Рішення

від 15.04.2014 по справі 910/23341/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23341/13 15.04.14

За позовом Приватного підприємства «ЗБК Буддеталь»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Металургічна Компанія»

про стягнення 69 787,65 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Долошко А.О. за довіреністю б/н від 18.11.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «ЗБК Буддеталь» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Металургічна Компанія» (далі - відповідач) про стягнення 70 974,06 грн., сплачених ним відповідачу за укладеним між сторонами Договором поставки № 2407/02 від 24.07.2013 р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 24.07.2013 р. між сторонами було укладено Договір поставки № 2407/02, за умовами якого відповідач мав здійснити поставку товару визначеного у рахунку-фактурі, зокрема № СФ-0001746 від 19.08.2013 р. на суму 81 947,35 грн. На виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу 81 947,35 грн. у якості 100 % передплати за рахунком-фактурою, в свою чергу відповідач поставив товару на загальну суму 10 973,29 грн., однак, так і не допоставив товар на суму 70 974,06 грн. Оскільки відповідач не відреагував також на претензію, надіслану позивачем, останній вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення попередньої оплати з метою захисту власних прав.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.12.2013 р. порушено провадження у справі № 910/23341/13, розгляд справи призначено на 15.01.2014 р.

У судовому засіданні 15.01.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.01.2014 р. розгляд справи, у зв'язку з на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 28.01.2014 р.

У судовому засіданні 28.01.2014 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.01.2014 р. на підставі клопотання представника позивача було продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 05.02.2014 р.

05.02.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли додаткові документи у справі.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 05.02.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/23341/13 передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.02.2014 р. суддею Любченко М.О. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її розгляд на 12.03.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р., справу № 910/23341/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., в зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/23341/13 до свого провадження, її розгляд призначено на 12.03.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/23341/13 передано для розгляду судді Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р. суддею Васильченко Т.В. прийнято справу № 910/23341/13 до свого провадження, її розгляд призначено на 12.03.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.03.2014 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 01.04.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р., справу № 910/23341/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., в зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/23341/13 до свого провадження, її розгляд призначено на 01.04.2014 р.

У судовому засіданні 01.04.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.04.2014 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 15.04.2014 р.

Представник відповідача в судове засідання 15.04.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 15.04.2014 р. від представника позивача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких він зазначає, що відповідач за спірною господарською операцією видав позивачу податкову накладну № 16 від 19.08.2013 р. на суму 81 947, 35 грн., за якою бухгалтером позивача було вирішено включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту за вересень 2013 року. В подальшому позивачем було перевірено факт реєстрації податкової накладної № 16 від 19.08.2013 р. в Єдиному реєстрі податкових накладних та встановлено факт відсутності її реєстрації, у зв'язку з чим разом з податковою декларацією за вересень 2013 року до Нововодолазької об'єднаної ДПІ було подано заяву про відмову постачальника надати податкову накладну.

Також, від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача 69 787, 65 грн. Заява мотивована бухгалтерською помилкою.

Крім того, представник позивача заявив клопотання про вихід суду за межі позовних вимог.

Судом було прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог, у зв'язку з чим вони розглядаються в її редакції.

У судовому засіданні 15.04.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.07.2013 р. між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки товару № 2407/02, відповідно до п. 1.1. постачальник зобов'язується поставити покупцю металопрокат (далі - товар), визначений в рахунках-фактурах та накладних, покупець зобов'язується прийняти такий товар та оплатити його вартість.

Згідно з п. 1.2. Договору, поставка товару за Договором здійснюється партіями. Асортимент, кількість та ціна товару кожної партії, визначається виходячи з замовлення покупця та зазначається в накладній та рахунку-фактурі, які виписуються уповноваженими особами постачальника на підставі замовлення покупця.

У відповідності до п. 2.1. Договору, товар поставляється покупцю на протязі 7 календарних днів з моменту узгодження сторонами замовлення.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що оплата за поставлений товар здійснюється покупцем шляхом оплати 100 % передплати від загальної вартості партії товару, що постачається, вартість товару зазначена в рахунку-фактурі. Оплата виставленого рахунку-фактури покупцем свідчить про узгодження сторонами асортименту, кількості та ціни товару.

Згідно з п. 9.1. Договору, він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов'язків за Договором.

Відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № СФ-001746 від 19.08.2013 р. на загальну суму 81 947,35 грн., відповідно до якого позивач мав оплатити товар: арматура ф20 А500С L=6.5-7 м в кількості 1, 723 т за ціною без ПДВ 4 608,00 грн. за одиницю, арматура ф18 А500С L=12 м в кількості 3, 000 т за ціною без ПДВ 4 608,00 грн. за одиницю, арматура ф10 А500С L=12 м в кількості 3, 000 т за ціною без ПДВ 4 641,00 грн. за одиницю, арматура ф12 А500С L=12 м в кількості 1, 500 т за ціною без ПДВ 4 625,00 грн. за одиницю, арматура ф14 А500С L=12 м в кількості 1, 500 т за ціною без ПДВ 4 625,00 грн. за одиницю, катанка 8 ст 1 КП 0-3СП/ПС бухты в кількості 1, 700 т за ціною без ПДВ 4 750,00 грн. за одиницю, катанка 6.5 ст 1 КП 0-3СП/ГС бухты в кількості 1, 700 т за ціною без ПДВ 4 750,00 грн. за одиницю, уголок 63*63*6 ст 3СП/ПС в кількості 0, 503 т за ціною без ПДВ 5 125,00 грн. за одиницю.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору ним було здійснено передоплату товару в сумі 81 947,35 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 798 від 19.08.2013 р. та довідкою Нововодолазького відділення АТ «Райффайзен Банк Аваль».

У свою чергу, відповідач виконав свій обов'язок з поставки замовленого позивачем товару частково, поставивши позивачу товар:

- арматура ф10 А500С в кількості 0, 510 т;

- арматура ф12 А500С в кількості 0, 450 т;

- арматура ф14 А500С в кількості 0, 550 т;

- кутик 63*63 в кількості 0, 420 т.

Поставка вказаної кількості продукції підтверджується наявною в матеріалах справи товарно-транспортною накладною № Р4919 від 19.08.2013 р.

При цьому, суд відзначає, що у вказаній товарно-транспортній накладній відповідачем було збільшено ціну товару у порівнянні з вказаними у попередньо виставленому рахунку-фактурою № СФ-001746 від 19.08.2013 р.: вартість арматури ф10 А500С визначена в розмірі 6150,00 грн. з ПДВ за 1 т замість 5569, 20 грн. з ПДВ з 1 т.; вартість арматури ф12 А500С визначена в розмірі 6 100, 00 грн. з ПДВ за 1 т замість 5 550, 00 грн. з ПДВ за 1 т; вартість арматури ф14 А500С визначена в розмірі 6 100, 00 грн. з ПДВ за 1 т замість 5 550, 00 грн. з ПДВ за 1 т; вартість кутика 63*63 визначена в розмірі 6 960, 00 грн. з ПДВ за 1 т замість 6 150, 00 грн. з ПДВ за 1 т.

Таким чином, вартість поставленого відповідачем позивачу товару за зміненими цінами склала 12 159,70 грн. з ПДВ.

Оцінюючи вказані дії відповідача, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні видаткові накладні щодо спірної господарської операції з поставки.

При цьому, вказана товарно-транспортна накладна, як і товар, що було поставлено на її підставі, позивачем прийняті без зауважень.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п. 11.4. вказаних Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику (п. 11.6. Правил).

Відповідно до п. 15.1. - 15.4. Правил у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4. Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними. Жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку «Особливі відмітки» і засвідчити її підписом.

Доказів того, що позивач при прийнятті спірної партії товару зафіксував свою незгоду з підвищенням відповідачем ціни такого товару у порівнянні з цінами, наведеними в попередньо виставленому рахунку-фактурі, - шляхом складання відповідно акту за підписами позивача та водія, суду не представлено.

Водночас, прийняттям спірного товару без зауважень за такою товарно-транспортною накладною, в тому числі без складання видаткової накладної, на думку суду, позивач своїми конклюдентними діями погодився зі зміною вартості вказаної вище партії товару.

Такий висновок узгоджується і з поясненнями представника позивача, наданих в судовому засіданні 15.04.2014 р., а також поданням ним заяви про зменшення розміру позовних вимог до суми 69 787,65 грн.

Досліджуючи питання цивільно-правової підстави відповідної господарської операції, суд встановив, що ні вищевказаний рахунок-фактура, ні товарно-транспортна накладна не містять посилань на спірний Договір поставки.

Водночас, слід враховувати, що матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір поставки, ні ж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Тим більше, що відповідач не заперечує проти поставки відповідного товару за таким Договором та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передавався.

Сторонами, також, не наведено жодних переконливих доводів про те, що: на виконання вимог приписів статей 208, 207, 641, 642 ЦК України будь-яка з сторін у даній справі в письмовій формі зверталася до контрагента з пропозицією укласти інший договір поставки відповідного товару; ця пропозиція містила істотні умови договору, виражала намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття і була акцептована контрагентом. При цьому, також, не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору.

Таким чином, у суду немає підстав для висновку про те, що спірні поставки відбулись на виконання іншого договору, в тому числі укладеного у спрощеній формі, ніж той, на який посилається позивач.

Відповідний правовий підхід до питання визначення підстави поставки, викладений у постановах Вищого господарського суду України від 09.06.2009 р. у справі № 54/173 та від 21.01.2010 р. у справі № 39/71.

Листом від 12.09.2013 р. за вих. № 12/9 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути кошти за недопоставлений товар, кількість, асортимент і найменування якого було наведено в рахунку-фактурі № СФ-001746 від 19.08.2013 р.

Оскільки відповідач в добровільному порядку вимог позивача не виконав, останній вирішив з метою захисту власних прав та законних інтересів звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Оскільки сторонами не було обумовлено строків поставки товару, до спірних правовідносин мають застосовуватись положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.09.2013 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою № 12/9 від 12.09.2013 р. щодо повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар, яку отримано відповідачем 04.10.2013 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Після отримання вказаної вимоги відповідач не здійснив ані поставки решти товару, ані повернув позивачу попередню оплату за непоставлений товар.

Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Також, відповідно до ч. 2. ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011 р., умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження поставки ним визначеного сторонами товару, кількість, асортимент і найменування якого було наведено в рахунку-фактурі № СФ-001746 від 19.08.2013 р., - у обсязі, який відповідає перерахованій позивачем сумі грошових коштів, у зв'язку з чим, з урахуванням встановлених вище обставин, він має повернути позивачу суму попередньої оплати в розмірі 69 787,65 грн.

При цьому, відповідачем не доведено існування обставин, які б свідчили про відсутність його вини у невиконанні відповідного зобов'язання, як то форс-мажорних обставин, що завадили виготовити та здійснити поставку продукції (надзвичайної і непереборної за наявних умов сили, дія якої може бути викликана винятковими погодними умовами і стихійним лихом (ураган, буря, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, землетрус, пожежа, просідання і зсув ґрунту тощо) або непередбаченими ситуаціями, що відбуваються незалежно від волі і бажання замовника або виконавця (війна, блокада, страйк, аварія), що призводять до порушення умов укладених контрактів.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань з поставки товару у погодженому сторонами обсязі, внаслідок чого таке зобов'язання втратило для позивача господарський інтерес, позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому, суд відхиляє клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог, оскільки судом встановлено їх обґрунтованість саме у заявленому розмірі, з огляду на що для відновлення порушених відповідачем прав та законних інтересів позивача задоволення таких вимог є достатнім у даному випадку.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Металургічна Компанія» (03022, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Васильківська, будинок 30; код ЄДРПОУ 37309821) на користь Приватного підприємства «ЗБК Буддеталь» (63200, Харківська обл., Нововодолазький район, селище міського типу Нова Водолага, вулиця Заводська, будинок 1; код ЄДРПОУ 36528826) 69 787 (шістдесят дев'ять тисяч сімсот вісімдесят сім) грн. 65 коп. основного боргу та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.04.2014 р.

Суддя В.С. Ломака