Рішення

від 03.04.2014 по справі 201/2666/14-ц

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

справа № 201/2666/14-ц

пр. 2/201/1094/2014

РІШЕННЯ

іменем України

03 квітня 2014 р. м. Дніпропетровськ

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Нижник І.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Домальчук С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №37» про поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом та, з урахуванням уточнень, просить поновити його на роботі на посаді бухгалтера в Комунальному підприємстві «Житлово-експлуатаційне підприємство N037» Дніпропетровської міської ради та стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.09.2013 р. до дня поновлення на роботі, який на день уточнень позовних вимог становить 25259, 85 грн.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на те, що 17.09.2013 р. рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області по справі №22-ц/774/8951/13 вирішено поновити ОСОБА_1 на займаній посаді бухгалтера та виплатити 18898,11 грн. коштів за час вимушеного прогулу. Наказом Відповідача №74 від 18.09.2013 р. Позивач був поновлений на роботі та допущений до виконання службових обов'язків з 19.09.2013 р. Про видання цього наказу ОСОБА_1 повідомлено листом №314-а від 18.09.2013 р., який отриманий Позивачем лише 25.09.2013 р., що не тільки підтверджується конвертом із відміткою про відправлення та поштовим повідомленням про отримання, а й встановлено преюдиційними рішенням (стор.2, абз.7) Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 19.12.2013 р. та ухвалою (стор.2 абз.6 ухвали) Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.02.2014 р. по справі №201/14515/13-ц (22ц-/774/1656/14). Водночас, наказом №112-к ОСОБА_1 звільнено за прогул у зв'язку з відсутністю на роботі 19.09.2013 та 20.09.2013 р.

В судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги свого довірителя підтримав у повному обсязі згідно до викладеного у позовній заяві та додав, що звільнюючи позивача за прогул, тобто застосовуючи до нього дисциплінарне стягнення, відповідач навіть не зажадав від нього письмового пояснення щодо причин невиходу на роботу, що теж є порушенням трудового законодавства.

Представник Відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на те, що Позивач був обізнаний про рішення суду щодо його поновлення на роботі з дня його винесення, оскільки був присутній при його оголошенні. Крім того, його повідомляли телефоном про винесення наказу №74 від 18.09.2013 р. про його поновлення на роботі з 19.09.2013 р., але він не виходив на роботу жодного дня після його поновлення на роботі. Крім того, просила врахувати, що Позивач подав заяву про його звільнення за власним бажанням, що свідчить про відсутність у нього намірів працювати в Комунальному підприємстві «Житлово-експлуатаційне підприємство N037» Дніпропетровської міської ради.

Вислухавши сторони та дослідивши письмові докази, подані ними для залучення до матеріалів справи з увагою на їх належність, допустимість та взаємний зв'язок між ними, суд встановив наступні обставини та визначив відповідно до них такі правовідносини.

17.09.2013 р. рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області по справі №22-ц/774/8951/13 вирішено поновити ОСОБА_1 на займаній посаді бухгалтера та виплатити 18898,11 грн. коштів за час вимушеного прогулу (а.с.7-10). Наказом Відповідача №74 від 18.09.2013 р. Позивач був поновлений на роботі та допущений до виконання службових обов'язків з 19.09.2013 р. (а.с.17) Про видання цього наказу ОСОБА_1 повідомлено листом №314-а від 18.09.2013 р. (а.с.18), який отриманий Позивачем лише 25.09.2013 р., що не тільки підтверджується конвертом із відміткою про відправлення та поштовим повідомленням про отримання (а.с.19), а й встановлено преюдиційними рішенням (стор.2, абз.7) Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 19.12.2013 р. (а.с.11-13) та ухвалою (стор.2 абз.6 ухвали) Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.02.2014 р. по справі №201/14515/13-ц (22ц-/774/1656/14) (а.с.14-16). Водночас, наказом №112-к від 18.10.2013 р. ОСОБА_1 звільнено за прогул у зв'язку з відсутністю на роботі 19.09.2013 та 20.09.2013 р. (а.с.20).

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, законодавчо врегульовані наступним чином:

У відповідність до ч.6 ст.43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У відповідність до ст.2 Кодексу законів про працю України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

У відповідність до ст.2-1 Кодексу законів про працю України, Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

У відповідність до ч.1 ст.3 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

У відповідність до ст.4 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідність до ч.6 ст.5-1 Кодексу законів про працю України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Водночас, у відповідність до п.4 ст.40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У відповідність до ч.1 ст.43 Кодексу Законів про працю України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У відповідність до ст.147 Кодексу законів про працю України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана;

2) звільнення.

У відповідність до ч.ч.1,3 ст.149 Кодексу законів про працю України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

У відповідність до п.2 ч.1 ст.232 Кодексу законів про працю України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

У відповідності до ст.235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оцінюючи докази по справі у їх сукупності, співставленні між собою та наведеними законодавчими нормами, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтями 27, 46 ЦПК України передбачено, що обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з вищенаведених законодавчих норм, визначальним чинником, який дає підстави для кваліфікації невиходу працівника на роботу як прогулу є відсутність поважних причин невиходу працівника на роботу. На це вказує й Верховний Суд України у п.24 своєї постанови №9 від 06.11.92 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», зазначивши, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

В даному ж випадку позивач звільнений за прогул 19.09.2013 р. та 20.09.2013 р., але відповідачем не доведено, що позивач був обізнаний про необхідність виходу на роботу в ці дні, оскільки документально та вищезгаданими судовими рішеннями підтверджено, що про існування наказу №74 від 18.09.2013 р. про поновлення позивача на роботі та допущений до виконання службових обов'язків з 19.09.2013 р. він дізнався лише 25.09.2013 р. Тобто, причина невиходу позивача на роботу в зазначені дні має бути визнана поважною, оскільки ч.1 ст.57 Конституції України гарантує право кожного знати про свої права та обов'язки, а позивач про свій обов'язок приступити до роботи саме 19.09.2013 р. та виходити на роботу в цей день та наступного дня - 20.09.2013 р., не знав. Доходячи до такого висновку, суд не може погодитися із доводами представника відповідача про те, що позивач був присутній під час проголошення судового рішення про його поновлення на роботі та знав про те, що він на роботі поновлений, а відповідно, повинен був стати до роботи в зазначені дні. Така правова позиція не узгоджується із порядком виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі. Так, виконання рішення про поновлення на роботі відбувається в порядку, передбаченому Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5. Виконавчий документ про поновлення незаконно звільненого працівника виконується негайно. Виконання вважається завершеним з моменту фактичного допущення працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного наказу органу, який прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Такий наказ може бути виданий цим органом й самостійно, без втручання виконавчої служби, як це й було в даному випадку. Але у будь-якому разі, поновлення на роботі на підставі рішення суду оформлюється шляхом видання наказу органу, який прийняв незаконне рішення про звільнення працівника, який, відповідно, має бути доведений до відома незаконного звільненого працівника, після чого тільки й виникає обов'язок останнього щодо виходу на роботу.

Окрім того, відповідач, в порушення вимог ч.1 ст.149 Кодексу законів про працю України, не зажадав від позивача до застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення письмового пояснення.

З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що звільнення позивача відбулося в порушення вимог закону, у зв'язку з чим позовна вимога про поновлення на роботі підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до встановленого рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17.09.2013р. по справі №201 /6448/13-ц (22ц-774/8951/13) середньоденна заробітна плата складає 187,11 грн, середньомісячна - 3 742, 25 грн. З дня незаконного звільнення позивача (19.09.2013 р.) по час уточнення позовних вимог, станом на теперішній час (03.04.2014 р.) минуло 135 робочих днів, отже середній заробіток за цей час становить 135 х 187,11 грн = 25 259, 85 грн.

Зазначена сума підлягає стягненню на підставі ст.235 Кодексу законів про працю України та в цій частині позов теж підлягає задоволенню.

Стосовно строку звернення до суду та позовної давності в даному спорі.

Згідно до п.4 постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.92 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно ж до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В силу ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

В даному випадку позивач був звільнений наказом №112-к від 18.10.2013 р., а звернувся до суду з позовною заявою про поновлення його на роботі та стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу 03.03.2014 р., тобто ним пропущено місячний строк звернення до суду з даним позовом, встановлений ст.233 КЗпП України. Водночас, згідно до наданих матеріалів, з 25.11.2013 р. тривав судовий розгляд справи №201/14515/13ц за позовом ОСОБА_1 до КП «ЖЕП№37» ДМР: спочатку про зобов'язання внести запис про звільнення; а після повідомлення Відповідачем Позивача про звільнення останнього за прогул (29.11.2013 р. внесено запис у трудову) - про зміну підстави та дати звільнення. Розгляд даного спору завершився лише 13.02.2014 р. із прийняттям ухвали апеляційної інстанції про відмову у позовних вимогах ОСОБА_1

Враховуючи, що наведений спір між сторонами перериває перебіг місячного строку звернення до суду, а згідно з ч.3 ст.264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново (а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується), суд доходить до висновку про те, що даний позов, поданий 03.03.2014 р. є таким, що поданий в межах місячного строку, що відраховується з 13.02.2014 р.

Оскільки згідно з п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору у зв'язку з тим, що даний позов стосується поновлення на роботі та має інші вимоги, що випливають із трудових правовідносин - стягнення зарплати, то витрати по сплаті судового збору мають бути покладені на відповідача.

Враховуючи викладене, на підставі ст.43 Конституції України, ст.ст.2-4, 5 1 , 40, 43, 147, 149, 232-235 КЗпП України, ст.ст.10,11,15,57-64,88,158,159,212-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №37» про поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді бухгалтера в Комунальному підприємстві «Житлово-експлуатаційне підприємство №37» Дніпропетровської міської ради.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №37» Дніпропетровської міської ради (жм Сокіл, буд. 9, М.Дніпропетровськ, 49 000, код ЄДРПОУ 32616615) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.09.2013 р. до дня поновлення на роботі, який на день уточнень позовних вимог становить 25 259, 85 грн. (двадцять п'ять тисяч двісті п'ятдесят дев'ять гривень 85 коп).

Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційне підприємство №37» Дніпропетровської міської ради (жм Сокіл, буд. 9, М.Дніпропетровськ, 49 000, код ЄДРПОУ 32616615) на користь держави 252,6 грн. (двісті п'ятдесят дві гривні 60 коп.) в рахунок сплати судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя С.С. Федоріщев