Рішення

від 10.04.2014 по справі 910/2910/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2910/14 10.04.14

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/2910/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівельні рішення»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК ІЗОБІТ»;

про стягнення 12 051,12 грн.

Представники сторін:

від позивача: Біла Д.В., довіреність б/н від 16.01.2014р.;

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Покрівельні рішення» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК ІЗОБІТ» (надалі - відповідач) про стягнення 12 051,12 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу № 123-КФ від 03.07.2013р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 10 700,00 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 663,10 грн., штраф - 535,00 грн. та 3% річних у сумі 153,02 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2014р. порушено провадження у справі № 910/2910/14 та призначено її розгляд на 20.03.2014р.

Ухвалою суду від 20.03.2014р. розгляд справи відкладено на 10.04.2014р., у зв'язку з задоволенням клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Присутнім у судовому засіданні 10.04.2014р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Представник відповідач в судове засідання вдруге не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали суду від 20.03.2014р. не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення його представника, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.07.2013р. між позивачем (за договором - продавець) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 123-КФ, у відповідності до умов якого продавець зобов'язується протягом дії даного договору передати покупцеві товар - будівельні матеріали окремими партіями, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах, встановлених даним договором.

Найменування, кількість, асортимент і ціни товару, який продавець зобов'язаний передати за цим договором, а також терміни передання окремих партій товару, встановлені у Специфікації, що укладається сторонами при підписанні цього договору і є його невід'ємною частиною (п.1.2 договору).

Відповідно до п.2.1 договору, ціна на товар визначається сторонами в Специфікації на момент підписання договору.

Так, сторонами було підписано Специфікацію № 1 та Специфікацію № 2 до договору, якими визначено найменування товару, його кількість, ціну, вартість партії, дату відвантаження та дати оплати вартості партії товару.

Умовами п.3.2 договору визначено, що передача партії товару здійснюється за накладними на підставі довіреності уповноваженого представника відповідача.

Судом встановлено, що на виконання умов договору та Специфікацій №№ 1, 2 до договору позивачем згідно накладних № 1464782 від 09.08.2013р. на суму 10 144,37 грн. та № 1466704 від 13.08.2013р. на суму 9837,69 грн., копії яких залучені до матеріалів справи, а оригінали оглянуто в судовому засіданні, поставлено відповідачу товар на загальну суму 19 982,06 грн.

Факт отримання відповідачем товару також підтверджується довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-2) № 651 від 09.08.2013р. та № 654 від 12.08.2013р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до умов п.4.1 договору, розрахунки за відвантажений товар здійснюються у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування покупцем грошової суми у розмірі 100% вартості партії товару на розрахунковий рахунок продавця протягом 14 календарних днів з моменту передання товару відповідачу.

Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, здійснив лише часткову оплату отриманого товару в сумі 9282,06 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку позивача, проте повну вартість товару в сумі 10 700,00 грн. відповідач не оплатив.

Оскільки отриманий товар відповідач не оплатив у повному обсязі, позивач 04.11.2013р. листом з повідомленням про вручення, направив відповідачу претензію за вих. № б/н від 04.11.2013р. з вимогою про сплату боргу. Проте, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на день розгляду справи становить 10 700,00 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів оплати переданого товару, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 10 700,00 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 663,10 грн., штраф - 535,00 грн. та 3% річних у сумі 153,02 грн., які нараховані за період з 28.08.2013р. по 17.02.2014р.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п.п. 7.4, 7.5 договору, у разі порушення відповідачем строку платежу, встановленого п.4.1 цього договору, відповідач зобов'язаний на вимогу позивача сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми такого платежу за кожен день прострочення; якщо прострочення оплати триває більше ніж 3 дні, відповідач на вимогу позивача, додатково сплачує штраф у розмірі 5% від вартості отриманого, але неоплаченого товару.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє її в сумі 663,10 грн., згідно з розрахунком, наведеним позивачем у позовній заяві.

Крім того, оскільки прострочення по оплаті товару відповідачем мало місце більше ніж на 3 дні, тому, відповідно до умов п. 7.5. договору, позивач також просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 535,00 грн.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 6.3. договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму неоплаченої у встановлений термін вартості продукції, і є правовим наслідком прострочення оплати продукції з вини відповідача, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення штрафу є обґрунтованою.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 06/5026/1052/2011.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині також визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних, підлягають задоволенню в сумі 153,02 грн., згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК ІЗОБІТ» (02152, м. Київ, Дніпровська Набережна, 1-А, оф. 150, код ЄДРПОУ 37202960) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівельні рішення» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 13; адреса для листування: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 7-а, код ЄДРПОУ 32769312) 10700 грн. 00 грн. основного боргу, пеню в сумі 663 грн. 10 коп., штраф - 535 грн. 00 коп., 3% річних у сумі 153 грн. 02 коп. та 1827 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 15.04.2014р.

Суддя А.І. Привалов