Рішення

від 08.04.2014 по справі 910/24589/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/24589/13 08.04.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Афіна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибспецторг»

про стягнення 476 268, 66 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Коровніков С.В. за довіреністю б/н від 02.01.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Афіна» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибспецторг» (далі - відповідач) про стягнення 476 268, 66 грн., з яких 437 573, 07 грн. основного боргу, 31 610, 99 грн. пені, 7 084, 60 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору, він поставив відповідачу товар, який останній оплатив не у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворився борг перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.12.2013 р. порушено провадження у справі № 910/24589/13, розгляд справи призначено на 04.02.2014 р.

04.02.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він зазначає про те, що різниця між загальною сумою поставки та сумою проведених відповідачем оплат за отриманий товар складає 437 543, 07 грн. При цьому, він відзначає, що під час підготовки тексту позовної заяви допустив технічну описку, вказавши суму до стягнення 437 573, 07 грн., а не 437 543, 07 грн.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 04.02.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/24589/13 було передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.02.2014 р. суддею Любченко М.О. було прийнято до свого провадження справу № 910/24589/13 та призначено її до розгляду на 19.02.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. справу № 910/24589/13 було передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято до свого провадження справу № 910/24589/13 та призначено її до розгляду на 19.02.2014 р.

Судове засідання, призначене на 19.02.2014 р., з технічних причин не відбулось.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.02.2014 р. розгляд справи було призначено на 18.03.2014 р.

17.03.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він підтверджує, що у нього перед позивачем існує борг на загальну суму 437 543, 07 грн. При цьому, зазначає, що через тяжке матеріальне становище не може погасити вказану заборгованість, у зв'язку з чим просить не застосовувати до нього пеню в розмірі 31 610, 99 грн. та 3 % річних в розмірі 7 084, 60 грн.

Також, 17.03.2014 р. від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 18.03.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/24589/13 було передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2014 р. суддею Любченко М.О. було прийнято до свого провадження справу № 910/24589/13 та призначено її до розгляду на 08.04.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. справу № 910/24589/13 було передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято до свого провадження справу № 910/24589/13 та призначено її до розгляду на 08.04.2014 р.

07.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Представник відповідача в судове засідання 08.04.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 08.04.2014 р. від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої він зазначає про зменшення визначеної ним до стягнення суми основного боргу до 437 543, 07 грн.

Судом прийнято вказану заяву до розгляду, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції.

У судовому засіданні 08.04.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2012 р. між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено Договір № 1, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався доставляти і передавати на умовах та у встановлені даним Договором строки продукцію (товар) у власність покупця, а покупець зобов'язався приймати товар у власність і оплачувати його на умовах даного Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору, найменування, асортимент, ціна за одиницю товару та загальна кількість товару, що може бути поставлений, визначається у видаткових накладних продавця, які є невід'ємною частиною даного Договору.

У відповідності до п. 2.6. Договору, зобов'язання продавця з поставки кожної окремої партії товару вважається виконаним з моменту поставки покупцю товару та підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної.

Загальна вартість даного Договору становить загальну вартість товару, поставленого протягом дії цього Договору. Ціна за одиницю товару та загальна вартість товару визначається у видаткових накладних (п. 3.1. Договору).

Згідно з п. 3.2. Договору, покупець зобов'язаний оплатити поставлений продавцем товар протягом 21 календарного дня з моменту підписання сторонами відповідної видаткової накладної, яка підтверджує факт передачі товару покупцю, якщо другі умови не визначені в заявці.

Відповідно до п. п. 7.1., 7.2. Договору, він набирає сили з моменту його підписання обома сторонами та діє до 30.12.2012 р., а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами грошових зобов'язань; у випадку, якщо від будь-якої із сторін не надійдуть інші пропозиції (заяви) за 30 календарних днів до закінчення дії даного Договору, термін його дії автоматично продовжується на наступний рік на умовах, які були передбачені даним Договором.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору він поставив відповідачу товар на загальну суму 438 773, 08 грн. відповідно до наступних видаткових накладних:

№ 1 від 05.03.2012 р. на суму 2 390, 24 грн., № 2 від 05.03.2012 р. на суму 712, 96 грн., № ф-00000004 від 06.03.2012 р. на суму 947, 16 грн., № 3 від 06.03.2012 р. на суму 30, 00 грн., № ф-00000005 від 07.03.2012 р. на суму 143, 82 грн., № ф-00000007 від 13.03.2012 р. на суму 1 368, 10 грн., № ф-00000008 від 26.03.2012 р. на суму 1 126, 52 грн., № ф-00000010 від 01.04.2012 р. на суму 10 978, 68 грн., № ф-00000009 від 01.04.2012 р. на суму 2 745, 67 грн., № ф-00000011 від 09.04.2012 р. на суму 8 625, 02 грн., № ф-00000012 від 18.04.2012 р. на суму 4 787, 24 грн., № ф-00000013 від 27.04.2012 р. на суму 3 210, 40 грн., № ф-00000014 від 01.05.2012 р. на суму 86, 38 грн., № ф-00000015 від 01.05.2012 р. на суму 6 240, 00 грн., № ф-00000016 від 11.05.2012 р. на суму 34, 18 грн., № ф-00000017 від 16.05.2012 р. на суму 2 365, 00 грн., № ф-00000018 від 23.05.2012 р. на суму 244, 80 грн., № ф-00000019 від 23.05.2012 р. на суму 6 262, 91 грн., № ф-00000020 від 29.05.2012 р. на суму 183, 36 грн., № ф-00000021 від 29.05.2012 р. на суму 3 304, 80 грн., № ф-00000022 від 13.06.2012 р. на суму 96, 00 грн., № ф-00000023 від 13.06.2012 р. на суму 817, 27 грн., № ф-00000024 від 17.06.2012 р. на суму 1 349, 92 грн., № ф-00000024 від 18.06.2012 р. на суму 1 053, 60 грн., № ф-00000026 від 21.06.2012 р. на суму 814, 56 грн., № ф-00000027 від 21.06.2012 р. на суму 734, 40 грн., № ф-00000028 від 26.06.2012 р. на суму 639, 13 грн., № ф-00000029 від 26.06.2012 р. на суму 399, 00 грн., № ф-00000030 від 01.07.2012 р. на суму 1 626, 60 грн., № ф-00000031 від 01.07.2012 р. на суму 1 557, 55 грн., № ф-00000032 від 04.07.2012 р. на суму 2 850, 00 грн., № ф-00000033 від 04.07.2012 р. на суму 2 282, 53 грн., № ф-00000034 від 09.07.2012 р. на суму 3 301, 12 грн., № ф-00000035 від 09.07.2012 р. на суму 2 282, 43 грн., № ф-00000036 від 13.07.2012 р. на суму 9 372, 42 грн., № ф-00000037 від 13.07.2012 р. на суму 5 149, 68 грн., № ф-00000038 від 01.08.2012 р. на суму 31 216, 20 грн., № ф-00000039 від 01.08.2012 р. на суму 40 591, 00 грн., № ф-00000040 від 01.08.2012 р. на суму 225, 23 грн., № ф-00000041 від 02.08.2012 р. на суму 8, 28 грн., № ф-00000042 від 16.08.2012 р. на суму 250, 00 грн., № ф-00000043 від 17.08.2012 р. на суму 192, 00 грн., № ф-00000045 від 31.08.2012 р. на суму 37 806, 00 грн., № ф-00000046 від 31.08.2012 р. на суму 505, 42 грн., № ф-00000047 від 03.09.2012 р. на суму 21 934, 37 грн., № ф-00000048 від 03.09.2012 р. на суму 539, 42 грн., № ф-00000049 від 03.09.2012 р. на суму 7 051, 26 грн., № ф-00000050 від 05.09.2012 р. на суму 2 559, 48 грн., № ф-00000053 від 02.10.2012 р. на суму 11 483, 88 грн., № ф-00000054 від 02.10.2012 р. на суму 31 836, 00 грн., № ф-00000055 від 01.11.2012 р. на суму 18 106, 87 грн., № ф-00000056 від 01.11.2012 р. на суму 37 985, 82 грн., № ф-00000057 від 03.12.2012 р. на суму 10 962, 44 грн., № ф-00000058 від 03.12.2012 р. на суму 29 093, 76 грн., № ф-00000001 від 03.01.2013 р. на суму 2 394, 42 грн., № ф-00000002 від 03.01.2013 р. на суму 5 882, 82 грн., № ф-00000003 від 01.02.2013 р. на суму 5 715, 42 грн., № ф-0000004 від 01.02.2013 р. на суму 7 357, 24 грн., № ф-00000087 від 01.03.2013 р. на суму 38 208, 02 грн., № ф-00000088 від 01.03.2012 р. на суму 4 370, 91 грн., № ф-00000089 від 01.04.2013 р. на суму 17, 11 грн., № ф-00000090 від 01.04.2013 р. на суму 473, 35 грн., № ф-00000091 від 13.05.2013 р. на суму 1 504, 42 грн., № ф-00000092 від 13.05.2013 р. на суму 361, 52 грн.

Під час встановлення підстави відповідних господарських операцій судом враховано, що за змістом ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна.

Необхідності вказувати в накладній підставу здійснення господарської операції чинне законодавство не визначає.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір поставки, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач не заперечує проти отримання відповідного товару та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передавався.

Сторонами, також, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641, 642 ЦК України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією укласти інший договір поставки відповідного товару; ця пропозиція містила істотні умови договору, виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття і була акцептована контрагентом. При цьому, також, не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.

Таким чином, у суду немає підстав для висновку про те, що спірні поставки відбулись на виконання іншого договору, в тому числі укладеного у спрощеній формі, ніж той, на який посилається позивач.

Відповідний правовий підхід до питання визначення підстави поставки, викладений у постановах Вищого господарського суду України від 09.06.2009 р. у справі № 54/173 та від 21.01.2010 р. у справі № 39/71.

Крім того, судом досліджено податкові накладні, які складались позивачем відносно спірних господарських операцій та встановлено, що вони в графі «Вид цивільно-правового договору» мають запис «Договір поставки від 01.03.2012 р. № 1».

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідні податкові накладні, у зв'язку з цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту.

Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірними поставками відповідачем суду не надано. Також, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано.

Зазначені обставини свідчать про те, що відповідач отримав товар за спірними накладними та крім того, що відповідні господарські операції були здійснені саме на виконання Договору.

За поставлений товар відповідач розрахувався частково, сплативши позивачу: 15.06.2012 р. - 100, 00 грн., 10.08.2012 р. - 600, 00 грн., 14.12.2012 р. - 430, 00 грн., 18.01.2013 р. - 100, 00 грн., всього 1 230, 00 грн., що підтверджується виписками банку по поточному рахунку позивача.

Таким чином, оскільки відповідач повного розрахунку з позивачем не здійснив, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що покупець зобов'язаний оплатити поставлений продавцем товар протягом 21 календарного дня з моменту підписання сторонами відповідної видаткової накладної, яка підтверджує факт передачі товару покупцю, якщо другі умови не визначені в заявці.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 31 610, 99 грн. пені, 7 084, 60 грн. 3 % річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 4.1. Договору сторони визначили, що у випадку порушення строків оплати поставленого товару, покупець оплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 31 610, 99 грн. пені на суму боргу в розмірі 437 543, 07 грн. за період з 04.06.2013 р. по 17.12.2013 р.

Слід зазначити, що у відповідності до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України пеня мала в даному випадку нараховуватись відносно кожної видаткової накладної окремо на строк не більше 6 місяців, і враховуючи те, що протягом 2013 року показник облікової ставки НБУ зменшився, спочатку до 7 %, а потім і до 6, 5 %, позивач, мав право нарахувати пеню у більшому розмірі, ніж ним нараховано, оскільки за вірні періоди нарахування показник ставки НБУ складав 7, 5 %.

У той же час, враховуючи відсутність заяви про вихід за межі позовних вимог, суд задовольняє в цій частині позовні вимоги в сумі, визначеній позивачем.

Також, позивач нарахував відповідачу 7 084, 60 грн. 3 % річних на суму боргу в розмірі 437 543, 07 грн. за період з 04.06.2013 р. по 17.12.2013 р., розрахунок яких є вірним.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставлених йому позивачем товарів, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

При цьому, суд відхиляє клопотання відповідача про звільнення його від відповідальності за порушення зазначених вище зобов'язань у формі сплати пені та 3 % річних.

Так, обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування зазначеного, такі як тяжкий фінансовий стан, не є виключними та мають негативний вплив на господарську діяльність не лише відповідача, але і інших суб'єктів підприємницької діяльності в силу складних процесів в економіці, а допущене відповідачем прострочення грошових зобов'язань має негативний вплив на фінансовий стан позивача та здійснювану останнім господарську діяльність.

Слід враховувати, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

При цьому, відповідно до змісту ч. 2 ст. 218 ГК України не є надзвичайними та невідворотними такі обставини, як порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Також, суд не знаходить підстав для зменшення нарахованої пені, оскільки вона, враховуючи періоди прострочення зобов'язань, не є, на думку суду, неспіврозмірною.

У свою чергу, відсотки річні, не є штрафною санкцією, а як зазначалось вище, є способом захисту майнового права та інтересу позивача, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача як боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати позивачу.

За змістом статті 83 ГПК України суд наділений правом зменшувати лише розмір штрафних санкцій, які присуджуються до стягнення з боржника.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рибспецторг» (03087, місто Київ, Солом'янський район, бульвар Чоколівський, будинок 30, приміщення 1; код ЄДРПОУ 37982513) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційна фірма «Афіна» (08150, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Боярка, провулок Сосновий, будинок 2; код ЄДРПОУ 33600024) 437 543 (чотириста тридцять сім тисяч п'ятсот сорок три) грн. 07 коп. основного боргу, 31 610 (тридцять одну тисячу шістсот десять) грн. 99 коп. пені, 7 084 (сім тисяч вісімдесят чотири) грн. 60 коп. 3 % річних та 9 524 (дев'ять тисяч п'ятсот двадцять чотири) грн. 77 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.04.2014 р.

Суддя В.С. Ломака