Рішення

від 01.06.2009 по справі 57/93-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

57/93-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2009 р.                                                            Справа № 57/93-09

вх. № 2780/4-57

Суддя господарського суду Аюпова Р.М. 

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача -  Литвинова В.В., дов. від 21.10.08р.

Представник відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Приватної фірми "Автобудсервіс" м. Харків  

до  Приватного підприємства  "Енітекс", м.Дергачі  

про стягнення 14001,47 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач –ПФ „Автобусервіс” звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача –ПП „Енітекс”суму заборгованості з урахуванням штрафних  санкцій в розмірі 14001,47 грн. та судові витрати, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по договором № 17/96-08 про надання охоронних послуг від 17.06.2008 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 квітня 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на  22 квітня 2009 р. об 11:30 год.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 22 квітня 2009 року та 18 травня 2009 року, у зв'язку з неявкою у судове засідання відповідача та ненадання сторонами витребуваних судом документів, розгляд справи відкладався.

Через канцелярію господарського суду (вх. № 5566 від 01.06.2009 р.) позивачем надано додаткові документи, які долучені до матеріалів справи.

У призначеному судовому засіданні 01 червня 2009 року представник позивача позов підтримував та наполягав на його задоволенні.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданого ним витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження  відповідача –62300, Харківська обл.., Дергачівський район, м. Деркачі, вул.. Центральна, буд.. 1-а, саме на цю адресу були надіслані процесуальні документи, але ухвала суду від 10 квітня 2009 року про порушення провадження у справі  повернулась на адресу суду.

Відповідно до вимог  частин 1, 3  ст. 18  Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців",  якщо  відомості,  які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обов'язок з'ясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, суд вважає, що відповідач – ПП „Енітекс” належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Присутній в судовому засіданні 01 червня 2009 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника  відповідача.

Суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників позивача та відповідача судом встановлено наступне.

17 червня 2008 року між ПФ фірмою „Автобудсервіс” (далі – позивач) та ПП „Енітекс” (далі – відповідач) укладено договір № 17/06-08 про надання охоронних послуг, на підставі якого, виконавець (позивач по справі) зобов'язався надати послуги по охороні будівельних майданчиків, приміщень, будівель, ділянок, замовник (відповідача), вказаних у додатку №1 до договору , а відповідач (замовник) зобов'язався оплатити надані послуги.

Відповідно до п. 2 договору вартість послуг, які надаються відповідно до цього договору становить 6205,00 (у т.ч ПДВ) в місяць, які сплачуються відповідачем на рахунок позивача не пізніше 5 числа наступного місяця на підставі підписаного сторонами акту наданих послуг; акт наданих послуг підписується сторонами в кінці кожного календарного місяця, а також  по закінченню терміну дії договору.

Відповідач отримував від позивача охороні послуги, про що свідчать акти  здачі –прийняття робіт  № ОУ–0000176 за серпень 2008 року та № ОУ-0000202 за вересень 2008 року, проте, відповідач  порушив умови Договору щодо своєчасного внесення позивачу плати за виконані послуги, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість  в сумі 12410,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надіслано претензію № 8юр від 21.10.2008 року з вимогою погасити виниклу заборгованість, проте, як зазначає позивач, на направлену претензію відповідач не прореагував й, відповідно, ні яких дій щодо пред'явлених позивачем вимог не вчинив, що і стало підставою для звернення позивачу з позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених  цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України За договором про надання послуг одна сторона (виконавець)зобов'язується за завданням  другої сторони  (замовника)  надати послугу, яка  споживається  в  процесі  вчинення  певної  дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України передбачено, якщо  договором  передбачено  надання  послуг  за   плату, замовник  зобов'язаний  оплатити надану йому послугу в розмірі,  у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін прийняті послуги за договором № 17/06-08 від 17 червня 2008 року за період  серпень 2008 року, вересень 2008 року не сплатив.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання за надані послуги по договору № 17/06-08 про надання охоронних послуг від 17.06.2008 року, який був укладений між сторонами по справі.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі  його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону,  а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги,  суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 12410,00 грн. заборгованості за надані послуги, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема  сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до п. 7.1 договору сторонами встановлено відповідальність за несвоєчасну оплату наданих послуг у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка за період з 01 серпня 2008 року по 01 грудня 2008 року склала 1000 грн. 94 коп.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку про стягнення з відповідача пені у сумі 1000,94 грн.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних  для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Відповідно  до  ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання  грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов`язаний  сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем за прострочення відповідачем грошового зобов'язання за період з 01 серпня 2008 року по 01 грудня 2008 року нараховано  інфляційні у розмірі 335,07 грн. які є обґрунтованими.

За таких обставини, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 12410,00 грн. основного боргу, 1000,94 грн. пені, 335,07 грн. інфляційних збитків підтвердженими матеріалами справи, не спростовані відповідачем, і такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що спір по даній справі виник з вини відповідача, суд, відповідно до вимог статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, покладає витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України,  ст. ст. 509, 512, 513, 514, 516, 526, 530, 610, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, ст.ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

 Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства „Енітекс”, код 34447164, місцезнаходження: 62300, Харківська обл.., Дергачівський район, вул.. Центральна, 1-А; р/р 2600630118856 АКБ „Золоті ворота” м. Харків, МФО 351931) на користь Приватної фірми „Автобудсервіс”, код 25470126, ( м.Харків, пр-т Постишева, 93; р/р 26007000124107 в філії ВАТ „Укрексімбанк” м. Харків, МФО 351618, ) 12410,00 грн. грн. основного боргу, 1000,94 грн. пені, 335,07 інфляційних; 137,46 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                            Аюпова Р.М.

Повний текст рішення підписано 05 червня 2009 року

справа № 57/93-09