Рішення

від 17.04.2014 по справі 910/5236/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5236/14 17.04.14 За позовом ФОП ОСОБА_1

до ТОВ "Київське відділення "Ерфол Стейт Групп"

про стягнення 7 556, 37 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - ОСОБА_3(дов. від 15.04.2014)

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договору транспортного експедирування № 5/11 від 05.11.2012 у розмірі 7 556, 37 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.04.2014 порушено провадження у справі №910/5236/14 та призначено до розгляду на 17.04.2014.

Представник позивача в судове засідання 17.04.2014 з'явився, дав додаткові пояснення по суті спору , позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити

Представник відповідача в судове засідання 17.04.2014 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду від 01.04.2014, а також повідомленням про вручення поштового відправлення № 04073 1122518 1 та 01021 0689632 9 , яке отримане уповноваженим представником 07.04.2014 (в матеріалах справи).

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

05.11.2012 між ФОП ОСОБА_1 (далі позивач, перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Київське відділення"Ерфол Стейт Групп"(далі відповідач, замовник) було укладено Договір транспортного експедирування №5/11 , за умовами якого експедитор зобов'язався за плату та рахунок замовника організувати перевезення вантажу автомобільним транспортом і надати замовнику інші послуги, необхідні для здійснення доставки вантажу, а замовник - оплатити послуги експедитора в порядку та розмірі, передбачених договором.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до п. 1.2 договору, експедитор в інтересах та по дорученню замовника виконує пов'язані з перевезенням транспортно-експедиційні операції: організовує перевезення вантажу автомобільним транспортом шляхом укладання договорів перевезення з іншими транспортними організаціями, організовує перевезення зовнішньоторгових вантажів по території України і закордонних країн, тощо

Пунктом 1.3 Договору сторони вирішили, що конкретні умови щодо надання кожної послуги по перевезенню вантажу обумовлюються в заявці замовника, яка є невід»ємною частиною договору.

Відповідно до наданої відповідачем заявки б/н від 05.11.2012 у позивача було замовлено автомобіль "Рено" д.н. НОМЕР_1 з напівпричепом д.н. НОМЕР_2 для перевезення вантажу-холодильне обладнання по маршруту Італія -Україна, м. Вишневе.

Як свідчать матеріали справи автомобіль позивача прибув вчасно під завантаження відповідно до вказаної дати в замовленні та своєчасно доставив вантаж в пункт призначення, що підтверджується міжнародною вантажною накладною СМР №138570 з відмітками митниць та вантажоодержувача..

Суд враховує, що Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 визначають товарно-транспорту накладну як обов"язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Вказану ТТН позивач надав суду і суд її приймає у якості належного та допустимого доказу виконання перевезення позивачем.

Тобто матеріалами справи підтверджено, що свої зобов'язання за умовами даного договору позивач виконав в повному обсязі, з належною якістю надання послуг, претензій щодо якості виконуваних послуг від відповідача не надходило.

12.11.2012 позивач та відповідач склали акт надання послуг №269 по перевезенню вантажу автомобільним транспортом на суму 10081,00 грн. Даний акт підписаний обома сторонами та скріплений печатками господарюючих суб"єктів. В даному акті сторони зазначили, що претензій по об"єму, якості та строкам виконання послуг один до одного не мають, тобто відповідач суму боргу визнав.

У відповідності до розділу 3 вищевказаного договору строк оплати за перевезення вантажів вказується в разовій заявці та здійснюється протягом п»яти банківських днів на підставі виставленого перевізником рахунку та після отримання оригіналів документів-заявки, акту виконаних робіт, СМР.

Позивач відповідно до умов даного договору направив відповідачу вищевказані документи та рахунок фактуру №255 від 12.11.2012 , що підтверджується підписанням сторонами акту виконаних робіт , який знаходиться в матеріалах справи.

Матеріалами справи підтверджено, що вартість послуг, наданих позивачем відповідачу по актах виконаних робіт складає 10 081,00 грн, які відповідачем не оплачені.

Матеріали справи свідчать, що з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з письмовою претензією , яка частково залишались без відповіді , реагування та виконання. Відповідач тільки перерахував позивачеві 4000,00 грн. в рахунок заборгованості, іншу частину в сумі 6081,00 грн. не відшкодував.

Зазначене і стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Таким чином, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

У статтях 638 та 639 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначає стаття 181 ГК України. У частині 1 цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, тощо, а також підтвердження до виконання замовлення.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Даючи оцінку правовідносинам, що стались між сторонами у даному спорі, суд вважає, що дані договори за своєю правовою природою є договорами надання послуг, зокрема, транспортного експедирування.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до п. 1. ст. 307 ГК України, положення якої кореспондуються із положеннями ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт" , організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень, яким, зокрема, є Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДГІВ) від 19.05.1956 (далі - Конвенція), яка була ратифікована Україною Законом "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01.08.2006.

Статтею 1 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце Прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 3 Конвенції визначено, що перевізник відповідає як за свої власні дії та упущення, так за дії та упущення своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення.

Згідно зі статтею 4 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Частиною статті 5 Конвенції передбачено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Згідно з частиною 1 статті 31 Конвенції, в усіх судових провадженнях, які виникають у зв'язку із перевезенням, яке здійснюється відповідно до цієї Конвенції, позивач може звернутися до будь-якого суду або арбітражу договірної країни, визначеної угодою між сторонами, і на додаток до цього, до судів або арбітражів країни, на території якої: а) .відповідач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою яких був укладений договір перевезення, або b) знаходиться місце отримання вантажу перевізником, або місце передбачене для його доставки, і не може звертатися до будь-яких інших судів або арбітражів.

Згідно з ч.4 ст.306 ГК України транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов'язаною з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. ст. 929 ЦК України, 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. За цим договором може бути встановлений обов'язок експедитора укладати від свого імені договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Положеннями Закону України «Про транспортно - експедиторську діяльність» встановлене, що експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно - експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог.

Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 6081,00, 00 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку позивача становить 1139, 24 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Стаття 627 ЦК України вказує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом п. 3.4 вищевказано годоговору №5/11 від 05.11..2012 у випадку прострочки платежів, передбачених п.3 договору винна в прострочці сторона оплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Отже, згідно з розрахунком позивача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 1139, 24 грн. Суд вважає даний розрахунок арифметично вірним, обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 244, 91 грн. та інфляційні втрати в сумі 91, 22 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, три відсотки річних становлять 244, 91 грн., а інфляційні втрати 91,22 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ФОП ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Київське відділення "Ерфол Стейт Групп" (01021, м. Київ, Печерський район, вул. М.Грушевського, буд. 28/2, код ЄДРПОУ 38451298) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04210, АДРЕСА_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3) основну заборгованість в розмірі 6081 (шість тисяч вісімдесят одна ) грн. 00 коп., пеню в сумі 1139 (одна тисяча сто тридцять дев»ять) грн. 24 коп., 3% річних в сумі 244 (двісті сорок чотири) грн. 91 коп., індекс інфляції в сумі 91 (дев»яносто одна) грн. 22 коп. судовий збір в сумі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн.00 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення: 22.04.2014