Постанова

від 15.04.2014 по справі 2а-15062/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 квітня 2014 року № 2а-15062/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Маклай Юта», Товариство з обмеженою відповідальністю «Каміа Плюс» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (надалі також - відповідач), треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Маклай Юта», Товариство з обмеженою відповідальністю «Каміа Плюс» , в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва від 25.01.2012р. №0000082320;

- визнати частково протиправним та скасувати частково податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва від 25.01.2012р. № 0000092320 в частині збільшення грошового зобов'язання на суму 4161633,0 грн.;

- визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва від 25.01.2012р. №0000102320;

- визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва від 25.01.2012р. №0000112320.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва 18.02.2013р., залишеною без змін, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013р. у справі №2а-15062/12/2670 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія» відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.02.2014р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія» задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва 18.02.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013р. у справі №2а-15062/12/2670 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.03.2014р. справу передано на розгляд судді Качуру І.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.03.2014р. справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

08.04.2014р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням доводів суду касаційної інстанції, викладеної в Ухвалі Вищого адміністративного суду України, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія» зареєстроване в якості юридичної особи Подільською районною у місті Києві державною адміністрацією 23.06.2004, код ЄДРПОУ 33052684, місцезнаходження: м. Київ, вул. Г.Сковороди, 21/16. До основних видів діяльності позивача за КВЕД належить: 53.40.0 «Організація перевезень вантажу», 60.10.2 «Діяльність вантажного залізничного транспорту» та 63.11.0 «Транспортне оброблення вантажів».

Позивач є платником ПДВ згідно свідоцтва від 29.10.2009 № 100251326.

Позивачу видана ліцензія Міністерства транспорту та зв'язку України «Надання послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом» серії АВ № 416577 від 22.07.2010р., строк дії якої необмежений.

Судом встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Центральна транспортна компанія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з період з 01.10.2010 по 30.09.2011рр.

За результатами перевірки складено акт № 535/23-205/3305268 від 31.12.2011р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства України, а саме: пп. 14.1.36 а. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.5.1 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 13 п. 150.1 ст. 150 ПК України, наказу ДПА України від 28.02.2011 №114 «Про затверджені форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства», що призвело ; заниження податку на прибуток на загальну суму 1 379 657,00 гри.» в тому числі, і періодах: 2 квартал 2011 року - 237 527,00 грн., 2-3 квартал 2011 року - 1 379 657, 00 грн. квартал 2011 року - 1 142 130,00 грн.) та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 4 185 190,00 грн., у тому числі, періодах: 2-3 квартал 2011 року - 4 185 190,00 грн.; п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 232 563.00 грн., в тому числі, по періоді травень 2011 року - 56 533.00 грн., червень 2011 року - 176 030,00 грн., та завищення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до скла податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 455 700,00 грн., в тому числі по періодах: вересень 2011 року - 455 700,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

1) № 0000102320 від 25.01.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 232 564,00 грн. (в тому числі, основний платіж - 232 563,00 грн. та 01,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) № 0000092320 від 25.01.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за 2-3 квартали 2011 року на 4 185 190,00 грн.;

3) № 0000082320 від 25.01.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 399 709,00 грн. (в тому числі, основний платіж -767,00 грн. та 79 942,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

4) № 0000112320 від 25.01.2012, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за вересень 2011 року на 455 700,00 грн.

Як слідує із матеріалів справи, за результатами адміністративного оскарження скасовано податкове повідомлення-рішення №0000082320 від 25.01.2012р. в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 79 942,00 грн., в іншій частині - залишено без змін, решта податкових повідомлень-рішень залишені без змін.

В обґрунтування правомірності спірних податкових повідомлень рішень, відповідач покликався на те, що позивачем, в порушення вимог податкового законодавства, було неправомірно сформовані валові витрати, а також завищено податковий кредит з ПДВ за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Маклай Юта» у зв'язку з нікчемністю угоди, укладеної з даним контрагентом, оскільки позивачем вказані операції проведено без мети реального настання правових наслідків. Такий висновок контролюючого органу мотивований тим, що згідно аналізу податкової звітності контрагент позивача (ТОВ «Маклай Юта») за місцезнаходженням не знаходиться та у підприємства відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, відсутні основні фонди, трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Крім того, згідно відповіді на запит податкового органу щодо надання інформації відносно власника вагонів, які передані ТОВ «Маклай Юта» в оренду позивачу, за даними Єдиної електронної картотеки клієнтів залізничного транспорту Укрзалізниці наведені у запиті вагони зареєстровані на ТОВ «Каміа плюс».

Суд не погоджується з такими доводами відповідача, з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що 07 лютого 2011 року між ТОВ «Центральна транспортна компанія» (орендар) та ТОВ «Маклай Юта» (орендодавець) укладено договір оренди № 101/11-04ПВ, предметом якого є передача орендарю у тимчасове платне користування на умовах оренди технічно справний та комерційно придатний рухомий склад. Пунктом 1.2 договору визначено, що переданий в оренду рухомий склад має право курсувати по ж/д дорогам України, країн СНД та Балтики. Строк дії договору - до 31.12.2011 р.

Відповідно до п. 4 договору орендна плата складає 266, 67грн. в т.ч. ПДВ 53,33 грн. за добу з 1 одиниці рухомого складу (вагону). Додатковою угодою № 1 від 18.05.2011 до договору встановлена орендна плата у розмірі 320,00 грн. в т.ч. ПДВ 53,33 грн., № 2 від 01.06.2011 -348,00 грн. в т.ч. ПДВ 58,00 грн., № 3 від 01.07.2011 - 420,00 грн. в т.ч. ПДВ 70,00 грн., № 4 від 01.06.2011 - 480,00 грн. в т.ч. 80 грн., № 5 від 01.10.2011 - 549,00 грн. в т.ч. ПДВ 91,5 грн.

Визначений у договорі рухомий склад у загальній кількості 105 одиниць (вагони моделі 12-9745) згідно вказаного договору оренди були передані в користування ТОВ «Центральна транспортна компанія», що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі рухомого складу в оренду від 11.02.2011 № 01/1 та № 01/2, від 17.02.2011 № 01/3, від 18.02.2011 № 01/4, від 02.04.2011 № 01/5, від 03.04.2011 № 01/6, від 20.05.2011 № 01/7, від 06.06.2011 № 01/8 та від 04.06.2011 № 01/9. При цьому, матеріалами даної справи підтверджується також факт повернення позивачем орендних вагонів контрагенту після закінчення договору оренди, зокрема матеріали справи містять акти про повернення рухомого складу із оренди.

«Маклай Юта» на адресу ТОВ «Центральна транспортна компанія» виписано наступні накладні: №1 від 31.05.2011р. всього на суму з ПДВ 339 200грн., №1 від 06.06.2011р. на суму 835 200грн., №4 від 30.06.2011р. на суму 220 980грн., №3 від 08.07.2011р. на суму 569 №2 від 11.07.2011р. на суму 577 100грн., №3 від 31.07.2011р. на суму 220 980грн., №1 від 10.08.2011р. на суму 325 860грн., №2 від 11.08.2011р. на суму 546 840грн., №3 від 15.08.2011р. на суму 273 420грн., №5 від 31.08.2011р. на суму 220 980грн.

Як слідує із матеріалів справи, позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ включено витрати на оренду на піввагонів в сумі 688 263грн., в тому числі по періодам: травень 2011 року - 56533грн., червень 2011 року - 176030грн., липень 2011 року - 227850грн., серпень 2011 року - 227850грн.

Разом з тим, відповідач за результатами перевірки дійшов до висновку про нікчемність Договору від 07 лютого 2011 року №№ 101/11-04ПВ з посиланням на відомості, викладені у листі Державної адміністрації залізничного транспорту України №ЦЗИ-12/2620 від 28.12.2011р., листі ТОВ «Каміа Плюс» від 29.12.2011р. № 1508, а також інформації з бази даних АІС «Контрагенти», висновку про відсутність у ТОВ «Маклай Юта» складських приміщень, транспортних засобів при штаті в одну особу, висновок про відсутність ТОВ «Маклай Юта» за адресою реєстрації.

Суд не погоджується з вищевикладеними висновками податкового органу, з огляду про наступне.

Так, відсутність складських приміщень, транспортних засобів та штат ТОВ «Маклай Юта» - 1 особа, в даному випадку не може бути підставою нікчемності правочину, адже для виконання вимог Договору оренди (передача в оренду вагонів на залізничній станції) наявність складських приміщень та автотранспорту необов'язкова та економічно необґрунтована. ТОВ «Маклай Юта» не виробляє самостійно залізничні вагони, не ремонтує їх і не зберігає на складах. Залізничні вантажні вагони не зберігаються на складських приміщеннях, а постійно курсують залізничними коліями, або відстоюються на станції приписки. Переміщення вагонів по коліям здійснюється за допомогою локомотива з машиністом - і здійснює це монополіст-перевізник - Укрзалізниця.

Водночас, в ході судового розгляду справи встановлено, що на момент вчинення Договору оренди до ЄДР не було внесено запис про відсутність ТОВ «Маклай Юта» за місцезнаходженням (стан платника 9).

Відповідно до частин 1, 3 статті 18 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, відповідно до Довідки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 31.01.2012р., ТОВ «Маклай Юта» протягом 2011 року підтверджувало відомості про юридичну особу, які містяться у Єдиному державному реєстрі, зокрема: 02.09.2011р. внесено запис 10681060020267615 та 28.09.2011р. внесено запис 10681060003026761. Станом на 11.04.2012р. в ЄДР наявний запис «Дата та назва останньої реєстраційної дії - 13.03.2012р. Підтвердження відомостей про юридичну особу». Тобто ТОВ «Маклай Юта» підтверджувало відомості про те, що місцезнаходження підприємства є: м. Київ, вул. Голосіївська, буд.7, корпус 3. Підприємство не перебуває в процесі припинення.

Водночас, доводи відповідача про нікчемність Договору від 07 лютого 2011 року № 101/11-04ПВ не відповідають приписам Цивільного кодексу України та матеріалам справи.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З наведеного вбачається, що чинне законодавство не наділяє податковий орган повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними, недійсність вчиненого позивачем правочину законом прямо не встановлена, то такий правочин відносяться до оспорюваних, а тому викладені в акті перевірки висновки відповідача про нікчемність цього правочину є безпідставним та не носить правового підґрунтя.

Разом з тим, щодо доводів відповідача про відсутність взаємовідносин ТОВ «Маклай Юта» із власником вагонів ТОВ «Каміа Плюс», під час розгляду справи встановлено наступне.

Зокрема, щодо підтвердження безпосередньо права власності на спірні вагони ТОВ «Каміа Плюс» надано до суду договори поставки № ДГ-0000001 від 27.12.2010р. та №ДГ-0000002 від 18.01.2011р., укладені між ТОВ «Промвагонтранс» (Постачальник) та ТОВ «Каміа Плюс»(Покупець), Акти прийому-передачі, згідно яких ТОВ «Каміа Плюс» були прийняті у власність вагони за вказаними договорами, технічні паспорти кожного з вагонів, довідка зі Служби статистики ДТГО «Південно-західна залізниця» з якої вбачається, що полу-вагони моделі 12-9745 у кількості 105 одиниць зареєстровано за ТОВ «Каміа Плюс». При цьому, відповідачем під час розгляду справи не заперечувався та визнавався той факт, що вагони у кількості 105 штук є власністю ТОВ «Каміа Плюс».

З матеріалів справи також вбачається, що в період дії договору між позивачем та ТОВ «Маклай Юта», останнє орендувало зазначені полу-вагони на підставі контрактів: № 02/02 від 02.02.2011р. з компанією «Наrper Financial Resourcer Соrр.», контракту №15/05 від 15.05.2011 р. з «DIAMOND SPHERE LIMSTED», договору № 29/09 від 29.09.2011 р. з ТОВ «Нерейінтертранс», право на укладання яких не заперечується сторонами та третіми особами та, більш того, визнається та підтверджується власником полу-вагонів, у т.ч. щодо використання полу-вагонів позивачем.

Зазначені особи, у свою чергу, також підтвердили у своїх повідомленнях, відповідно від 27.09.2012 р., 24.09.2012 р. та 02.10.2012 р., відносини з передачі вагонів в оренду ТОВ «Маклай Юта» в період дії договору останнього з позивачем. При цьому, у листі від 30.01.2012 р. на адресу ТОВ «Маклай Юта» компанія «DIAMOND SPHERE LIMSTED» зазначила, що дана компанія має першочергове право отримання в оренду належних ТОВ «Каміа Плюс» вагонів згідно із наданням нерезидентом позики ТОВ «Каміа Плюс» на придбання даних залізничних вагонів.

Більш того, на спростування викладених в акті перевірки доводів ДПІ щодо відсутності права контрагента позивача ТОВ «Маклай Юта» використовувати зазначені вагони, що належать ТОВ «Каміа Плюс», здавати їх в суборенду тощо, позивачем надано до суду довіреність ТОВ «Каміа плюс» №103 від 08.02.2011 р. (щодо відносин з використання позивачем вагонів в рамках вищезгаданого договору № 101/11-04ПВ від 07.02.2011 р.), яка отримана залізницями, що ними і підтверджується, лист ТОВ «Каміа Плюс» № 123 від 10.02.2011р., згідно якого власник вагонів гарантує організацію роботи та матеріальну відповідальність ТОВ «Маклай Юта», підтверджує право ТОВ «Маклай Юта» організовувати роботу та здавати в орендне користування вагони власником яких є ТОВ «Каміа Плюс», у т.ч. і передачу в орендне користування їх позивачу.

В контексті вищенаведеного та щодо фактичного виконання позивачем та ТОВ «Маклай Юта» умов договору, фактичного використання позивачем зазначених вище вагонів у власній господарській діяльності та сплати орендної плати за таке користування, під час розгляду справи позивач зазначив, що використовував орендовані вагони для надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом на користь ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» та надав докази на підтвердження цього.

Зокрема, позивачем до матеріалів справи надано: акти виконання робіт позивачем, пов'язаних із перевезенням вантажів ВАТ «Запоріжсталь»; розрахунки сум витрат експедитора з організації перевезення вагонів у порожньому стані та винагороди експедитора; розрахунки вартості послуг з організації процесу перевезення вантажів ВАТ «Запоріжсталь» у вагонах експедитора (позивача); накладні з відмітками залізниць та митниць; відомості вагонів тощо.

Окрім того, матеріали справи містять довідку ВАТ «Запоріжсталь» № 1963-01/У від 01.10.2012р., згідно якої останнє підтверджує фактичне виконання позивачем операцій з перевезення вантажів на користь ВАТ «Запоріжсталь» у вагонах власності ТОВ «Каміа Плюс» у загальному об'ємі 62014,614 тонн, 1069 вагонооперацій, підтверджує факт проведення розрахунків із позивачем за залучення рухомого складу під перевезення вантажу у розмірі 3 011 265,00 грн. та відшкодування витрат на сплату ж.д. тарифу за перевезення вантажів в орендованих вагонах у сумі 1 196 813,42 грн. Матеріали справи також містять підтвердження від ДП «Придніпровська залізниця» та ДП «Одеська залізниця» про виконання у спірному періоді операцій з вагонами ТОВ «Каміа Плюс»від імені ТОВ «Центральна транспортна компанія» (позивача). В контексті наведеного також надано залізничні накладні, де позивача визначено користувачем вагонів.

Згідно з пп. 14.1.181 ц.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Правила формування податкового кредиту платниками ПДВ визначені ст.198 ПК України. А за змістом пп. 14.1.18 п.4.1 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, «кий здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а

також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст.198 ПК України).

Підпункт 198.6 ст.198 ПК України, який також зазначений в якості порушення в оскаржуваних Рішеннях, забороняє включати до податкового кредиту суми, не підтверджені податковими накладними. Як вбачається з Акту, перевіркою не встановлено фактів включення сум ПДВ до податкового кредиту звітного періоду, не підтверджених податковими накладними.

Враховуючи вищенаведені положення податкового законодавства, суд наголошує на тому, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Крім того, аналізуючи наведені законодавчі приписи, суд дійшов до висновку, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх, використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку і платника податків.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В ході судового розгляду справи підтверджено, що позивачем дотримані законні підстави формування податкового кредиту по ПДВ, визначені ст.198 ПК України, тому правомірно під час складання Декларацій з ПДВ у рядку 10.1 «підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та нульовою ставкою» Товариством, на підставі податкових накладних ТОВ «Маклай Юта», було задекларовано показники на загальну суму 688263,0 грн., в тому числі в травні 2011 на суму 56533,0 грн., в червні 2011 на суму 176030,0 грн. Відтак, задекларовані на законних підставах суми податкового кредиту вплинули на результат розрахунку різниці між сумою податкових зобов'язань і податкового кредиту. Відсутність факту завищення податкового кредиту має наслідком відсутність факту заниження ПДВ на цю ж суму.

Також, позивачем правомірно визначено в Декларації з ПДВ у рядку 10.1 «підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та нульовою ставкою» сплачений ПДВ в липні 2011 на суму 227850,0 грн., в серпні 2011 на суму 227850,0 грн. на підставі податкових накладних ТОВ «Маклай Юта». Задекларовані на законних підставах суми податкового кредиту вплинули на результат розрахунку різниці між сумою податкових зобов'язань і податкового кредиту.

Відповідно до п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п.200.3. ст.200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Доводи відповідача проте, що до складу другого кварталу 2011 року включається виключно від'ємне значення об'єкту оподаткування отримане суб'єктами господарювання за результатами здійсненої господарської діяльності за перший квартал 2011 року без врахування від'ємного значення, що перейшло до складу першого кварталу 2011 року, з попередніх періодів, спростовані, з огляду про наступне.

Відповідно до підрозділу 4 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, застосування Розділу III «Податок на прибуток підприємств» починається з 01 квітня 2011 року. У І кварталі 2011 року діяв Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР (далі - Закон), згідно статті 3 якого, об'єкт оподаткування, визначений як прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: - суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У пункті 22.4. Прикінцевих положень Закону передбачалось, що у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом. Відповідно до абзацу першого пункту 22.4. Закону у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховувалося 20 % суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 01 січня 2010 року.

Порядок урахування від'ємного значення об'єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів з 01.04.2011 р. встановлений статтею 150 Податкового кодексу України, де зазначено, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Разом з тим пункт 3 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств у 2011 році» Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України встановлює, що пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: - якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення. Це застереження базувалося на тому, що розрахунок першого кварталу 2011 року є кінцевим результатом розрахунку об'єкта оподаткування (аналогічно як річний розрахунок) за законом, який втратив чинність.

Таким чином системний аналіз вищевказаних норм свідчить про те, що до складу витрат другого календарного кварталу 2011 року підлягає включенню від'ємне значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року. Причому, розрахунок суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року здійснюється з урахуванням сум від'ємного значення, що утворилися станом на 01 січня 2011 року у попередніх податкових періодах.

Вищевикладене в сукупності свідчить про те, що позивачем сформувало податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому орендодавцем. Із зазначеного випливає, що суму податкового кредиту та, відповідно, суму бюджетного відшкодування позивачем сформовано правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної орендної плати, сплаченої орендодавцеві. Відтак, позивач мав всі законні підстави включити обчислений згідно з вимогами законодавства залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, відповідно, за серпень і вересень 2011.

Таким чином, висновки акту щодо порушення позивачем вимог ПК України є безпідставними і спростовуються фактичними обставинами справи. Донарахування відповідачем позивачу грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 232564,0 грн. згідно рішення №0000102320 року та зменшення позивачу від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 455700,0 грн. рішенням №0000112320 є неправомірним.

Згідно із ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 69-71, 94, 128, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва від 25.01.2012р. №0000082320.

Визнати частково протиправним та скасувати частково податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва від 25.01.2012р. №0000092320 в частині збільшення грошового зобов'язання на суму 4161633,0 грн.

Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва від 25.01.2012р. №0000102320.

Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва від 25.01.2012р. №0000112320.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 2146, 00 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна транспортна компанія» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України .

Суддя І.А. Качур