Постанова

від 30.10.2008 по справі 11/370

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К

Р А Ї Н И

м. Київ

 30.10.2008 р.                                                         

                                           №

11/370 

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Винокурова К.С. при секретарі судового засідання Давиденко

Д.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні

адміністративну справу

За позовом      ОСОБА_1

до                     1. Київського міського

військового комісаріату

 2. Головного

управління Пенсійного фонду України в м. Києві

           3.

Головного управління соціального захисту населення

4. Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних

виплат

про                   зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з

адміністративним позовом до Київського міського військового комісаріату (далі

відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі

ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач 2), Головного управління соціального захисту

населення Київської міської державної адміністрації (далі ГУ соцзахисту

населення, відповідач 3), Київського міського центру по нарахуванню та

здійсненню соціальних виплат (далі КМЦ по нарахуванню та здійсненню соцвиплат,

відповідач 4) про визнання дій щодо відмови у перерахунку та доплати разової

грошової допомоги неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок та

виплатити недоплачену щорічну до 5 травня разову грошову допомогу та

щомісячного підвищення пенсії, як учаснику бойових дій, виходячи із розміру

150% мінімальної пенсії за віком. Крім того, заявлені вимоги про зобов'язання

відповідачів у зв'язку з порушенням строків виплати нарахувати та виплатити

компенсацію виплаченої пенсії з урахуванням індексу інфляції з 1999 р. по 2007

р., що становить 275,8% та 3% річних; зобов'язання Київського міського

військового комісаріату надати довідку ГУ ПФУ в м. Києві про зроблений

перерахунок підвищення пенсії. Також позивач просить суд стягнути з

відповідачів на його користь суму моральної шкоди у розмірі 1000 гривень з

кожного відповідача, тобто усього 4000 гривень.            

Ухвалою суду від 25.09.2008 року відкрито провадження в

адміністративній справі за зазначеним позовом та підготовче провадження у

справі закінчено, а справу призначено до судового розгляду.

15.10.2008 р. позивач надіслав заяву про розгляд судом

справи без його участі, яка прийнята судом і залучена до матеріалів справи.

Представник відповідача 1 -Київського міського

військового комісаріату в судове засідання не направив свого представника, хоча

про час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджують

поштові повідомлення про вручення кореспонденції відповідачу 1, які повернулись

на адресу суду.

Нез'явлення відповідача -суб'єкта владних повноважень,

належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без

поважних причин, не перешкоджає розгляду справи судом відповідно до ст. 128 КАС

України на підставі наявних у ній доказів.

Представники інших відповідачів не заперечували проти

розгляду справи у відсутності представника Київського міського військового

комісаріату.

Представник відповідача 2 -ГУ ПФУ в м. Києві проти

позову заперечує та просить суд відмовити у задоволені позову з підстав

викладених у письмових запереченнях, які залучено до матеріалів справи. У

запереченнях відповідач 2 вказує, що у зв'язку з прийняттям Закону України «Про

внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту»№ 2939-IV від 05.10.2005 р. позивачу було здійснено

перерахунок пенсії з дати набрання чинності вказаної норми з урахуванням

підвищення пенсії учасникам бойових дій на 25 процентів прожиткового мінімуму

для осіб, які втратили працездатність. До набрання чинності цією нормою діяла

постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших

соціальних виплат окремим категоріям 

пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного

бюджету»від 03.10.2002 р. № 1, згідно з якою позивачу виплачувалась надбавка у

чітко встановленому постановою розмірі -19 грн. 91 коп. Також відповідач 2

вказує на пропущення позивачем річного строку звернення до адміністративного

суду та наполягає з цих підстав на відмові у задоволені позову в частині вимог

про не нарахування та невиплату підвищення пенсії у розмірі 150% мінімальної

пенсії за віком.

Щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5

травня, відповідач 2 зазначив, що статтею 17-1 Закону України «Про статус

ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та постановою Кабінету

Міністрів України № 183 від 12.03.2008 р. встановлено, що виплату вказаної

грошової допомоги здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Представник відповідача 3 -ГУ соцзахисту населення проти

позову заперечує з підстав викладених у письмових запереченнях № К06-3002 від

28.10.2008 р., які залучено до матеріалів справи, а саме стверджує, що виплата

грошової допомоги проводилась Київським міським центром по нарахуванню та

здійсненню соціальних виплат на підставі списків сформованих Київським міським

військовим комісаріатом до 01.01.2007 р., а з 01.01.2007 р. на підставі

списків, сформованих Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.

Відповідач 3 вважає, що не порушував прав позивача, оскільки не приймає участі

у призначенні та виплаті разової грошової допомоги до 5 травня.

Представник відповідача 4 -КМЦ по нарахуванню та

здійсненню соціальних виплат проти позову заперечує з підстав викладених у

письмових поясненнях № 09/1867-11 від 17.10.2008 р., які залучено до матеріалів

справи. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що за нормою ч. 3 ст. 28

Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування»мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для

визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Розміри щорічних

виплат до Дня Перемоги встановлено, виходячи з видатків, передбачених на цілі законом

про держбюджет на відповідний рік, як це передбачається Конституцією України та

Бюджетним кодексом України.

Відповідач 4 також зазначає, що положення законів «Про

Державний бюджет України на 2004 рік»та «Про Державний бюджет України на 2007

рік», які визнані неконституційними, втратили чинність тільки з 01.12.2004 р.

та 09.07.2007 р. відповідно, а у 2005, 2006 роках Конституційним Судом України

питання про визнання положень Законів України про Державний бюджет на поточний

рік в частині виплати ветеранам війни разової грошової допомоги взагалі не

розглядалось. Оскільки виплата одноразової грошової допомоги була проведена у

квітні поточних років, вона вважається виплаченою відповідно до чинного на той

момент законодавства.

Крім того відповідач 4 вказує, що він не може бути

належним відповідачем у справі. Оскільки не встановлює розміри щорічної

грошової допомоги до 5 травня, а лише здійснює перерахування на підставі

списків, наданим центру Міністерством оборони України, на рахунки за місцем

отримання пенсії.

Представник відповідача 4 подала в судовому засіданні

надала копію постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 р. та копію

листа Головного управління Державного казначейства України в м. Києві, де

зазначено, що головним розпорядником державних коштів у м. Києві є Головне

управління соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської

ради.

Крім того, відповідачі також просили відмовити у

задоволені позову в частині вимог про ненарахування та невиплату грошової

допомоги за 2004-2006 роки в зв'язку з пропуском позивачем річного строку на

звернення до адміністративного суду та зазначають що виплата щорічної разової

допомоги за 2007 рік здійсненна позивачу у строки та розмірі, передбачені

законодавством чинним на час здійснення виплати.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши

пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких

ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для

розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 з 06.09.1993 р. року перебуває на обліку

в органах Пенсійного фонду України в м. Києві, пенсія призначена відповідно до

Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби,

та деяких інших осіб». Також позивач є учасником бойових дій, що

підтверджується відповідним посвідчення серії НОМЕР_1від ІНФОРМАЦІЯ_1 р.

Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне

грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість

пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком. Така

норма міститься у Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту»в редакції Закону України чинній до 1 липня 2006 року,

оскільки до частини четвертої статті 12 внесені зміни, передбачені пунктом 2

Закону України від 05.10.2005 р. № 2939-IV, згідно із Законом України від

05.10.2005 р. № 2939-IV «Про внесення змін до Закону України «Про статус

ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Позивач у позові вказує, що звертався до Київського

міського військового комісаріату та ГУ ПФУ в м. Києві з заявою про проведення

перерахунку підвищення пенсії як учаснику бойових дій у відповідності до вимог

Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,

проте у відповідь на такі заяви відповідач посилався на те, що підвищення

пенсії як учаснику війни проводилось згідно з нормативно-правовими актами

Кабінету Міністрів України, зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України «Про

підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям  пенсіонерів, фінансування яких здійснюється

за рахунок коштів державного бюджету»від 03.10.2002 р. № 1, згідно з якою

позивачу виплачувалась надбавка у чітко встановленому постановою розмірі -19

грн. 91 коп. 

Пунктом 2 Закону України «Про внесення змін до Закону

України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 5

жовтня 2005 року № 2939-IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, крім

пунктів 2 і 5, які набирають чинності з 1 липня 2006 року, та пункту 4, який

набирає чинності з 1 січня 2007 року, постановлено частину четверту статті 12

викласти в такій редакції: «Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне

грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість

пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які

втратили працездатність». Зміни до зазначеної норми в подальшому не вносились.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 99

КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до

адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом

прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не

встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була

дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач був обізнаний

про розмір отриманих підвищень з моменту їх отримання та виникнення у нього

відповідного права на такі соціальні виплати. Крім того, норми законодавства,

на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, є загальновідомими та

діяли у період отримання позивачем допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного

судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є

підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на

цьому наполягає одна із сторін.

Відповідач 2 наполягає на відмові у задоволенні позовних

вимог про визнання неправомірними дій щодо перерахунку та виплати позивачу

щомісячного підвищення до пенсії, як учаснику бойових дій, виходячи із розміру

150 % мінімальної пенсії за віком, за 2001-2006 роки з підстав пропуску строку

звернення до суду.

Поважність причин пропущення строку позивачем не

наведено і судом не встановлено. А тому, суд вважає за необхідне обчислювати

річний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права,

свобод та інтересів з моменту отримання позивачем пенсії.

Враховуючи те, що позивач звернувся з позовом до

адміністративного суду 15.02.2008 р., позовні вимоги про визнання дій

протиправними, перерахунку та виплати щомісячного підвищення до пенсії, як

учаснику бойових дій, виходячи із розміру 150 % мінімальної пенсії за віком за

2001-2006 роки не підлягають задоволенню з підстав  пропуску строку звернення до суду відповідно

до ч.1 ст.100 КАСУ.

Таким чином, посилання позивача на виплату щомісячного

підвищення пенсії, як учаснику бойових дій, виходячи з розміру пенсії за віком

у 2007 і 2008 роках, є необґрунтованими та безпідставними, такими, що

суперечать нормам чинного законодавства України, оскільки з 01 липня 2007 року

Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту»чітко встановлено, що учасникам бойових дій пенсії або щомісячне

довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується

замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для

осіб, які втратили працездатність, виходячи з сум встановлених Законом України

«Про Державний бюджет на 2007 рік»та Законом України «Про Державний бюджет на

2008 рік».

Стосовно позовних вимог щодо перерахунку та виплати

позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій,

виходячи із розміру п'яти мінімальних пенсій за віком, суд дійшов до висновку,

що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII визначає правовий

статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх

життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до

них.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України 3551 -щорічно

до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах,

які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень,

встановлених законом про Державний бюджет України.

У редакції Закону України 3551, яка діяла до набрання

чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про

внесення змін до деяких законодавчих актів України»передбачалось, що щорічно до

5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі

п'яти мінімальних пенсій за віком.

Згідно з ч. 1 ст. 17-1 Закону 3551 - щорічну виплату

разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16

цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через

відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий

рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не

є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Тобто, як передбачено вищевказаним Законом, виплата

щорічної разової допомоги до 5 травня, здійснюється органами праці та

соціального захисту населення на підставі даних списків, які подаються щороку

до 01 березня органами пенсійного фонду (раніше ці функції були покладені

постановою Кабінету Міністрів України № 177 від 18.02.2004 р. «Про забезпечення

щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про

статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»відповідно на

Міністерство оборони, до 01.01.2007 року).

Як визначено у постанові Кабінету Міністрів України від

04.03.2002 р. № 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих

бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального

захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету»головними

розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання

державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь,

управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих

держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання

праці та соціального захисту населення. В матеріалах справи знаходяться копії

листа Головного управління Державного казначейства України в м. Києві та

Міністерства праці та соціальної політики України, де зазначено, що головним

розпорядником державних коштів у м. Києві по виплаті щорічної разової грошової

допомоги є Головне управління соціального захисту населення виконавчого органу

Київської міської ради.

Відповідно до Положення про Київський міський центр по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, центр підпорядковується Головному

управлінню соціального захисту населення, головним завданням центра є:

здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і

виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.

У пункті 4.1 Положення про Київський міський центр по

нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, зазначається, що відповідно до

покладених на нього завдань центром здійснюється вхідний облік документів з

питань призначення соціальної допомоги, інших грошових виплат, які надходять

від органів праці та соціального захисту населення районних у м. Києві

державних адміністрацій.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що

належним відповідачем у справі є Київський міський центр по нарахуванню та

здійсненню соціальних виплат, як орган, що безпосередньо здійснює соціальні

виплати. Проте, покладення обов'язку щодо перерахунку щорічної разової допомоги

на КМЦ по нарахуванню та здійсненню соцвиплат неможливо, оскільки складання

списків здійснюється Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві,

а спрямування бюджетних коштів на виплату щорічної разової грошової допомоги та

контроль за їх використанням здійснює ГУ праці та соціального захисту

населення. Тобто визначені позивачем сторони є належними відповідачами щодо

вимог про здійснення перерахунку щорічної разової грошової допомоги.

Як свідчать фактичні обставини справи, Київським міським

центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат позивачу здійснена

виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2005-2007 роки. А

саме, згідно з даними Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню

соціальних виплат в 2005 та 2006 роках позивач отримав грошову допомогу в

розмірі по 250,00 грн., у 2007 році -280,00 грн. 

Таким чином відповідачем 4 фактично виплачено щорічну

разову грошову допомогу позивачу. Позивачем заявлено позовні вимоги щодо

перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги. По суті спір

відбувається навколо порядку нарахувань, а не безпосередньо виплати допомоги, хоча

ця вимога є похідною від першої. Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги

щодо визнання дій відповідачів неправомірними не підлягають задоволенню,

оскільки відповідачі як суб'єкти владних повноважень виконували функції,

покладені на нього законодавством, оскільки при виплаті щорічної разової

грошової допомоги як учасникам бойових дій керувались чинними на той час

нормативно-правовими актами.

Однак, законами України про Державний бюджет України на

відповідний рік встановлювалися інші, значно нижчі, ніж встановлені Законом

України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, розміри

щорічної одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні

права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно, вищевказане суперечить нормам Конституції

України про визнання України соціальною державою. При прийнятті нових законів

або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу

існуючих прав і свобод.

Крім того, судом звернено увагу на рішення

Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 09.07.2007

№6-рп/2007 (далі -Рішення). В рішенні зазначено, що стаття 29 Закону України

„Про Державний бюджет України на 2007 рік”, якою встановлювалась щорічна разова

грошова допомога, зокрема, учасникам бойових дій в розмірі 280 гривень, не

відповідає Конституції України, тобто є неконституційною. В пункті 4 Рішення,

Конституційний Суд України визнав, що це його рішення має преюдиціальне

значення, тобто таким, що не потребує доказів при прийняті рішень для судів

загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку, що визнанні

неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р.

набрало чинності з 27.07.2007 року, тобто з моменту його опублікування у Офіційному

віснику України і на момент виплати щорічної разової допомоги ще був чинним

Закон України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким встановлювався

розмір щорічної разової грошової допомоги, зокрема, учасникам бойових дій в

сумі 280 гривень. Проте слід зазначити, що внаслідок визнання неконституційною

ст. 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, саме розмір

грошової допомоги, який встановлюється цим законом і в якому грошова допомога

була виплачена позивачу є таким, що не відповідає Конституції України. Тобто,

станом на теперішній час позивачу фактично виплачена щорічна грошова допомога в

такому розмірі, який не відповідає Конституції України. Таким чином,

вищезазначені обставини є безумовною підставою для здійснення позивачу

відповідної доплати з метою приведення суми фактично отриманої позивачем

щорічної разової грошової допомоги у відповідність до Конституції України і

Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Базою для розрахунку щорічної разової допомоги до 5

травня за Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

захисту»встановлено мінімальну пенсію за віком, проте діючими законами України

на час 2004-2007 років не було визначено розміру мінімальної пенсії за віком

щодо положень Закону про статус ветеранів війни.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за

віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу

встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили

працездатність, визначеного законом. Статтею 28 Закону України «Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що мінімальний

розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті,

застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з

цим Законом.

При цьому, у ч. 2 статті 5 Закону «Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»встановлено, що виключно цим Законом

визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Враховуючи те, що нормами цього Закону встановлений

розмір мінімальної пенсії за віком, а дія інших нормативно-правових актів може

застосовуватись лише в частині, що не суперечить цьому Закону, суд приходить до

висновку, що будь-яким іншим нормативно-правовим актом не може визначатись

розмір мінімальної пенсії за віком, а відтак застосовувати при обчисленні

підвищення пенсії розміри, встановлені 

нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України немає підстав.

Частиною третьою статті 46 Конституції України

встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним

джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від

прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші

види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижче

від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46

Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та

інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - прожитковий

мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані

підзаконним нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч.2 ст. 3 Конституції України (далі -

Конституції) - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і

спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою

діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним

обов'язком держави.

Відповідно до ст.8 Конституції в Україні визнається і

діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції

України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої

дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і

громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з позицією

позивача щодо порушення його права на отримання щорічної разової грошової

допомоги як учаснику бойових дій, виходячи з розміру мінімальної пенсії за

віком, який встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які

втратили працездатність, визначеного законом.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 99 Кодексу

адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду

за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який

якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна

була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки позивачу

своєчасно було виплачено у 2004 - 2006 роках допомогу, а відповідно до п. 4 ст.

17-1 Закону 3551 він мав право звернутись за нею та отримати її до 30 вересня

відповідного року, в якому здійснювалась виплата допомоги, таким чином з цього

моменту позивач повинен був дізнатись про порушення свого права.

Таким чином, в цій частині суд погоджується з

відповідачами про порушення строку звернення позивача до суду, оскільки до

Окружного адміністративного суду міста Києва позивач звернувся з позовом

15.02.2008 року.

Судом також визнаються такими, що не підлягають

задоволенню позовні вимоги про виплату сум з урахуванням індексу інфляції та 3%

річних, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»не

передбачено виплати щорічної допомоги, враховуючи індекс інфляції. Перш за все,

це викликано тим, що законодавцем розміри виплат встановлюються з прив'язкою до

розміру мінімальної заробітної плати або мінімальної пенсії за віком, які в

свою чергу в залежності від розміру інфляції або будь-яких об'єктивних

показників змінюються відповідними законами.

Крім того, позивачем заявлені вимоги про виплату

моральної шкоди у розмірі 1000 гривень з кожного відповідача, які не підлягають

задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 23 Цивільного кодексу

України моральна шкода полягає:

-  у фізичному

болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим

ушкодженням здоров'я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у

зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких

родичів;

-    у душевних

стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням

її майна;

-  у приниженні

честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або

юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач як на

підставу стягнення з відповідачів 1000 гривень моральної шкоди посилається на

погіршення його здоров'я, постійне хвилювання, втрату впевненості у собі,

пов'язані з протиправними діями відповідачів по не нарахуванню та невиплаті

підвищення до пенсії та грошової допомоги у заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до частини 1 статті 1167 моральна шкода,

завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи

бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини,

крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Дослідивши матеріали справи, суд не встановив вини та

причинного зв'язку між діями або бездіяльністю відповідачів та погіршенням

стану здоров'я позивача, а тому позовні вимоги про стягнення моральної шкоди

задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи

державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи

зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна

довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Відповідач

не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх

заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного

судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій

чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування

правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача,

якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, позовні вимоги щодо перерахунку та виплати

щорічної до 5 травня разової грошової допомоги позивачу, як учаснику бойових

дій підлягають задоволенню за 2007 рік, виходячи з п'яти фактичних розмірів

мінімальної пенсії за віком відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про

статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»у редакції чинній до

01.01.2008 року.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні

вимоги Бондарєва О.Т. підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог частини 3 статті 94 Кодексу

адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено

частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до

задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у

задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст.

105, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Головне управління соціального захисту

населення та Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести

перерахунок щорічної до 5 травня разової грошової допомоги ОСОБА_1 (паспорт

серіїНОМЕР_2), як учаснику бойових дій  у

2007 р., виходячи з п'яти фактичних розмірів мінімальної пенсії за віком.

3. Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та

здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, просп. Комарова, 7) виплатити

ОСОБА_1 (паспорт серіїНОМЕР_2), суму щорічної до 5 травня разової грошової

допомоги, як учаснику бойових дій у 2007 р., виходячи з п'яти фактичних

розмірів мінімальної пенсії за віком за виключенням сум фактично проведеної

виплати.

4. Стягнути з рахунків Державного бюджету України на

користь ОСОБА_1 1,70 грн. (одну гривню 70 коп.) судових витрат.

5. В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку

подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку,

встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова

може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186

Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                                 

К.С. Винокуров

Дата складення та підписання

постанови в повному обсязі -21.11.2008.