Рішення

від 15.04.2014 по справі 918/290/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26 А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2014 р. Справа № 918/290/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом приватного підприємства Красносільського малого приватного підприємства "МВА" (далі - Підприємство) до товариства з обмеженою відповідальністю "Волтекс-Буд" (далі - Товариство) про стягнення заборгованості в сумі 34 714 грн. 14 коп.,

за участі представників:

позивача: Лавренчук Т.В. за дов. від 13 січня 2014 року,

відповідача: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2014 року Підприємство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору купівлі-продажу № 1, укладеного 2 січня 2013 року між позивачем та Товариством, останньому згідно видаткових накладних було передано у власність товар на загальну суму 45 709 грн. 02 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання по оплаті вартості переданого йому товару виконав лише частково, сплативши позивачу 16 000 грн. 00 коп. та заборгувавши таким чином останньому 29 709 грн. 02 коп., Підприємство, посилаючись на статті 526, 610, 655, 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 193, 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просило суд стягнути з Товариства вищезазначену суму боргу, а також 3 328 грн. 97 коп. пені, 338 грн. 23 коп. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 1 337 грн. 92 коп., нараховані у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 18 березня 2014 року порушено провадження у справі № 918/290/14 та призначено її до розгляду на 1 квітня 2014 року.

Ухвалою суду від 1 квітня 2014 року розгляд справи було відкладено на 15 квітня 2014 року.

Представник позивача в судовому засіданні 15 квітня 2014 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

У призначені судові засідання відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що за змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі та про відкладення розгляду справи були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме: 35000, Рівненська область, місто Костопіль, вулиця Фабрична, будинок 4. Факт отримання Товариством вищезазначених судових документів підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення відповідних поштових відправлень з підписом уповноваженої особи відповідача (а.с. 22, 51).

Отже, за змістом вищезазначеної норми Товариство завчасно та належним чином було повідомлене про місце, дату та час судового засідання. Крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

Слід також зазначити, що при поданні до господарського суду Рівненської області даної позовної заяви Підприємством було надано докази направлення цієї заяви та доданих до неї документів відповідачу. Так, з долученого опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку, який підтверджує надання позивачу послуг поштового зв'язку (а.с. 6-7), вбачається, що матеріали позовної заяви з усіма доданими до неї документами були направлені відповідачу у справі 13 березня 2014 року, про що свідчить відбиток календарного штемпеля, проставлений працівником відділення поштового зв'язку на вказаному описі вкладення, та відповідні відомості про дату проведення операції, відображені у вищезазначеному розрахунковому документі.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що у Товариства було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи та надання відповідного відзиву на позовну заяву Підприємства.

Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

З огляду на викладене та зважаючи на те, що відповідач не направив на адресу суду будь-яких заяв чи клопотань, зокрема, про відкладення розгляду даної справи на іншу дату, явка його уповноваженого представника у судове засідання обов'язковою не визнавалася, а уповноважений представник позивача був присутній у судових засіданнях 1 квітня 2014 року і 15 квітня 2014 року та надав всі витребувані документи, а також необхідні усні пояснення по суті спору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

2 січня 2013 року між позивачем та Товариством був укладений договір купівлі-продажу № 1, за умовами якого Підприємство взяло на себе обов'язок передати належний йому товар у власність відповідача, а останній, у свою чергу, - прийняти та оплатити вартість даного товару на встановлених цим договором умовах (а.с. 9).

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.

Пунктом 2.1 спірного договору передбачено, що кількість товару зазначається у відповідних накладних.

Згідно з пунктом 4.1 даної угоди загальна ціна товару, що продається за цим договором, орієнтовно складає 45 710 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 7.1 цього договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2013 року.

Судом встановлено, що Підприємство поставило відповідачу товар на загальну суму 45 709 грн. 02 коп. (у т.ч. ПДВ), зокрема, 121 тонну піску, 99 тон щебеню та 63 тонни відсіву. Вказана поставка відповідно була здійснена за наступними видатковими накладними: від 4 січня 2013 року № РН-0000001 на суму 20 679 грн. 38 коп., від 4 січня 2013 року № 0000002 на суму 17 460 грн. 04 коп., від 4 січня 2013 року № 0000003 на суму 7 569 грн. 60 коп. (а.с. 10-12). Зазначені товаророзпорядчі документи були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками даних юридичних осіб.

Кількість товару, поставленого Товариству за цими видатковими накладними, відповідає його кількості та якості, зазначеній у пункті 2.1 спірного договору. Зокрема, 121 тонна піску, поставленого за видатковою накладною від 4 січня 2013 року № РН-0000001 та 99 тон щебеню, поставленого за видатковою накладною від 4 січня 2013 року № 0000002, повністю узгоджуються з масою вказаного товару, яка була визначена сторонами у договорі, на який посилався позивач, а 63 тонни відсіву, поставленого за видатковою накладною від 4 січня 2013 року № 0000003, не перевищує вагу відсіву, який також був предметом вказаного правочину.

Факт поставки позивачем спірного товару Товариству також підтверджується відповідними рахунками-фактурами, які виставлялися відповідачу на оплату поставленого за вищенаведеними видатковими накладними товару (а.с. 44-46), а також наявними у матеріалах даної справи копіями податкових накладних Підприємства, які містять відомості про те, що господарська операція з поставки вказаного товару була здійснена на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 2 січня 2013 року № 1 (а.с. 57-59). Цей факт додатково підтвержується наявною у матеріалах справи бухгалтерською довідкою позивача від 7 квітня 2014 року № 28 (а.с. 60).

Крім того, у судовому засіданні 15 квітня 2014 року представник позивача зазначив, що будь-яких інших договорів, окрім договору купівлі-продажу від 2 січня 2013 року № 1, між сторонами укладено не було.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що поставка товару, здійснена на підставі видаткових накладних від 4 січня 2013 року № РН-0000001 на суму 20 679 грн. 38 коп., від 4 січня 2013 року № 0000002 на суму 17 460 грн. 04 коп. та від 4 січня 2013 року № 0000003 на суму 7 569 грн. 60 коп., була проведена в рамках укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 2 січня 2014 року № 1.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу від 2 січня 2013 року № 1 також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Відповідно до пункту 4.2 спірного правочину покупець здійснює оплату за товар після його отримання протягом 3 банківських днів.

Проте всупереч умовам вищенаведеної угоди Товариство взятий на себе обов'язок по оплаті вартості поставленого йому товару виконало лише частково, сплативши Підприємству 16 000 грн. 00 коп. (27 червня 2013 року відповідач перерахував позивачу грошові кошти в розмірі 6 000 грн. 00 коп., 30 вересня 2013 року - 10 000 грн. 00 коп.). Вказані обставини підтверджуються наданою позивачем випискою з його банківського рахунку (а.с. 13). За таких обставин загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за спірним договором склала 29 709 грн. 02 коп. Даний факт, крім іншого, підтверджується вищезазначеною бухгалтерською довідкою Підприємства.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу відповідача за договором купівлі-продажу від 2 січня 2013 року № 1 у розмірі 29 709 грн. 02 коп. підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства до Товариства в частині стягнення з відповідача вищезазначеної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого йому товару, Підприємство просило суд стягнути з Товариства 3 328 грн. 97 коп. пені, з яких: 2 817 грн. 68 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 45 709 грн. 02 коп. у період з 11 січня 2013 року по 9 червня 2013 року; 298 грн. 06 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 45 709 грн. 02 коп. у період з 10 червня 2013 року по 26 червня 2013 року; 213 грн. 23 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 39 709 грн. 02 коп. у період з 27 червня 2013 року по 10 липня 2013 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.6 договору купівлі-продажу від 2 січня 2013 року № 1 передбачено, що за необґрунтовану відмову від розрахунку за товар покупець виплачує пеню у розмірі 2% від суми відмови (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення за кожний день такого прострочення).

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої Підприємством, відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням договору, а також є арифметично вірним, позовна вимога про стягнення з Товариства 3 328 грн. 97 коп. пені підлягає задоволенню.

Крім того, на підставі статті 625 ЦК України Підприємство просило суд стягнути з відповідача 338 грн. 23 коп. інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми основного боргу з січня 2013 року по лютий 2014 року, а також три проценти річних в сумі 1 337 грн. 92 коп., з яких: 627 грн. 40 коп. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 45 709 грн. 02 коп. у період з 11 січня 2013 року по 26 червня 2013 року; 310 грн. 06 коп. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 39 709 грн. 02 коп. у період з 27 червня 2013 року по 29 вересня 2013 року; 400 грн. 46 коп. - три проценти річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 29 709 грн. 02 коп. у період з 30 вересня 2013 року по 12 березня 2014 року. Розрахунок вищезазначених сум, заявлених позивачем до стягнення з Товариства, наявний у матеріалах даної справи (а.с. 16-17).

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений Підприємством до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаних сум підлягають задоволенню в повному обсязі.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Волтекс-Буд" (35000, Рівненська область, місто Костопіль, вулиця Фабрична, будинок 4, ідентифікаційний код: 34034671) на користь приватного підприємства Красносільського малого приватного підприємства "МВА" (35425, Рівненська область, Гощанський район, село Красносілля, вулиця Яблунева, будинок 2, ідентифікаційний код: 31358915) 29 709 (двадцять дев'ять тисяч сімсот дев'ять) грн. 02 коп. основного боргу, 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн. 97 коп. пені, три проценти річних у розмірі 1 337 (одна тисяча триста тридцять сім) грн. 92 коп., 338 (триста тридцять вісім) грн. 23 коп. інфляційних втрат, а також 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18 квітня 2014 року

Суддя Є.В. Павленко