Ухвала

від 15.04.2009 по справі 23/122/06-ап-3/64/08-ап

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

У Х В А Л А

Іменем УКРАЇНИ

15 квітня 2009р.                                             

Справа № 23/122/06-АП - 3/64/08-АП

Дніпропетровський апеляційний

адміністративний суд у складі колегії

головуючий суддя      

Юхименко

О.В.,

суддя                               Коршун А.О.,

суддя                               Добродняк І.Ю.,

при секретарі               Гулій О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні                 

апеляційну скаргу       Державної

податкової інспекції

                                        у

Ленінському районі м. Запоріжжя,

на ухвалу                       господарського суду Запорізької

області від 20.03.2008р.

у справі                         №  23/122/06-АП - 3/64/08-АП

за позовом                      Державної податкової інспекції

                                        у

Ленінському районі м. Запоріжжя,

вул. Бородінська, 1-А, м. Запоріжжя, 69096;

до відповідача 1            Товариства з обмеженою відповідальністю

«Технооптторг»,

вул. Феросплавна, 1, м. Запоріжжя, 69032;

до відповідача 2             Товариства з обмеженою відповідальністю

«Штарг»,

пр. 40-річчя Жовтня, 120,корп. 1, 

м. Київ, 03127;

про                                    визнання угоди недійсною,

встановили: 

ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя подано позов до Товариства з

обмеженою відповідальністю «Технооптторг», м. Запоріжжя, та Товариства з

обмеженою відповідальністю «Штарг», м. Київ, про визнання недійсним договору

купівлі-продажу від 01.11.2003р. № 01/11-03, на підставі ст. ст. 207, 208

Господарського кодексу України, та стягнення в доход держави вартості

матеріальних цінностей у розмірі 1.272.067,24 грн.  

Господарський суд Запорізької області (суддя Соловйов

В.М.) своєю ухвалою від 20.03.2008р. в частині про визнання недійсним договору

купівлі-продажу закрив провадження в адміністративній справі.

Ухвала суду мотивована тим, що з огляду на приписи ст.

215 Цивільного Кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність

встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину

недійсним не вимагається. Тому позови ДПІ про визнання недійсними правочинів,

які завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, судовому розгляду не

підлягають.

В іншій частині позову відмовив.

В цій частині рішення суду мотивоване тим, що оскільки

зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход

держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони

належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі,

що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України. Тому

такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею

250 цього Кодексу.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, у

поданій апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у Ленінському районі м.

Запоріжжя, Позивач, вказує на порушення норм матеріального та процесуального

права, що призвело до неправильного вирішення справи.  

У відповідності зі статтею 228 Цивільного кодексу

України від 16 січня 2003 року N 435-IV нікчемним є правочин, який порушує

публічний порядок.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок,

якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і

громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави,

Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Водночас, при вирішенні питання щодо недійсності

договору купівлі-продажу такої складової не було.

Крім того, щодо наслідків недійсності правочину

загальний строк давності у три роки не був порушений фахівцями контролюючого

органу.

Просить ухвалу господарського суду Запорізької області

скасувати і постановити нову ухвалу з направленням справи до суду першої

інстанції для продовження розгляду справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технооптторг»,

Відповідач 1, Товариство з обмеженою відповідальністю «Штарг», Відповідач 2,

процесуальним правом на участь представника в судовому засіданні не

скористались. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлялись у встановленому

порядку.

Судовий розгляд адміністративної справи здійснювався з

повним фіксуванням судового засідання за допомогою звукозаписувального

технічного засобу «Оберіг».

Сутність спору: 

Уповноваженими фахівцями держподаткінспекції проведено комплексну

планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності Товариства з

обмеженою відповідальністю «Технооптторг», код за ЄДРПОУ 31122398, з питань

дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з

01.07.2002р. по 30.06.2005р.

За результатами перевірки складено Акт № 42/23/31122398

від 17.11.2005 року.

В ході перевірки встановлено взаємовідносини Товариства

з обмеженою відповідальністю «Технооптторг» з Товариством з обмеженою

відповідальністю «Штарг».

Так, 01.11.2003р. між Товариством з обмеженою

відповідальністю «Технооптторг», м. Запоріжжя, та Товариством з обмеженою

відповідальністю «Штарг», м. Київ, укладений договір № 01/11-03 купівлі-продажу

резино-технічних виробів, продукції виробничо-технічного призначення.  

На виконання умов зазначеного договору Товариством з

обмеженою відповідальністю «Технооптторг» за період січень-листопад 2004р.

отримано товари виробничо-технічного призначення на загальну суму 1.272.067,24

грн.

Відповідно до інформації, наданої ДПІ у Голосіївському

районі м. Києва, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від

08.04.2004р. у справі № 2-1963/3 визнано недійсними Статут та Установчий

договір Товариства «Штарг» з дати їх реєстрації, скасовано державну реєстрацію

Товариства «Штарг» та визнано недійсним Свідоцтво платника ПДВ з моменту його

видачі.

Судовим рішенням встановлені реєстрація та здійснення

діяльності Товариством поза межами правової відповідальності.

30.07.2004р. на підставі рішення суду анульовано

Свідоцтво платника ПДВ.

Визнання недійсним договору купівлі-продажу від

01.11.2003р. № 01/11-03, на підставі ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу

України, та стягнення в доход держави вартості матеріальних цінностей у розмірі

1.272.067,24 грн., стали предметом судового позову.  

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних

обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при

винесені оскарженої ухвали, знаходить апеляційну скаргу Державної податкової

інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя такою, що підлягає задоволенню.

В силу ч. 2 статті 215 Цивільного кодексу України, чим

вмотивована ухвала суду, недійсним є правочин, якщо його недійсність

встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого

правочину недійсним судом не вимагається.

При цьому, як вказано в судовому рішенні, з огляду на

приписи статті 228 цього Кодексу, правочин, вчинений з метою, яка завідомо

суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує

публічний порядок, а отже - нікчемним.

Позиція суду першої інстанції, застосовано до спірного

випадку, видається колегії помилковою.

Так, нікчемний правочин, і якщо його недійсність прямо

встановлена законом, є абсолютно недійсним. Наприклад, до нікчемних правочинів

належать такі, що вчинені малолітньою особою за межами її цивільної

дієздатності; правочин, вчинений недієздатною фізичною особою; спрямований на

знищення чи пошкодження майна; та ін. 

Наприклад, нікчемним буде правочин, укладений між особами про відмову

від складення заповіту.

І головною особливістю нікчемного правочину є

відсутність необхідності визнання такого правочину недійсним в судовому

порядку. Надається можливість просто відмовитися від виконання зобов'язань без

рішення суду та будь-яких правових наслідків щодо цього.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу

України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення

правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -

третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності з ч. 1 ст. 203 Кодексу зміст правочину

не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також

моральним засадам суспільства.  

Відтак, будь-які дії всупереч нормам, що склалися у

суспільстві, використання всупереч закону колективної, державної або приватної

власності з корисливою метою, приховування юридичними особами від оподаткування

прибутків та доходів, суперечить засадам суспільства.

В той же час, висновок щодо відповідності того чи іншого

правочину вимогам закону, а особливо моральним засадам суспільства, часто

вимагає серйозного юридичного аналізу.

Так, Пленум Верховного Суду України у п. 6 Постанови

«Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» ( v0003700-78 )

роз'яснював, що до угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам

держави та суспільства, зокрема , належать угоди, спрямовані на

приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.

До таких, зокрема , належать угоди, спрямовані на

використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з

корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від

оподаткування прибутків та доходів.

При цьому, умисел на приховування, наприклад, від

оподаткування прибутків та доходів суб'єкта угоди, може бути у певної посадової

особи суб'єкта підприємницької діяльності, що також має на меті доведення

певними засобами доказування.  

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим

особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин

недійсним без звернення до суду та ігнорувати його, що не є правильним виходячи

з загальних засад судочинства.

Можливий захист порушеного права шляхом звернення до

суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише

нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення.

І у відповідності з приписами статті 207 Господарського

кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або

вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або

укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них

господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на

вимогу  однієї із сторін, або відповідного

органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову

господарського зобов'язання.

Слід зазначити, що у відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 157

Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у

справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного

судочинства.

Водночас, і відповідно до вимог ч. 2 наведеної норми,

суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд

таких справ.  

Отже, навіть з урахуванням висновку про нікчемність

правочину, процесуальним наслідком не може бути закриття провадження у справі і

у відповідності зі статтею 124 Конституції України.

За таких обставин господарський суд Запорізької області

дійшов помилкового висновку, що позови ДПІ про визнання недійсними правочинів,

які завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, судовому розгляду не

підлягають.

Крім того, якщо господарське зобов'язання визнано

недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам

держави і суспільства, стаття 208 цього Кодексу, то за наявності наміру в обох

сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за

рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання

зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все

одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування

одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею

повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на

відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Суд першої інстанції, про що зазначено вище, у стягненні

в доход держави вартості матеріальних цінностей у позові відмовив.

Водночас, наведена вимога має похідний характер.

Порушення норм процесуального права, що призвело до

неправильного вирішення справи, є підставою для скасування судового рішення та

ухвалення нового рішення.

Керуючись ст. 195, п. 3 ч. 1 ст. 199, ст. ст. 202, 205

Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський апеляційний

адміністративний суд, -

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у

Ленінському районі м. Запоріжжя задовольнити.

Ухвалу господарського суду Запорізької області від

20.03.2008р. у справі №  23/122/06-АП -

3/64/08-АП скасувати і постановити нову ухвалу з направленням справи до суду

першої інстанції для продовження розгляду справи.

Ухвала суду апеляційної інстанції за

наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на судові рішення

подається протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням

суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі

складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з

дня складення постанови в повному обсязі.

Ухвалу складено у повному обсязі

05.06.2009р.

                                   Головуючий

суддя                                      

О.В.Юхименко

                                   Суддя                                                            А.О.Коршун

                                   Суддя                                                           

І.Ю.Добродняк