Ухвала

від 17.04.2014 по справі 2/1018/416/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2/1018/416/12 Головуючий у І інстанції Мостовий Р.П. Провадження № 22-ц/780/2564/14 Доповідач у 2 інстанції Малород Категорія 44 17.04.2014

УХВАЛА

Іменем України

15 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Малорода О.І.

суддів: Ігнатченко Н.В., Поліщука М.А.

при секретарі Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ

цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 травня 2012 року в справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління Держкомзему у Київській області до Української міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про скасування рішень, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та вовернення земельних ділянок, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2012 року заступник прокурора Київської області звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління Держкомзему у Київській області про скасування рішень, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та повернення земельних ділянок.

Позов мотивував тим, що рішеннями Української міської ради від 10 червня 2010 року надано відповідачам - фізичним особам дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства в м. Українка Обухівського району Київської області із земель запасу. Рішенням Української міської ради від 12 серпня 2010 року затверджено розроблений Київською обласною філією ДП «Центр державного земельного кадастру»проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність відповідачам загальною площею 3,1825 га., в подальшому відповідачі отримали державні акти на право власності на земельні ділянки. За результатами перевірки виявилося, що передані громадянам земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, а не до земель сільськогосподарського призначення. Крім того, державна експертиза землевпорядної документації за проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок не проводилась, що підтверджує незаконність видання громадянам державних актів на право власності на земельні ділянки. Просив скасувати рішення Української міської ради від 10 червня 2010 року про надання дозволів відповідачам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 із земель запасу, рішення Української міської ради від 12 серпня 2010 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 9 громадянам для ведення особистого селянського господарства в м. Українка АДРЕСА_1, визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані відповідачам; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки з незаконного володіння відповідачів; визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності на спірні земельні ділянки вартістю 2800600 грн.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 травня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду від 20 листопада 2012 року залишено без змін рішення суду першої інстанції.

Ухвалою колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвалу апеляційного суду та направлено справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Українська міська рада у касаційній скарзі просила скасувати рішення апеляційного суду Київської області від 10 жовтня 2013 року та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

Колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року скасовано рішення апеляційного суду Київської області та направлено справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Заступник прокурора Київської області в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Мотивує тим, що суд неповно встановив обставини справи, порушив норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення про відмову в задоволенні позовних вимог виходив із того, що в матеріалах справи відсутнє рішення уповноваженого органу про віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду та докази, що спірні земельні ділянки перебувають в межах прибережної смуги.

Суд, виходячи з фактичних обставин справи, не вбачав порушень прав та охоронюваних законом інтересів визначених прокурором позивачів.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, оскільки вони відповідають матеріалам справи і узгоджуються із вимогами закону.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

За змістом статей 60, 61 ЗК України та статей 88, 89 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення й засмічення та збереження їх водності. На цих смугах, як природоохоронних територіях, з вищезазначеною метою встановлюється режим обмеженої господарської діяльності із забороною:

а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництва та городництва;

б) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

в) влаштування літніх таборів для худоби;

г) будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Відповідно до ст. 87 ч. 5 ВК України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 87 ВК України).

За змістом пунктів 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), проекти водоохоронних зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях (ст. 87 ч.7 ВК України).

Таким чином, законодавством визначено порядок розроблення, погодження та затвердження проекту визначення розмірів і меж водоохоронних зон, у межах яких виділяються землі прибережних захисних смуг.

Колегія дійшла висновку про те, що прибережна захисна смуга в межах Української міської ради відповідно до такого порядку не встановлена й позивачем не доведено факту порушення відповідачами положень законодавства України.

Крім того, враховуючи принцип допустимості засобів доказування, допустимим засобом доказування наявності водоохоронної зони та/або прибережної захисної смуги, в якості складової водоохоронної зони, має бути проект встановлення водоохоронної зони (прибережної захисної смуги), або кадастровий план земельної ділянки, на якій відображено таку зону (смугу), або містобудівна документація, яка передбачає зазначене вище. Разом із тим таких доказів позивачем не надано, висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях наявності водоохоронної зони, прибережної захисної смуги та земель водного фонду.

Докази апелянта, які фіксують стан земельної ділянки на травень та липень 2011 року, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо недоведеності заявлених позивачем позовних вимог, оскільки місцезнаходження спірних земельних ділянок по відношення до урізу за цей період могло змінитися внаслідок природних процесів.

Під час розгляду апеляційної скарги колегією суддів були досліджені викопіювання з карти місця розташування земельної ділянки, яке не містить посилань на віднесення земель до водного фонду, а також інші документи з проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, виготовленого ДП «Центр державного земельного кадастру», в тому числі погодження відділу Держкомзему в м. Українка Обухівського району Київської області, відділу містобудування та архітектури Обухівської районної державної адміністрації, Державної санітарно-епідеміологічної служби, Державного управління охорони навколишнього середовища, Управління культури і туризму.

Також відповідно до вимог ст. 9, 35 ЗУ «Про державну експертизу землевпорядної документації» в редакції, чинній на час прийняття рішення про відведення земельних ділянок, обов'язковій державній експертизі підлягали, зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Вимоги щодо обов'язковості експертизи проектів землеустрою щодо створення існуючих землеволодінь і землекористувань не стосуються питання відведення земельних ділянок у спірних правовідносинах.

За положеннями ст. 12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно положень ст. 23 ЗК України визначення земель сільськогосподарського призначення провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Відповідно до ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Так, згідно Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність відповідачам - фізичним особам, від 16 червня 2010 року, форма власності на землю, що запроектована для відведення - приватна власність, цільове використання - для ведення особистого селянського господарства (а.с. 64).

Згідно пояснювальної записки у вказаному Проекті, відповідно до Українського класифікатора цільового використання земель, дані земельні ділянки відносяться до земель для ведення особистого селянського господарства (а.с. 65).

Згідно висновку Держкомзему в м. Українка Обухівського району (а.с. 88), Висновку відділу містобудування та архітектури Обухівської районної державної адміністрації про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок (а.с. 90), Висновку відділу Держкомзему в м. Українка Обухівського району про наявні обмеження на використання земельних ділянок (а.с. 96) - вбачається, що спірні земельні ділянки відводяться у власність за рахунок земель Української міської ради.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що рішеннями Української міської ради Обухівського району Київської області від 10 червня 2010 року надано дозвіл ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 із земель запасу площами по 0,1 га., 0,3 га., 0,6 га., 0,6 га., 0,6 га., 0,6 га., 0,1 га., 0,1 га., 0,2 га. відповідно.

Рішенням Української міської ради від 12 серпня 2010 року затверджено розроблений Київською обласною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 для ведення особистого селянського господарства в м. Українка Обухівського району Київської області площами по 0,1000 га., 0,3000 га., 0,6000 га., 0,6000 га., 0,6000 га., 0,1000 га., 0,1000 га, 0,1825 га., загальною площею 3,1825 га.

В подальшому ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯЛ № 427274 від 08 жовтня 2010 року на земельну ділянку пл. 0,1000 га. з кадастровим номером 3223151000:01:006:0002; ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯЛ № 427273 від 08 жовтня 2010 року на земельну ділянку пл. 0,3000 га. з кадастровим номером 3223151000:01:006:0001; ОСОБА_3 отримав державний акт серії ЯЛ № 427275 від 11 жовтня 2010 року на земельну ділянку пл. 0,6000 га. з кадастровим номером 3223151000:01:005:0012; ОСОБА_4 отримала державний акт серії ЯЛ № 427276 від 11 жовтня 2010 року на земельну ділянку пл. 0,6000 га. з кадастровим номером 3223151000:01:005:0011; ОСОБА_5 отримала державний акт серії ЯЛ № 427277 від 08 жовтня 2010 року на земельну ділянку пл. 0,6000 га. з кадастровим номером 3223151000:01:005:0010; ОСОБА_6 отримав державний акт серії ЯЛ № 427278 від 08 жовтня 2010 року на земельну ділянку пл. 0,6000 га. з кадастровим номером 3223151000:01:005:0009; ОСОБА_7 отримала державний акт серії ЯЛ № 427279 від 08 жовтня 2010 року на земельну ділянку пл. 0,1000 га. з кадастровим номером 3223151000:01:005:0008; ОСОБА_8 отримала державний акт серії ЯЛ № 427280 від 23 листопада 2010 року на земельну ділянку пл. 0,1000 га. з кадастровим номером 3223151000:01:005:0007; ОСОБА_9 отримала державний акт серії ЯЛ № 427281 від 11 жовтня 2010 року на земельну ділянку пл. 0,1825 га. з кадастровим номером 3223151000:01:005:0006.

Вказані обставини підтверджуються наявними в справі доказами.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Таким чином, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення, встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги, та як наслідок віднесення цієї території до земель водного фонду законодавством України передбачений відповідний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг. Віднесення спірних земельних ділянок до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду, без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є порушенням ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України.

З огляду на вказані вимоги закону та встановлені судом обставини суд прийшов до правильного висновку про недоведеність заявлених прокурором позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення та державні акти на право власності на землю на ім'я відповідачів не відповідають вимогам земельного законодавства, не знайшли свого підтвердження та спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції та доводячи вимоги про недійсність рішень і виданих на їх підставі державних актів, позивач вказував, що спірні земельні ділянки відповідачів знаходяться в прибережній захисній смузі р. Стугна, отже відносяться до земель водного фонду.

Таким чином, суд першої інстанції вірно визначив, що спірні земельні ділянки до земель водного фонду не відносяться, оспорюваними рішеннями та державними актами на право власності на земельну ділянку на ім'я відповідачів вимоги закону не порушені, а рішення Української міської ради, якими вона надала дозвіл на розробку проекту землеустрою та погодила розроблений проект, видані згідно з чинним законодавством.

Доводи апеляційної скарги про те, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в порушення вимог закону не піддавався обов'язковій державній експертизі, не ґрунтуються на вимогах закону та є безпідставними.

Відповідно до ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, оскільки спірні земельні ділянки не віднесені до земель водного фонду, проект їх землеустрою не підлягав обов'язковій державній експертизі.

Крім того, колегією встановлено, що вказані земельні ділянки відводились у власність за рахунок земель Української міської ради.

Враховуючи всі встановлені судом обставини, правомірними також є висновки суду першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог про витребування земельних ділянок у відповідачів на користь держави і визнання за державою права власності на дані земельні ділянки.

Крім того скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції суд касаційної інстанції указав, що в ході розгляду справи не з'ясовано чи затверджений у встановленому законом порядку проект водоохоронної зони спірної території та не враховано правову позицію Верховного Суду України в справі № 6-25цс13 де також указано, що зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами /ст.. 87 ч.5 ВК України/.

Відповідно до ст.. 338 ч.4 ЦПК України висновки і мотиви з яких скасоване рішення є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді.

Відповідно до ст.. 360-7 ЦПК України висновки Верховного Суду України з подібних правовідносин є обов'язковими для усіх судів України.

В ході апеляційного розгляду прокурор та представник Кабінету Міністрів України пояснили, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права при постановленні рішення. Представник Кабінету Міністрів України крім того звернув увагу і на відсутність коштів для виготовлення проекту водоохоронної зони та відведення її на місцевості.

Представник відповідача - Української міської ради зазначив, що у виконавчому комітеті міської ради відсутні звернення з проханням затвердити проект водоохоронної зони.

З огляду на вказані вимоги закону та встановлені судами обставини колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про недоведеність заявлених прокурором позовних вимог.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: