Постанова

від 01.04.2014 по справі 826/17853/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/17853/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція захисту інформації-Центр» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2014 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція захисту інформації-Центр» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Агенція захисту інформації-Центр» звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві від 11.06.2013 № 0000212260.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2014 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи з 17.05.2013 по 22.05.2013 Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва ДПС (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) було проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача ТОВ «Агенція захисту інформації-Центр» в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах із платниками податків ТОВ «Спецтехнопласт» (код ЄДРПОУ 35963228) та з ПП «Евіт» (код ЄДРПОУ 32307992) за період: червень, липень, вересень, жовтень 2012 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 27.05.2013 № 1557/2260/33750192, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), щодо заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету у загальному розмірі 138 262,45 грн., в т.ч. за: червень 2012 р. на суму 52 866,19 грн., липень 2012 р. на суму 33 685,90 грн., вересень 2012 р. на суму 13 333,58 грн., жовтень 2012 р. на суму 38 376,78 грн.

На підставі вказаних висновків акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення:

- від 11.06.2013 № 0000212260, яким позивачу було збільшено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 172 826 грн., з яких: 138 262 грн. - за основним платежем, та 34 566 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач не надав до суду первинні документи на підтвердження права формування податкового кредиту, заявленого у податкових деклараціях за вказані періоди, а тому податкове повідомлення-рішення винесено правомірно.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідачем зроблено неправомірні висновки щодо нікчемності взаємовідносин між позивачем та контрагентами, оскільки податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформлених первинних документів, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням вимог податкового законодавства, у зв'язку з чим має бути скасоване.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем (замовником) та ПП «Евіт» (код ЄДРПОУ 32307992) (виконавцем) було укладено договір про надання юридичних послуг від 07.05.2012 № 02/05-2012, що підписаний від імені ПП «Евіт» директором ОСОБА_2, та предметом даного договору є надання виконавцем на користь замовника юридичних послуг та правової допомоги, здійснення консультаційного обслуговування.

На виконання зазначеного договору, сторонами були підписані відповідні акти здачі-прийняття виконаних робіт, банківські виписки, а також ПП «Евіт» виписано на користь позивача податкові накладні, на підставі яких позивачем формувався податковий кредит у перевіряємому періоді.

Також, між позивачем та ТОВ «Спецтехнопласт» (код ЄДРПОУ 35963228) укладено договори про поставку обладнання (товару), а саме: від 18.07.2012 № 0034/6-2012, від 20.07.2012 № 072/7-2012, від 10.09.2012 № 0091/9 та від 22.10.2012 № 0094/10. За умовами наведених договорів, постачальник (ТОВ «Спецтехнопласт») зобов'язався поставити на адресу замовника (позивача) обладнання (товар): акумулятори, блоки живлення, кабель, труби та інше, у великих обсягах та на значні суми.

На виконання зазначених договорів сторонами були підписані відповідні акти здачі-приймання обладнання, банківські виписки, а також ТОВ «Спецтехнопласт» виписано на користь позивача податкові накладні, на підставі яких позивачем формувався податковий кредит у перевіряємому періоді.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає ТОВ «Агенція захисту інформації-Центр» право на формування податкового кредиту по господарських операціях з ПП «Евіт» та ТОВ «Спецтехнопласт».

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості оскаржуваного договору на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Колегія суддів зазначає, що укладені між позивачем та контрагентами договори не визнавалися недійсними в судовому порядку, а тому доводи відповідача про їх нікчемність є безпідставними, що не було враховано судом першої інстанції.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що ГВПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС встановлено, що керівник (директор) контрагента позивача ПП «Евіт» ОСОБА_2 померла 14.12.2012 згідно актового запису № 21930 від 14.12.2012, що свідчить про здійснення протиправної (фіктивної) господарської діяльності, оскільки первинні документи були виписані ОСОБА_2 значно раніше.

Також, доводи відповідача та мотиви суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт перевезення товару, оскільки не надано транспортні документи є необгрунтованими з огляду на те, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із пп. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом передається Перевізнику.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.06.2012 у справі № К-27230/10.

Також, колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на порушення контрагентами позивача податкового законодавства щодо декларування податкових зобов'язань, що свідчить про нездійснення ними господарської діяльності з огляду на наступне.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» зазначено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не занижено суму податку на додану вартість, а договори, укладені між позивачем та ПП «Евіт» і ТОВ «Спецтехнопласт» не є нікчемним, як протиправно вважає відповідач, а тому податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві від 11.06.2013 № 0000212260 підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція захисту інформації-Центр» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2014 - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція захисту інформації-Центр» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві від 11.06.2013 № 0000212260.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 07.04.2014.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.