Рішення

від 14.04.2014 по справі 910/1176/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1176/14 14.04.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маядо»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксона»

про стягнення 297 906, 96 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Сікорський Т.Г. за довіреністю б/н від 14.01.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маядо» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксона» (далі - відповідач) про стягнення 297 906, 96 грн., з яких 248 172, 19 грн. основного боргу, 7 864, 97 грн. пені, 41 621, 63 грн. 20 % річних та 248, 17 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору поставки № 031012/К від 02.10.2012 р., він поставив відповідачу товар за період з 01.11.2012 р. по 31.10.2012 р. на загальну суму 952 564, 32 грн., який останній оплатив не у повному обсязі, сплативши 704 392, 13 грн., внаслідок чого у нього утворився борг перед позивачем на суму 248 172, 19 грн. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.01.2014 р. порушено провадження у справі № 910/1176/14, розгляд справи призначено на 04.03.2014 р.

03.03.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

04.03.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він зазначає про те, що заявки на поставки товарів сторони погоджували шляхом обміну електронними повідомленнями. При цьому, щодо надання на вимогу суду, викладену в ухвалі про порушення провадження у справі, копій видаткових накладних від 31.10.2013 р. на суму 42 944, 26 грн. та від 31.10.2013 р. на суму 63, 00 грн., зазначає, що факт поставки товару відповідачу на вказані суми за відповідними накладними підтверджено в тому числі податковими накладними № 229 від 31.10.2013 р. та № 227 від 31.10.2013 р. Вказані видаткові накладні, як зазначає позивач, були підписані ним та направлені відповідачу, однак той їх не повернув.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.03.2014 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 25.03.2014 р.

25.03.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що він планує укласти з відповідачем мирову угоду.

У судовому засіданні 25.03.2014 р. від представника відповідача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.03.2014 р. на підставі клопотання відповідача в порядку ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та оголошено в судовому засіданні перерву до 01.04.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.04.2014 р., враховуючи неявку представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 14.04.2014 р.

01.04.2014 р. після судового засідання від відповідача надійшла телеграма, відповідно до якої він просить суд відкласти розгляд справи, призначений на 01.04.2014 р., оскільки відповідач не може забезпечити явку свого представника через його хворобу.

Представник відповідача в судове засідання 14.04.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 14.04.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.10.2012 р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено Договір поставки № 031012/К (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору асортимент, кількість та ціна товару визначається в заявках та накладних, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Згідно з п. 3.10. Договору товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладних.

Відповідно до п. 6.1. Договору розрахунки між сторонами за цим Договором здійснюються в національній валюті шляхом переказу покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Покупець зобов'язаний повністю розрахуватись за кожну партію товару наступним чином: 100 % від загальної вартості партії товару попередня оплата, яка здійснюється на підставі виставленого р/ф після узгодження сторонами заявки (п. 6.2. Договору).

Відповідно до п. 6.3. Договору рахунок-фактура виставляється покупцю протягом одного робочого дня після узгодження сторонами заявки.

Згідно з п. 10.1. Договору він набирає чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2012 року.

Відповідно до п. 10.2. Договору, у випадку якщо на момент закінчення терміну дії Договору не виконані будь-які зобов'язання, договір продовжує діяти до повного виконання сторонами взаємних зобов'язань та проведення остаточних розрахунків.

Додатковою угодою № 1 від 31.12.2013 р. сторони продовжили строк дії Договору на 2013 рік.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору він поставив відповідачу товар на загальну суму 3 106 136, 55 грн. відповідно до наступних видаткових накладних: № 1569 від 05.09.2012 р. на суму 4 769, 76 грн., № 2141 від 11.10.2012 р. на суму 10 699, 50 грн., № 2151 від 29.10.2012 р. на суму 4 547, 16 грн., № 1877 від 01.11.2012 р. нас суму 87 971, 52 грн., № 1878 від 01.11.2012 р. на суму 77 186, 52 грн., № 1879 від 01.11.2012 р. на суму 190 316, 22 грн., № 2198 від 01.11.2012 р. на суму 105 340, 80 грн., № 2543 від 18.12.2012 р. на суму 24 651, 96 грн., № 2545 від 19.12.2012 р. на суму 111 278, 70 грн., № 2546 від 19.12.2012 р. на суму 48 309, 36 грн., № 2655 від 27.12.2012 р. на суму 37 489, 02 грн., № 27 від 17.01.2013 р. на суму 47 237, 30 грн., №79 від 31.01.2013 р. на суму 1 554, 66 грн., № 237 від 01.02.2013 р. на суму 26 771, 82 грн., № 238 від 28.02.2013 р. на суму 7 871, 04 грн., № 239 від 28.02.2013 р. на суму 47 472, 72 грн., № 240 від 28.02.2013 р. на суму 48 056, 16 грн., № 282 від 13.03.2013 р. на суму 19 533, 36 грн., № 318 від 19.03.2013 р. на суму 31 202, 52 грн., № 345 від 28.03.2013 р. на суму 66 843, 30 грн., № 356 від 28.03.2013 р. на суму 18 499, 98 грн., № 440 від 12.04.2013 р. на суму 35 125, 09 грн., № 474 від 17.04.2013 р. на суму 38 788, 49 грн., № 532 від 23.04.2013 р. на суму 60 982, 91 грн., № 559 від 24.04.2013 р. на суму 913, 70 грн., № 603 від 29.04.2013 р. на суму 6 158, 40 грн., № 655 від 14.05.2013 р. на суму 45 165, 49 грн., № 671 від 16.05.2013 р. на суму 100 822, 00 грн., № 702 від 22.05.2013 р. на суму 73 301, 15 грн., № 749 від 27.05.2013 р. на суму 12 573, 55 грн., № 814 від 04.06.2013 р. на суму 86 197, 85 грн., № 845 від 11.06.2013 р. на суму 95 305, 76 грн., № 851 від 11.06.2013 р. на суму 16 470, 29 грн., № 907 від 19.06.2013 р. на суму 102 317, 93 грн., № 963 від 01.07.2013 р. на суму 9 062, 14 грн., № 995 від 02.07.2013 р. на суму 217 090, 38 грн., № 1009 від 03.07.2013 р. га суму 33 838, 97 грн., № 1012 від 04.07.2013 р. на суму 1 800, 00 грн., № 1014 від 04.07.2013 р. на суму 22 011, 74 грн., № 1015 від 04.07.2013 р. на суму 43 037, 21 грн., № 1063 від 12.07.2013 р. на суму 587, 20 грн., № 1092 від 17.07.2013 р. на суму 3 905, 24 грн., № 1093 від 17.07.2013 р. на суму 61 345, 44 грн., № 1110 від 22.07.2013 р. на суму 1 868, 40 грн., № 1111 від 22.07.2013 р. на суму 807, 19 грн., № 1112 від 22.07.2013 р. на суму 4 141, 44 грн., № 1113 від 22.07.2013 р. на суму 114 955, 99 грн., № 1122 від 23.07.2013 р. на суму 16 163, 81 грн., № 1157 від 29.07.2013 р. на суму 26 373, 28 грн., № 1158 від 29.07.2013 р. на суму 188, 93 грн., № 1187 від 31.07.2013 р. на суму 55 407, 36 грн., № 1239 від 06.08.2013 р. на суму 4 608, 00 грн., № 1240 від 06.08.2013 р. на суму 114 944, 39 грн., № 1241 від 06.08.2013 р. на суму 48 041, 83 грн., № 1287 від 06.08.2013 р. на суму 4 731, 60 грн., № 1282 від 12.08.2013 р. на суму 257, 72 грн., № 1305 від 16.08.2013 р. на суму 31 903, 81 грн., № 1341 від 22.08.2013 р. на суму 46 466, 90 грн., № 1437 від 30.08.2013 р. на суму 100 135, 07 грн., № 1540 від 16.09.2013 р. на суму 69 398, 56 грн., № 1581 від 20.09.2013 р. на суму 5 543, 88 грн., № 1602 від 24.09.2013 р. на суму 59 288, 40 грн., № 1607 від 25.09.2013 р. на суму 957, 14 грн., № 1639 від 30.09.2013 р. на суму 59 182, 84 грн., № 1645 від 30.09.2013 р. на суму 52 769, 76 грн., № 1652 від 01.10.2013 р. на суму 1 044, 00 грн., № 1727 від 07.10.2013 р. на суму 10 173, 98 грн., № 1737 від 08.10.2013 р. на суму 60 784, 45 грн., № 1752 від 09.10.2013 р. на суму 1 178, 50 грн., № 1764 від 14.10.2013 р. на суму 19 460, 90 грн., № 1772 від 15.10.2013 р. на суму 9 976, 79 грн., № 1788 від 17.10.2013 р. на суму 6 809, 44 грн., № 1818 від 22.10.2013 р. на суму 2 262, 92 грн., № 1820 від 22.10.2013 р. на суму 39 503, 16 грн., № 1828 від 23.10.2013 р. на суму 8 394, 54 грн., № 1903 від 31.10.2013 р. на суму 42 944, 26 грн., № 1907 від 31.10.2013 р. на суму 63, 00 грн.

До матеріалів справи також долучено копії рахунків-фактур, які позивач виставляв позивачу для оплати поставленого товару, а також довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, які видавались відповідачем.

Під час дослідження вищенаведених видаткових накладних судом встановлено, що видаткові накладні № 1903 від 31.10.2013 р. на суму 42 944, 26 грн. та № 1907 від 31.10.2013 р. на суму 63, 00 грн. не підписані з боку відповідача.

Як зазначає позивач, вони були передані відповідачу, однак той їх не повернув.

Досліджуючи питання щодо того, чи було все ж таки поставлено товар за вказаними накладними позивачем відповідачу, суд враховує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відносно вказаних спірних господарських операцій позивачем було складено податкові накладні № 227 від 31.10.2013 р. та № 229 від 31.10.2013 р.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідні податкові накладні, у зв'язку з цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту.

Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірними поставками відповідачем суду не надано. Також, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано.

Зазначені обставини свідчать про те, що відповідач отримав товар за спірними накладними.

Крім того, суд в даному випадку також бере до уваги представлені позивачем до матеріалів справи складені відповідачем довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 79 від 31.10.2013 р., яка містить посилання на рахунок № 1972 від 31.10.2013 р., що виписувався відносно накладної № 1903 від 31.10.2013 р., та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 80 від 31.10.2013 р., яка містить посилання на рахунок № 1977 від 31.10.2013 р., що виписувався відносно накладної № 1907 від 31.10.2013 р.

Так, відповідно до п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., в редакції від 01.06.2008 р., довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Відповідно до п. 10 вказаної Інструкції особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі. Невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності. Про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності. Повернуті невикористані довіреності гасяться надписом «невикористана» і зберігаються протягом строку, встановленого для зберігання первинних документів.

В даному випадку, відповідач не заперечує проти факту отримання товару за всіма вищенаведеними накладними, в тому числі № 1903 від 31.10.2013 р. та № 1907 від 31.10.2013 р., і при цьому не наводить жодних пояснень, як вказані довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей опинились у позивача, окрім як випадку передачі спірного товару, як і не надає доказів їх невикористання та погашення у встановленому порядку.

Враховуючи все вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідний товар за вказаними накладними було поставлено позивачем відповідачу.

У свою чергу, як вбачається з наданих до матеріалів справи Довідки ПАТ «Кредит Європа Банк» № 451/10 від 27.02.2014 р., Довідки АТ «Райффайзен Банк Аваль» № С11-0000-157-01/191 від 03.03.2014 р. та № С11-0000-157-01/184 від 27.02.2014 р., відповідач перерахував позивачу в оплату поставного за спірним Договором товару 2 857 964, 36 грн.

Таким чином, у відповідача утворився борг перед позивачем в сумі 248 172, 19 грн.

Оскільки відповідач повного розрахунку з позивачем не здійснив, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

При укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що покупець зобов'язаний повністю розрахуватись за кожну партію товару наступним чином: 100 % від загальної вартості партії товару попередня оплата, яка здійснюється на підставі виставленого р/ф після узгодження сторонами заявки (п. 6.2. Договору).

З аналізу вказаного пункту Договору вбачається, що згадуваний у ньому рахунок-фактуру сторони не визначили відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим його ненадання у будь-якому випадку у відносинах між сторонами цього спору не може вважатись простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відповідно наявність або відсутність рахунків-фактур не звільняє відповідача від обов'язку сплатити заборгованість.

При цьому, сторони не визначили й строку, протягом якого до дати поставки мала бути внесена відповідачем попередня оплата замовленої партії товару.

З матеріалів справи вбачається, що рахунки для оплати виставлялись позивачем відповідачу, однак при цьому, поставки здійснювались позивачем в тому числі й за відсутності попередньої оплати відповідних партій товару.

Враховуючи зазначене, визначаючись зі строком виконання зобов'язання з оплати товару за спірним Договором, суд приходить до висновку, що з урахуванням вищевказаних умов Договору та приписів ст. 692 ЦК України, відповідач мав оплатити такий товар не пізніше дати його прийняття.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 7 864, 97 грн. пені, 41 621, 63 грн. 20 % річних та 248, 17 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові № 910/2224/13 від 02.10.2013 р., положення ч. 6 ст. 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Пунктом 8.2. Договору сторони визначили, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар, визначених п. 6.2. цього Договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який стягується пеня, від вартості неоплаченої частини товару за кожний день затримки платежу, двадцять процентів річних з простроченої суми, а також суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочки.

Позивач нарахував відповідачу 7 864, 97 грн. пені, 41 621, 63 грн. 20 % річних та 248, 17 грн. інфляційних втрат.

Перевіряючи розрахунки позивача, суд відзначає, що пеню та відсотки річні ним нараховано вірно, однак інфляційні втрати занижено внаслідок методологічних помилок.

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997р.).

В даному випадку позивач нарахував інфляційні втрати на суму боргу в розмірі 248 172, 19 грн. за період з 01.11.2012 р. по 16.12.2013 р., визначивши сукупний індекс інфляції в розмірі 1, 001.

Водночас, слід відзначити, що нарахування інфляційних втрат мало здійснюватись відносно кожної спірної накладної окремо, так як відносно кожної такої накладної прострочення зобов'язання з оплати товару почалось в різні періоди.

Нарахування за невірною методикою призвело до заниження позивачем суми інфляційних втрат, однак, враховуючи відсутність заяви про вихід за межі позовних вимог, суд задовольняє в цій частині позовні вимоги саме в сумі, визначеній позивачем.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставлених йому позивачем товарів, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

При цьому, суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

При цьому, відповідно до змісту ч. 2 ст. 218 ГК України не є надзвичайними та невідворотними такі обставини, як порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аксона» (03170, місто Київ, бульвар Кольцова, будинок 5, квартира 190; код ЄДРПОУ 38272028) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маядо» (07442, Київська область, Броварський район, селище міського типу Велика Димерка, вулиця Радгоспна, будинок 38; код ЄДРПОУ 35843786) 248 172 (двісті сорок вісім тисяч сто сімдесят дві) грн. 19 коп. основного боргу, 7 864 (сім тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн. 97 коп. пені, 41 621 (сорок одну тисячу шістсот двадцять одну) грн. 63 коп. 20 % річних, 248 (двісті сорок вісім) грн. 17 коп. інфляційних втрат та 5 958 (п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 14 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.04.2014 р.

Суддя В.С. Ломака