУ-22/05-2 від 22.05.2012 не розповсюджуються умови договору № 324/07-11 від 18.07.2011, оскільки договір № 324/07-11 від 18.07.2011 припинив свою дію 30.12.2011, іншого позивачем за первісним позовом не доведено.

Однак, позивачем за первісним позовом заявлено вимоги саме з підстав невиконання відповідачем зобов'язань за договором № 324/07-11 від 18.07.2011. В обґрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-30/04-3 від 30.04.2012, № ОУ-22/05-2 від 22.05.2012 позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за Договором № 324/07-11 від 18.07.2011.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійним вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач за первісним позовом під час судового розгляду та його представник в судовому засіданні наполягав на заявлених вимогах з підстав, зазначених у позовній заяві. Заяв та клопотань іншого змісту суду не подавалось та представником не заявлялось. За таких обставин, суд при винесенні рішення обмежений предметом та підставами, зазначеними позивачем за первісним позовом.

Враховуючи викладене, вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані у 2012 році послуги на суму 60 425,06 грн., з підстав заявлених позивачем задоволенню не підлягають.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 12 756,79 грн. та 3% річних у розмірі 4 424,76 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ст. 218 Господарського кодексу України).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Сторонами в п. 4.2 Договору погоджено, що за порушення сторонами строків виконання зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочення.

З огляду на те, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг виконав неналежним чином, відповідальність у вигляді пені за прострочення виконання зобов'язання передбачена Договором, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення пені з відповідача.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати наданих послуг встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних визнаються судом обґрунтованими.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Перевіривши розрахунок пені та 3% річних позивача, суд визнає його частково невірним, у зв'язку з неправильним визначенням дати початку нарахування пені (настання у відповідача за первісним позовом строку платежу) та наявністю арифметичних помилок.

Крім того, вище суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за послуги, надані у 2012 році, на яку позивачем також нараховуються пеня та 3% річних, а тому вимоги в частині стягнення пені та 3% річних нарахованих на вказану суму задоволенню також не підлягають.

За розрахунком суду, здійсненим з урахуванням вищенаведеного, визначеного позивачем періоду нарахування пені та 3%, настання у відповідача строку платежу, положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а також того, що у 2012 році 366 днів, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 1 285,11 грн., а розмір 3% річних - 4 861,15 грн.

Вимоги про стягнення пені та 3% річних в залишковій сумі задоволенню не підлягають у зв'язку з безпідставністю заявлення.

Враховуючи вищевикладене, первісний позов підлягає частковому задоволенню.

У зв'язку з частковим задоволенням первісного позову, судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецька будівельна компанія" (83060, м. Донецьк, вул. Шахтарів Донбасу, 163, ідентифікаційний код 32164774, з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО "Спецтранс" (83055, м. Донецьк, вул. Рози Люксембург, 2-Б, ідентифікаційний код 36011478) заборгованість у розмірі 109 609 (сто дев'ять тисяч шістсот дев'ять) грн. 59 коп., пеню у розмірі 1 285 (одна тисяча двісті вісімдесят п'ять) грн. 11 коп., 3% річних у розмірі 4 861 (чотири тисячі вісімсот шістдесят одна) грн. 15 коп. та судовий збір у розмірі 2 315 (дві тисячі триста п'ятнадцять) грн. 23 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині первісного позову відмовити.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецька будівельна компанія" (83060, м. Донецьк, вул. Шахтарів Донбасу, 163, ідентифікаційний код 32164774, з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Державного бюджету України 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складення повного рішення 14.04.2014.

Головуючий суддя М.В. Сажнева

Суддя Г.В. Левшина

Суддя Д.М. Огороднік