Постанова

від 14.04.2014 по справі 911/122/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2014 р. Справа№ 911/122/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Шнягін О.Г., за довіреністю;

відповідача:Дороніна О.М., за довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ"

на рішення господарського суду Київської області від 27.02.2014

у справі № 911/122/14 (суддя: Лилак Т.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтердизайн ЮА"

до Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" в особі філії "Управління "Укргазтехзв'язок"

про стягнення 60218,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 27.02.2014 у справі № 911/122/14 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління "Укргазтехзв'язок" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтердизайн ЮА" 57205 грн. 00 коп. основного боргу, 540 грн. 70 коп. пені, 2473 грн. 14 коп. 3% річних, 1827 грн. 00 коп. судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 27.02.2014 у справі № 911/122/14 повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом Київської області не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2014 № 911/122/14 у справі № 911/122/14 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2014 прийнято до розгляду апеляційну скаргу у справі № 911/122/14. Розгляд апеляційної скарги призначений на 14.04.2014 об 11:00.

14.04.2014 представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити.

14.04.2014 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду Київської області від 27.02.2014 у справі № 911/122/14 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

13.06.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтердизайн ЮА" (постачальник) та Дочірньою компанією "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії "Управління "Укргазтехзв'язок" (покупець) було укладено договір поставки № 59ЗП (надалі-договір).

За умовами договору постачальник поставляє, а покупець купує на умовах цього договору поставки товару стільці та сидіння (товар) партіями, в кількості та номенклатурі відповідно до специфікації (додаток №1).

В п. 2.3 договору сторони погодили, що покупець оплачує поставлену постачальником партію товару згідно рахунків-фактур, протягом 45 днів з дня поставки продукції на склад замовника (м. Боярка), що підтверджується накладною, згідно виставленого постачальником рахунку-фактури.

Згідно із п. 9.1. договору, договір набуває чинності з дати підписання його сторонами і діє на протязі одного року з моменту підписання договору, а в частині зобов'язань та розрахунків до повного виконання.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Суд зазнає, що договір та специфікація до нього підписані в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін, без будь яких зауважень і застережень та скріплений їх печатками, а також не визнанні в судовому порядку недійсними, що є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується видатковою накладною № РН-0000081 від 21.06.2012 року, довіреністю на отримання матеріальних цінностей серії СМ № 253778 віл 21.06.2012 року, рахунком-фактурою № СФ-0000122 від 21.06.2012 року, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 57205,00 грн., який останнім був прийнятий без будь-яких зауважень щодо якості та кількості.

Як вбачається з матеріалів справи, спір у справі виник з в'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором не оплатив отриманий товар, в зв'язку з чим у нього наявна заборгованість в розмірі 57205,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Суд відмічає, що накладна яка наявна в матеріалах справи відповідає вимогам, які ставляться до первинних та зведених облікових документів згідно з ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому підтверджує отримання скаржником товару на підставі договору.

До того ж, накладна підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками без будь-яких зауважень та застережень.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З аналізу викладених норм вбачається, що договір купівлі-продажу є оплатним, і обов'язок продавця передати товар відповідає обов'язку покупця цей товар прийняти та оплатити.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тобто, вказана норма передбачає як безпосереднє встановлення у зобов'язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому ж випадку кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

В п. 2.3 договору сторони погодили, що покупець оплачує поставлену постачальником партію товару згідно рахунків-фактур, протягом 45 днів з дня поставки продукції на склад замовника (м. Боярка), що підтверджується накладною, згідно виставленого постачальником рахунку-фактури.

Оскільки наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити, що фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

До того ж, наявність боргу підтверджує і сам відповідач, але зазначає, що 27.12.2012 Дочірню компанією "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" було реорганізовано в Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз", і хоча на момент виконання договору він здійснював свою фінансово-господарську діяльність відповідно до положень статуту ДК "Укртрансгаз", але реальне фінансування видатків його на 2012 рік з незалежних від нього обставин було неповним та недостатнім.

Колегія суддів відзначає, що чинне законодавство не ставить в залежність порядок розрахунків покупця з продавцем від наявності у покупця достатніх коштів для розрахунку за отриману продукцію.

Отже, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення боргу визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені та відсотків річних.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 10.3 договору покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару, що був поставлений, шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від не перерахованої суми за кожен день прострочення платежу і не звільняється від виконання зобов'язань.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Отже, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення пені в розмірі 540,70 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Отже, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення процентів річних в розмірі 2473,14 грн.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Київської області від 27.02.2014 у справі № 911/122/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 27.02.2014 у справі № 911/122/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 911/122/14 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді О.Ф. Синиця

Е.О. Шевченко