Постанова

від 21.03.2014 по справі п/811/436/14

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

( в порядку письмового провадження)

21 березня 2014 року Справа № П/811/436/14

Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Чубара Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром Група» до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пром Група» (далі - позивач, ТОВ «Пром Група») звернулося до суду з адміністративним позовом до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Кіровоградській області (далі - відповідач, ОДПІ) з вимогою визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001262200 та №0001272200 від 25.12.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем на підставі висновку акта перевірки про порушення позивачем: п. 187.1 ст.187, п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VІ (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 116549,00 грн. та п. 137.1 ст.137, п. 138.8 ст.18 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ-ІІІ квартал 2011 року на загальну суму 134031,00 грн., внаслідок включення до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкту оподаткування податку на прибуток по взаємовідносинам з контрагентами, правочини з якими встановлено нікчемними.

Позивач вважає, що висновки Акта перевірки є необґрунтованими і незаконними, та такими, що не відповідають фактичним обставинам, оскільки ґрунтуються лише на припущеннях, що в свою чергу, не підтверджені належними документами. Як наслідок, штрафні (фінансові) санкції застосовані згідно спірних податкових повідомлень-рішень на його підставі, являються неправомірними та підлягають скасуванню.

Відповідачем подано письмові заперечення на позов, вимоги не визнаються в повному обсязі та зазначається, що прийняття оскаржуваних рішень обумовлено порушенням податкового законодавства, що виявлені під час перевірки, а тому рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

За таких обставин, відповідач зазначає, що оскаржувані рішення винесені правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч.6 ст.128 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

ТОВ «Пром Група» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Петрівської РДА 11.11.2010 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 №522094 (т.1,а.с.29).

Види діяльності за КВЕД: виробництво машин та устаткування для добувної промисловості й будівництва; ремонт і технічне обслуговування машин та устаткування для добувної промисловості й будівництва; виробництво будівельних металевих конструкцій; виробництво машин й устаткування для металургії; ремонт і технічне обслуговування машин та устаткування для металургії; інші види оптової торгівлі (т.1, а.с.32)

На підставі наказу №310 від 30.10.2013 року посадовими особами Олександрійської ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Пром Група» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 12.11.2010 року по 31.12.20102 року, валютного та іншого законодавства за період з 12.11.2010 року по 31.12.2012 року, результати якої оформлено актом №11/22-10/36652824 від 12.12.2012 (т.1,а.с.39-96).

В акті перевірки податковим органом зроблені висновки про те, що правочини між позивачем та його контрагентами здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже зазначені правочини є нікчемними і не створюють юридичних наслідків. Такі правочини по суті вчинялися з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Діяльність позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди з контрагентами-постачальниками, які не виконували своїх зобов'язань.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки податковим органом прийнято:

- податкове повідомлення - рішення № 0001262200 від 25.12.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 134031,00 грн. (т.1,а.с. 35);

- податкове повідомлення - рішення № 0001272200 від 25.12.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 145 686,30 грн., в тому числі: за основним платежем - 116549,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі -29137,30 грн. (т.1,а.с.36).

Суд, досліджуючи спірні правовідносини, приходить до наступних висновків.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Податкового Кодексу витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Зі змісту наведених норм випливає, що витрати підприємства можна віднести до складу валових лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування валових витрат. В свою чергу, фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування валових витрат підприємства.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Отже наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Досліджуючи спірні правовідносини, суд встановив, що висновок відповідача, наведений ним в акті перевірки, ґрунтується на встановлених відповідачем фактах, які в цілому свідчать про безтоварність господарських операцій, що здійснювались між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Фінанс-Медіа» на підставі яких були сформовані валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

Судом встановлено, що між позивачем (замовник за договором) та ТОВ «Фінанси-Медіа» (підрядник за договором) укладено договір на виконання робіт №2504 від 25.04.2011 р. Відповідно до п. 1.1 Договору підрядник зобов'язується згідно специфікацій виконати роботи по обробці металоконструкцій, вказані в специфікаціях (т.1,а.с.208).

Долучені до матеріалів копії первинних документів, а саме: специфікації, рахунки, акти прийому - передачі виконаних робіт, податкові накладні (т.1, а.с.209-212,217-219),свідчать про фактичне виконання сторонами умов даного договору.

Оплата отриманого товару підтверджується долученими до справи банківськими виписками (т.1,а.с.220-221).

Всі документи підписані відповідальними особами та скріплені печатками як позивача так і контрагента.

На дату складання податкових накладних ТОВ «Фінанс-Медіа» було зареєстровано як юридична особа у встановленому порядку та як платник податку на додану вартість на підставі свідоцтва (т.2,а.с.12-14).

Крім того, судом встановлено, що в подальшому оброблений товар позивачем реалізовано ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», відповідно до договору поставки №217 від 28.01.2011 року (т.1,а.с.173-173). Виконання укладеного договору підтверджується долученими до справи первинними документами (т.1,а.с.175-186,190-205,235-250, т.2, а.с.1-5).

В судовому засіданні представником позивача зазначено, що транспортування проданого товару за договором поставки здійснювалось транспортом позивача. На підтвердження суду надано копії товарно - транспортних накладних та договори оренди автомобіля «Рено Магнум» (т.1,а.с.171) оренди напівпричепа (т.1,а.с.172).

Крім того судом враховано наступні обставини.

Між позивачем (орендар) та КП «Петрівське» (орендодавець) укладено договір оренди №17 від 01.010.2011 року, відповідно до умов якого позивачем орендовано приміщення для ведення господарської діяльності, загальною площею 12 кв.м, яке знаходиться у смт. Петрове, вул. Літвінова, 19 (т.1,а.с.160-162).

20.01.2011 року між ТОВ «Пром Група» та ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) укладено договір, відповідно до якого позивачем орендовано виробниче приміщення 120 кв.м, підкрановий майданчик 50 кв.м., а також технологічне обладнання (т.1,а.с.163-164).

30.12.2011 року між позивачем та ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди, відповідно до якого позивачем орендовано виробниче приміщення 400 кв.м., підкрановий майданчик 10500 кв.м., за адресою - АДРЕСА_1, а також технологічне обладнання (т.1,а.с.165-170).

За таких обставин, суд погоджується з позицією позивача про наявність у нього приміщень та технологічного обладнання, на якому можливо тримати (приймати, зберігати) товари та в подальшу переробку товару для реалізації її контрагентам.

Отже, в судовому засіданні доведено фактичне здійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту та валових витрат.

Дослідивши надані до суду первинні документи, суд встановив, що останні складені відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За таких обставин, факт здійснення господарських операцій підтверджується позивачем належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, що згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України свідчить про належне формування позивачем на підставі цих первинних документів валових витрат, а також відповідно до положень ст. 198 Податкового кодексу України - податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 203, ст.. 215, ст. 228, ст.662, ст.655, ст. 656 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена Законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Оскільки нікчемність таких правочинів прямо не встановлена законом, а інших доказів недійсності згаданих договорів відповідачем до суду не надано, суд критично оцінює висновок відповідача щодо нікчемності укладених між позивачем та його контрагентами договорів, а відтак безпідставним також є й встановлене відповідачем порушення вимог ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби. Як вбачається з матеріалів справи, в основу акту перевірки позивача податковим органом покладено акт про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Фінанс-Медіа» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при формуванні податкового кредиту та податкових зобов'язань по взаємовідносинам з ТОВ «Капітал-центр Торг» за червень, липень 2011 року їх реальності та повноти відображення в обліку (т.2,а.с.36-45).

Зазначені висновки відповідача ґрунтуються на тому, що згідно акту перевірки вказаного вище контрагенту ТОВ «Пром Група», не підтверджено реальність здійснення господарських операцій даного контрагенту з платниками податків при здійсненні операцій придбання ТМЦ у підприємств та подальшої їх реалізації по ланцюгу постачання.

При цьому, первинні документи по взаємовідносинах позивача та ТОВ «Фінанси-Медіа» проігноровані податковою інспекцією для встановлення реальності господарських операцій, також відсутні будь-які посилання податкового органу, що первинні документи визнані в судовому порядку недійсними.

Якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Суд враховує, що податковим органом обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності в ході розгляду справи не спростовано.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати:

- податкове повідомлення - рішення № 0001262200 від 25.12.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 134031,00 грн. (т.1,а.с. 35);

- податкове повідомлення - рішення № 0001272200 від 25.12.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 145 686,30 грн., в тому числі: за основним платежем - 116549,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі -29137,30 грн.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю «Пром Група» (код ЄДРПОУ - 36652824) судові витрати з державного бюджету в розмірі 487,20 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.В. Чубара