Ухвала

від 09.04.2014 по справі 813/7065/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2014 р. Справа № 876/13894/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,

з участю секретаря судового засідання: Луки Х.М.,

представника позивача Фостяка О.Я.,

представника відповідача Гейвича М.М.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року у справі №813/7065/13-а за позовом Приватного підприємства «Юніт-Т» до Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

17.09.2013 року Приватне підприємство «Юніт-Т» звернулося в суд з позовом, яким просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0001712210 та №0001722210 від 03 вересня 2013 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №0001712210 та №0001722210 від 03 вересня 2013 року.

Відповідач постанову суду першої інстанції оскаржив, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що в ході проведення перевірки ПП «Юніт-Т» встановлено факти реалізації товарів за цінами нижчими від звичайних. Згідно проведеного розрахунку різниця вартості проданого товару за цінами нижчими за звичайні ціни склала 620 842 грн.. Також, перевіркою встановлено, що підприємство у період ІІ - ІV квартали 2011 року не включило до складу валового доходу вартість протермінованої кредиторської заборгованості по якій не проведено розрахунки з постачальниками, на загальну суму 152 010 грн.. Виходячи з наведеного, перевіркою встановлено, що ПП «Юніт-Т» не включило до складу інших доходів суму безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, а саме, безнадійну кредиторську заборгованість в сумі 152 010 грн. та не проведено коригування податкового кредиту в сумі 25 335 грн., чим порушено пп. 135.5.4 ст. 135, п. 192.1 ст. 192, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення та заперечив проти доводів апеляційної скарги, а представник відповідача підтримав їх.

Суд, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що за результатами документальної виїзної позапланової перевірки ПП «Юніт-Т» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, ДПІ у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області складено акт від 16.08.2013 року за №100/22/-10/32327296 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.09.2013 року:

- за №0001712210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 491045 грн. 00 коп., в тому числі: за основним платежем - 433646 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 57399 грн. 00 коп.;

- за №0001722210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 186882 грн. 00 коп., в тому числі: за основним платежем - 149506 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 37376 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено порушення підп.4.1.3, 4.1.6 п.4.1 ст.4, підп.7.4.1, підп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 433646 грн. 00 коп. та п.185.1, п.188.1 ст.188, п.192.1 ст.192, п.198.3 ст.198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 149506 грн. 00 коп.

Згідно з підп. 4.1.3 п. 4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року за №334/94-ВР (з наступними змінами та доповненнями), валовий доход включає доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

Як передбачено підп. 7.4.1. п. 7.4 ст.7 даного Закону, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно з підп. 1.20.1 п. 1.20 ст.1 цього Закону, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Підпунктом 1.20.2 цього ж пункту передбачено, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Тотожні положення щодо порядку визначення доходів та їх складу закріплені в Податковому кодексі України.

Відповідно до підп.135.4.1 п.135.4 ст.135 ПК України, дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Згідно з підп.153.2.1 п.153.2 ст.153 ПК України, дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Підпунктом 14.1.71 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

У відповідності до абзац. 2 п.39.4 ст.39 ПК України, для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.

Як вбачається з акта перевірки, перевіряючими встановлено, що різниця між вартістю реалізованого товару покупцям - юридичним особам, які є платниками податку на прибуток на загальних підставах, та вартість реалізованого товару особам, які не є платниками податку на прибуток, склала 620842 грн. 00 коп.

Судом встановлено, що постачальниками реалізованої продукції є офіційне представництво в Україні німецького виробника ТзОВ «Роберт Бош» ЛТД та ТзОВ «Клінгспор». Згідно з політикою даних компаній продаж товарів споживачам відбувається виключно через дилерську мережу, а ПП «Юніт-Т» є ключовим партнером, одним з найбільших і найпотужніших дилерів в Україні даних компаній як в сфері продажу кінцевим споживачам, так і в дистрибуції товарів (гуртовій торгівлі). Цінова політика товарів та ціноутворення регламентується даними компаніями з великою відмінністю щодо продажу кінцевим споживачам та гуртовим покупцям, адже європейський підхід до дистрибуції полягає у тому, щоб на етапі доведення товару до кінцевого споживача, посередники могли вести бізнес з достатнім прибутком.

В підтвердження вищенаведених обставин, що впливають на визначення ціни товару позивачем надано відповідні договори, додаткові угоди, сервісні угоди, погодження умов робіт, акти до договору, розрахунки премій (бонусу), з аналізу яких простежується принцип формування ціни на товар, що реалізовувався фізичним особам.

При цьому, відповідачем під час проведення перевірки не було враховано цих обставин, а лише співставлено ціни на ідентичні товари.

А тому, роблячи висновок про продаж позивачем товарів за цінами, нижчими ніж звичайні ціни, орган державної податкової служби взяв до уваги лише ціни на ідентичні товари, не врахувавши при цьому інших умов, які відповідно до наведених норм (підп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), можуть впливати на визначення ціни товару.

На необхідність виправданості втручання з боку держави у право на мирне користування особою своєю власністю звертає увагу у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, зокрема, при встановленні необхідності втручання, включаючи втручання для забезпечення сплати податків, необхідним є дотримання «справедливої рівноваги» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Мета досягнення такого балансу відображається у структурі ст.1 Протоколу №1 загалом, включаючи другий абзац: необхідність дотримання розумного співвідношення між засобами, що використовуються та цілями, які повинні бути досягнуті.

При цьому, лише за умови наявності досліджень зі сторони контролюючого органу тих обставин, які вказані у згаданому підпункті можна говорити про обґрунтованість прийнятого рішення та належним користуванням засобами, які надані законодавством для здійснення контролю.

Таким чином, відповідачем не наведено належних та достатніх доказів в підтвердження дотримання вимог наведених норм законодавства та обґрунтованості своїх висновків про продаж позивачем товарів за цінами, нижчими за звичайні ціни.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що згідно з п. 39.1 ст. 39 ПК України, звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків, зокрема операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

А відтак, застосування звичайних цін до господарських операцій позивача щодо реалізації фізичним особам товарів за період з ІІ кварталу 2011 року є неправомірним та таким, що суперечить вимогам податкового законодавства.

Щодо тверджень відповідача про заниження суми доходів на вартість безоплатно отриманих послуг оренди від приватних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 1144320 грн. 00 коп., слід зазначити наступне.

Згідно з підп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Тотожні положення щодо порядку оподаткування операцій із пов'язаними особами закріплені в Податковому кодексі України.

Відповідно до підп.153.2.2 п.153.2 ст.153 ПК України, витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Як вбачається з акта перевірки, ревізори-інспектори в обґрунтування порушень вищенаведених норми зазначають, що позивачем орендувались приміщення по ціні, нижчій за звичайні ціни.

В той же час, відповідачем в акті перевірки було зроблено висновок про отримання позивачем безповоротної фінансової допомоги.

Відповідно до підп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".

В матеріалах справи наявні договори оренди між позивачем та фізичними особами, пов'язаними з платником податку, які є оплатними.

А тому, застосування до цих договорів правил оподаткування безоплатних господарських операцій є протиправним.

При цьому, суд звертає увагу на те, що при застосуванні звичайних цін, в контексті даного порушення, зазначені вище норми містять лише застереження щодо договірних цін, не більших за звичайні ціни, при формуванні валових витрат.

В даному ж випадку, орендна плата, як зазначено в акті перевірки, була нижчою за звичайні ціни, як наслідок платник податку не завищує, а занижує валові витрати, що призводить до завищення об'єкту оподаткування та вказує на відсутності порушень при визначенні податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Слід також зазначити, що контролюючий орган, застосовуючи правила оподаткування операцій за звичайними цінами, керуючись при цьому нормами, які регулюють порядок формування валових витрат, без достатніх на те правових підстав застосував такі правила до норм, які регулюють порядок формування валових доходів.

З приводу оподаткування податком на додану вартість господарських, пов'язаних з вищенаведеними порушеннями.

В акті перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185 та п. 188.1 ст. 188 ПК України, при цьому зазначає, що дані порушення описані в п.3.1 акта перевірки.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

База оподаткування операцій, у відповідності до положень п. 188.1 ст. 188 ПК України, з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Враховуючи те, що під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження висновки відповідача про порушення платником податків порядку оподаткування податком на прибуток по господарських операціях з реалізації товарів фізичним особам та з оренди приміщень, необґрунтованими є також твердження податкового органу про порушення ним норм, що регулюють порядок нарахування та сплати податку на додану вартість.

Що стосується не включення позивачем до складу інших доходів суми безповоротної фінансової допомоги, а саме, безнадійної кредиторської заборгованості, то суд зазначає наступне.

Як передбачено підп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України, інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Безнадійна заборгованість, у відповідності до підп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 ПК України, заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема, заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Судом встановлено та як вбачається з рядка 06.5.36 додатку ІВ до податкової декларації з податку на прибуток підприємства за II-IV квартали 2011 року, підприємство, враховуючи порядок заповнення податкової декларації з податку на прибуток, який діяв у відповідному періоді, віднесло суму простроченої кредиторської заборгованості у розмірі 152010 грн. 00 коп. до складу валових витрат з від'ємним значенням, тобто зменшило валові витрати, що, у свою чергу, потягнуло збільшення розміру оподатковуваного прибутку на відповідну суму.

При цьому, можна стверджувати про порушення порядку заповнення податкової звітності (суми простроченої кредиторської заборгованості потрібно було вносити в рядок 3.10 Додатку ІД), однак такі не вплинули на податкові зобов'язання з податку на прибуток (віднесення сум зі значком мінус у витрати чи зі значком плюс тих самих сум у дохід не впливає на об'єкт оподаткування).

А тому, висновок відповідача про заниження суми грошового зобов'язання податку на прибуток внаслідок не включення позивачем до складу інших доходів суми безнадійної кредиторської заборгованості, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки внаслідок віднесення даної суми коштів до складу валових витрат з від'ємним значенням не вплинуло на об'єкт оподаткування.

Щодо завищення позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість у складі вартості отриманих, але неоплачених та в подальшому списаних як безнадійна кредиторська заборгованість в сумі 152010 грн. 39 коп., то суд зазначає наступне.

Згідно з п. 192.1 ст. 192 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищенаведених норм не вбачається обов'язку платника податків проводити корегування суми податкового кредиту у зв'язку із списанням кредиторської заборгованості по господарських операціях на підставі яких був сформований податковий кредит.

Вищенаведені норми кореспондуються з положеннями п.187.1 ст.187 ПК України згідно з якими датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Враховуючи те, що у контрагентів позивача виникав обов'язок формувати податкові зобов'язання на підставі першої події, а в позивача - формувати податковий кредит; відсутність передбаченого законодавством обов'язку корегувати податковий кредит в разі списання безнадійної кредиторської заборгованості, суд приходить до висновку про відсутність порушень зі сторони платника податку та про відсутність шкоди, спричиненої державному бюджету.

Оскільки правомірність нарахування основного платежу по згаданих податках не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи контролюючим органом безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, до яких належать органи державної податкової служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дір бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків, приймаючи рішення по суті спірних правовідносин.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року у справі №813/7065/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді Л.П. Іщук

Т.В. Онишкевич