Рішення

від 15.04.2014 по справі 910/22358/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22358/13 15.04.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Парон»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 445 058, 02 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Богомолов О.О. за довіреністю б/н від 14.10.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Парон» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 445 058, 02 грн., в тому числі 243 948, 83 грн. основного боргу та 201 109, 19 грн. штрафу. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в сумі 8 109, 18 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору, він здійснив передоплату продукції, яка мала бути поставлена відповідачем, проте як останній не виконав у повному обсязі взятих на себе зобов'язань та поставив позивачу лише частину замовленого товару, у зв'язку з чим позивач відмовився від договору та почав вимагати повернути суму передоплати, на яку не було поставлено товар, При цьому, обґрунтовуючи суму боргу, позивач вказує на те, що ним також було поставлено відповідачу товар, який останній не оплатив, у зв'язку з чим після здійснення в подальшому відповідачем позадоговірної поставки позивачу, він провів зарахування зустрічних вимог, в тому числі зменшивши борг відповідача перед позивачем з повернення частини авансу. Оскільки відповідач в добровільному порядку так і не повернув належних позивачу коштів, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/22358/13, розгляд справи призначено на 10.12.2013 р.

10.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

У судовому засіданні 10.12.2013 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строків вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2013 р. на підставі клопотання представника позивача та в порядку ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 21.01.2014 р.

14.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2014 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 04.02.2014 р.

31.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі, а також письмові пояснення, відповідно до яких він зазначає, що згідно з податковими накладними, виписаними на користь ТОВ «Кронос», доданих ним до справи, всі отримані від відповідача товари були відвантажені вказаному підприємству.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 04.02.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/22358/13 було передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.02.2014 р. суддею Любченко М.О. було прийнято до свого провадження справу № 910/22358/13 та призначено її до розгляду на 12.03.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. справу № 910/22358/13 було передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято до свого провадження справу № 910/22358/13 та призначено її до розгляду на 12.03.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/22358/13 було передано для розгляду судді Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р. суддею Васильченко Т.В. було прийнято до свого провадження справу № 910/22358/13 та призначено її до розгляду на 12.03.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 01.04.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. справу № 910/22358/13 було передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято до свого провадження справу № 910/22358/13 та призначено її до розгляду на 01.04.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.04.2014 р. розгляд справи було відкладено на 15.04.2014 р.

04.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Представник відповідача в судове засідання 15.04.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 15.04.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.02.2012 р. між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки № 27/12, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався передати (поставити) у встановлені строки у власність покупця меблі, а покупець прийняти та оплатити товар, визначений даним Договором, та сплатити за нього ціну, визначену в п. 2.1. даного Договору.

Предметом поставки по даному Договору є товар, що постачається партіями. Найменування товару, що складає кожну з партій, кількісні та якісні показники кожної партії, ціна товару за одиницю і кожної партії в цілому, а також вартість товару, зазначаються в Специфікації, підписаній постачальником та покупцем, що є невід'ємною частиною даного Договору (Додаток № 1).

Відповідно до п. 2.1. Договору його ціна складається з вартості всіх партій товару, що постачається в межах цього Договору і складає 1 524 650, 40 грн.

Пунктом 3.2. Договору сторони визначили, що оплата ціни Договору здійснюється в наступному порядку: авансовий платіж у розмірі 50 % від ціни Договору, вказаної в п. 2.1. Договору - протягом 3-х банківських днів з моменту підписання даного Договору; 30 % платіж через 15 днів після поставки товару покупцю від ціни поставленої партії товару, вказаної в Додатку № 1 «Специфікація меблів»; 20 % платіж протягом 3-х днів після монтажу товару від ціни поставленої партії товару, зазначеної в Додатку № 1 «Специфікація меблів».

Відповідно до п. 4.1. Договору постачальник зобов'язався поставляти товар партіями, об'єми та строки поставки яких, а також строки монтажу передбачені в Додатку № 1 «Специфікація меблів» та в Додатку № 2 «Графік поставки».

Згідно з п. 4.2. Договору поставка здійснюється шляхом самовивозу товару покупцем зі складу постачальника.

В силу приписів п. 11.1. Договору він вступає в силу в день його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань по ньому.

При цьому, відповідно до п. 8.2. Договору сторони визначили, що покупець має право відмовитись від Договору в односторонньому порядку у випадку порушення постачальником строків поставки товару більше ніж на 5 календарних днів та вимагати компенсації збитків в розмірі 50 % ціни Договору, визначеної п. 2.1. даного Договору, спричинених такою відмовою.

Як вбачається з Додатку № 2 до Договору, відповідач мав поставити позивачу першу партію товару 23.04.2012 р., другу партію - 13.05.2012 р.

З метою оплати за Договором відповідач виставив позивачу рахунки № 56 від 23.08.2012 р. на суму 100 000, 00 грн., № 25 від 15.03.2012 р. на суму 100 000, 00 грн., № 16 від 28.02.2012 р. на суму 762 325, 20 грн., № 44 від 12.05.2012 р. на суму 100 000, 00 грн., № 55 від 23.08.2012 р. на суму 144 000, 00 грн., № 26 від 15.03.2012 р.

У свою чергу, позивач перерахував відповідачу на підставі платіжних доручень № 42 від 28.02.2012 р. - 762 325, 20 грн., № 72 від 16.03.2012 р. - 37 500, 00 грн., №71 від 16.03.2012 р. - 6 750, 00 грн., № 568 від 11.12.2012 р. на суму 20 000, 00 грн., № 320 від 23.08.2012 р. - 13 000, 00 грн., № 294 від 14.08.2012 р. - 144 000, 00 грн., № 248 від 10.07.2012 р. - 45 000, 00 грн., № 179 від 25.05.2012 р. - 40 000, 00 грн., № 149 від 22.05.2012 р. - 2 565, 00 грн., № 148 від 22.05.2012 р. - 14 250, 00 грн., № 89 від 30.03.2012 р. - 40 000, 00 грн., на підставі касового прибуткового ордеру від 20.11.2012 р. - 20 000, 00 грн., всього 1 145 390, 20 грн.

У відповідь відповідач поставив позивачу товар на підставі видаткових накладних № 32 від 19.11.2012 р. на суму 604 465, 03 грн., № 31 від 03.12.2012 р. на суму 46 182, 00 грн., № 34 від 11.12.2012 р. на суму 92 578, 80 грн.

Як вбачається з позовної заяви та доданого до неї розрахунку позовних вимог, позивач допускає помилку, визначаючи вартість поставлених за вказаними накладними меблів, зокрема, за накладною № 31 від 03.12.2012 р., оскільки вказує, що за нею було поставлено меблів на суму 46 128, 00 грн., проте як загалом вказана накладна на суму 67 746, 06 грн., з яких меблі - «ізголовіє ліжка ОС35» в кількості 10 шт. коштують 38 485, 00 грн. без ПДВ, а з ПДВ 20 %, - 46 182, 00 грн.

Інша частина товару за накладною № 31 від 03.12.2012 р., а саме: «фасад для гидранта» в кількості 35 шт. вартістю 17 970, 05 грн. без ПДВ було зараховано позивачем, згідно з поясненнями його представника, як недоговірна поставка, оскільки такий товар не було передбачено Специфікацією до Договору.

Таким чином, з представлених суду документів вбачається, що всього відповідачем було поставлено позивачу на виконання укладеного між сторонами Договору меблів на суму 743 225, 83 грн. та відповідно не допоставлено у порівнянні з розміром здійсненої позивачем передоплати - меблів на суму 402 164, 37 грн.

Листом від 30.09.2013 р. за № 22 позивач звернувся до відповідача з вимогою поставити решту товарів на суму 781 478, 57 грн., а в разі їх не поставки в семиденний строк моменту отримання цієї вимоги - повернути аванс 402 218, 37 грн. та вважати цей лист повідомлення про розірвання Договору.

При цьому, листом від 01.11.2013 р. за № 23 позивач повідомив відповідача про проведення зарахування зустрічних вимог, а саме: грошової вимоги відповідача до позивача про оплату позадоговірних поставок товарів за видатковою накладною № 33 від 29.10.2012 р. на суму 209 000, 10 грн. та видатковою накиданою № 31 від 03.12.2012 р., за якою були передані відповідачем позивачу фасади для гідратів в кількості 35 шт. на суму 21 564, 06 грн. а разом в сумі 230 564, 16 грн., в рахунок зменшення боргу відповідача перед позивачем щодо грошового зобов'язання з повернення авансу в сумі 402 218, 37 грн. в зв'язку з припиненням дії Договору № 27/12 та заборгованості з оплати переданої відповідачу фурнітури і комплектуючих деталей в сумі 72 294, 62 грн. за накладними № 50 від 03.12.2012 р. та № 51 від 03.12.2012 р. Враховуючи зазначене, позивач просив відповідача погасити борг в сумі 243 948, 83 грн.

Як зазначалось вище, перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що вони містять помилку в сумі меблів, поставлених за накладною № 31 від 03.12.2012 р., у зв'язку з чим борг відповідача складає 243 894, 83 грн. (402 164, 37 грн. - 72 294, 62 грн. - 230 564, 16 грн.).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено у повному обсязі поставку обумовленого Договором товару ні до, ні після отримання вимоги позивача про повернення спірної суми грошових коштів, що відповідачем не заперечується, а відповідно позивач має право на повернення суми здійсненої ним передоплати в порядку ч. 2 ст. 693 ЦК України, за приписами якої визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним позивачу меблів, ні у повному обсязі згідно з умовами Договору, ні на суму передоплати в розмірі 243 894, 83 грн., додатково до меблів, поставлених на підставі видаткових накладних № 32 від 19.11.2012 р. на суму 604 465, 03 грн., № 31 від 03.12.2012 р. на суму 46 182, 00 грн., № 34 від 11.12.2012 р. на суму 92 578, 80 грн.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 201 109, 19 грн. штрафу, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.4. Договору сторони визначили, що у випадку дострокового припинення даного Договору з вини постачальника і/або у зв'язку з неможливістю постачальника поставити товар на умовах, передбачених цим Договором і Додатком № 1 «Специфікація товару», Додатку № 2 «Графік поставки» та Додатку № 3 «Матеріал виготовлення» постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 50 % оплаченої покупцем ціни Договору, передбаченої п. 2.1. цього Договору.

Так, слід зазначити, що положення ч. 4 статті 231 Господарського кодексу України містить імператив того, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі передбаченому договором. При цьому розмір санкцій розмір може встановлюватись договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості (робіт, послуг).

Як зазначалось вище, оплачено, але не поставлено товару за Договором в даному випадку - 402 164, 37 грн., а отже штраф 50 % складає 201 082, 19 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, сума надміру сплаченого позивачем судового збору підлягає поверненню.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» унормовано, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи внесення позивачем судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено Законом за подання до господарського суду позову про стягнення 445 058, 02 грн., суд дійшов висновку про повернення позивачу 400,79 грн. надмірно сплаченого судового збору в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

При винесенні даного рішення судом також враховані положення п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», відповідно до якого питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Парон» (83059, Донецька область, місто Донецьк, Калінінський район, бульвар Тараса Шевченко, будинок 133; код ЄДРПОУ 36428913) 243 894 (двісті сорок три тисячі вісімсот дев'яносто чотири) грн. 83 коп. основного боргу, 201 082 (двісті одну тисячу вісімдесят дві) грн. 19 коп. штрафу та 8 899 (вісім тисяч вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 54 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Парон» (83059, Донецька область, місто Донецьк, Калінінський район, бульвар Тараса Шевченко, будинок 133; код ЄДРПОУ 36428913) зі спеціального фонду Державного бюджету України 400 (чотириста) грн. 79 коп. надміру сплаченого судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.04.2014 р.

Суддя В.С. Ломака