Рішення

від 23.04.2014 по справі 910/4780/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4780/14 23.04.14

За позовомІнституту ядерних досліджень Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГІЛІЯ" простягнення 107 868,66 грн та розірвання договору оренди.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача Герасименко І.В. - представник за довіреністю від 27.02.2014; від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 23.04.14 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Інституту ядерних досліджень Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГІЛІЯ" про стягнення 107 868,66 грн заборгованості та розірвання договору оренди.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає,що між сторонами було укладено договір оренди від 15.05.2012 року, за яким відповідач отримав у строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр.-т. Науки, 47, загальною площею 292,8 кв.м. За доводами позивача, відповідачем не виконується зобов'язання щодо повноти та вчасності сплати орендних платежів, а тому у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 90792,81 грн. За несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором, позивачем нараховані штрафні санкції у вигляді 3 % річних у розмірі 882,45 грн; пені у розмірі 3823,00 грн; штрафу у розмірі 751,37 грн., неустойки у розмірі 10733,81 грн. та інфляційних збитків у розмірі 885,22 грн. Також, позивач просить суд розірвати договір оренди № 5 від 15.05.2012 у зв'язку з порушення відповідачем зобов'язань по даному договору.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.03.2014 порушено провадження у справі № 910/4780/14 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 09.04.2014.

У судове засідання 09.04.2014, з'явився представник позивача, який надав документи на виконання вимог ухвали про порушення провадження у справі, позовні вимоги підтримав та надав пояснення по суті спору. В судовому засіданні представник позивача заяву про забезпечення позову, яка була викладена в позовній заяві, не підтримав та просив залишити її без розгляду.

Відповідач в судове засідання 09.04.2014 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Керуючись ст. 77, 86 ГПК України, суд відклав розгляд справи на 23.04.14 у зв'язку з неявкою представника відповідача та неподанням ним витребуваних доказів.

У судове засідання 23.04.14 представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

У судове засідання 23.04.14 відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду направлялась на адресу відповідача, що вказана в позовній заяві та у виписці № 154695 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - 01014 м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

15 травня 2012 року між Інститутом ядерних досліджень Національної академії наук України (позивач, орендодавець) та Закритим акціонерним товариством «Агілія», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Агілія» (відповідач, орендар) було укладено договір № 5 оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі організацій, які віднесені до відання НАН України (далі - договір). Договір укладено на підставі дозволу Бюро Президії НАН України від 18.11.2011 року № 319.

Згідно п.п. 1.1, 1.2 договору орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі Інституту ядерних досліджень НАНУ, яке розміщено за адресою: м. Київ, просп. Науки, 47, площею 292,8 кв.м. (корпус 200), площею 34 кв.м. (магазин), площею 12 кв.м. (офіс), площею 210 кв.м. (склад), площею 100 кв.м. (навіс).

Відповідно до п. 2.1 договору право користування та зобов'язання за цим договором з'являються у орендаря з моменту підписання акту приймання-передачі майна.

15.05.12 на виконання умов договору сторонами було підписано акти прийому-передачі нерухомого мана № 1, № 2, № 3 та № 4 до договору оренди № 5 від 15.05.12, відповідно до яких позивач передав, а відповідач прийняв у користування нерухоме майно, перелічене у п. 1.1, 1.2 договору оренди.

Відповідно до п. 3.2.2 договору орендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати платежі за договором.

Згідно з п. 5.1. договору орендна плата визначається в установленому законом порядку і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції: А (магазин) - 2176,27 грн. з ПДВ, В. (офіс) - 648,0 грн. з ПДВ, С. (склад) - 9248,40 грн. з ПДВ, Д (навіс) - 3000,0 грн. з ПДВ, крім того орендар сплачує орендодавцю відшкодування комунальних платежів, відшкодування податку на землю, витрати на утримання будинку та прилеглої території, інші витрати по розрахункам орендодавця.

Пунктом 5.2 договору встановлено, що орендна плата перераховується орендарем відповідно до вимог діючого законодавства за весь час фактичного користування приміщенням до його звільнення щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця. Перерахування інших платежів за рахунками здійснюється орендарем не пізніше 20 числа наступного місяця.

Пунктом 6.1 договору встановлено строк його дії з 15.05.12 по 31.12.14.

18.12.12 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору оренди № 5 від 15.05.12, відповідно до якої внесли зміни до преамбули договору у зв'язку з перереєстрацією організаційно-правової форми орендаря ЗАТ «Агілія» в ТОВ «Агілія».

01.02.13 сторони уклали додаткову угоду № 3, відповідно до якої внесли зміни до договору оренди № 5 від 15.05.12 збільшивши площу орендованих приміщень, а саме загальна орендована площа магазина - 38 кв.м., загальна орендована площа офісу - 12,6 кв.м., загальна орендована площа складу - 232,2 кв.м. та відповідно здійснивши перерахунок розміру орендної плати.

01.02.13 сторони склали акти прийому-передачі нерухомого майна № 5, № 6, № 7, відповідно до яких орендодавець передав, а орендар прийняв у користування відповідні додаткові площі.

Листом від 04.07.13 відповідач звернувся до позивача з проханням зменшити площу орендованих приміщень.

Відповідно до акту № 8 від 04.07.13 орендар передав, а орендодавець прийняв 144,5 кв.м. з площі орендованих приміщень за адресою: м. Київ, просп. Науки, 47, корп.. 200А, загальна орендована площа складає склад - 87,7 кв.м.

Позивач звертався до відповідача з претензіями від 14.11.13 № 1-17/1254, від 21.11.13 № 1-17/1282 про сплату заборгованості за договором оренди № 5 від 15.05.12. Відповідач в свою чергу направив позивачеві відповідь на претензію № 15 від 18.12.13, відповідно до якої не погодився з сумою заборгованості з орендної плати, проте власного контррозрахунку не надав.

Спір у справі виник у зв'язку із недотриманням, на думку позивача, відповідачем обов'язку щодо своєчасної і повної сплати орендної плати за договором оренди № 5 від 15.05.12 у період з червня 2013 по січень 2014 року, внаслідок чого позивач вказує на існування заборгованості в розмірі 107 868,66 грн. та просить розірвати договір оренди.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір оренди нерухомого майна № 5 від 15.05.12 є договором найму (оренди), а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи (акти прийому-передачі нерухомого майна від 15.05.12 та 01.02.13) підтверджується факт передачі нерухомого майна в оренду, користування ним відповідачем у спірний період. Проте, відповідач у визначених цим договором розмірі та строки орендну плату на рахунок позивача не сплачував, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість по орендній платі у розмірі 90792,81 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 5.2 договору оренди строк виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті орендних платежів за договором на момент розгляду справи настав.

Частиною 3 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що одним із основних обов'язків орендаря є внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

Згідно із ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони. Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за договором оренди нерухомого майна № 5 від 15.05.12 виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до умов договору. Відповідач доказів відсутності заборгованості по орендній платі суду не надав.

За таких обставин, позовні вимоги Інституту ядерних досліджень Національної академії наук України про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агілія» заборгованості по орендній платі у розмірі 90 792,81 грн. за період з червня 2013 по січень 2014 є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 3823,00 грн., втрат від інфляції в сумі 885,22 грн., 3 % річних в сумі 882,45 грн, неустойки в сумі 10733,81 грн. та штрафу в сумі 751,37 грн., що нараховані за час прострочення виконання грошових зобов'язань по сплаті орендної плати.

Відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних нарахувань, що підлягають стягненню з відповідача, у зв'язку з чим суд зазначає наступне.

Положення ст. 625 ГПК України не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційній, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в т.ч. з від'ємним значенням). Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 27.01.2011 р. у справі №37/345 та від 28.02.2011 р. у справі №37/340.

Із поданого розрахунку вбачається, що позивачем неправомірно не враховані індекси інфляції, які мають від'ємне значення, а тому з урахуванням викладеного за перерахунком суду розмір інфляційної складової боргу становить 611,22 грн., отже вимога про стягнення індексу інфляції в сумі 274,00 грн. (885,22 грн. - 611,22 грн.) задоволенню не підлягає.

Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що розмір 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов'язань по сплаті орендної плати становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, суду не надано права виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявленому позивачем - 882,45 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення пені, штрафу та неустойки суд зазначає наступне.

Пунктом 8.2 договору оренди № 5 нерухомого майна від 15.05.12 встановлено, що за несвоєчасну оплату орендних платежів та за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги орендар сплачує неустойку у розмірі 0,1 % від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % суми несплаченого своєчасно платежу.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

При цьому, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання.

Суд відзначає, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу не суперечить приписам ст. 61 Конституції України та підтверджується постановами Вищого господарського суду України від 29.09.2010 р. у справі №6/196 та від 05.07.2011 р. у справі № 5002-2/5109-2010.

Відповідно до ст. 224 Господарського процесуального кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За ст. З Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 1.12 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Позивачем надано розрахунок пені нарахованої за період з червня 2013 по січень 2014 в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом здійснено перерахунок розміру пені нарахованої на заборгованість за червень 2013 року з урахуванням обмежень, встановлених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, розміру облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені. Пеня за прострочення виконання зобов'язань зі сплати орендної плати за червень 2013 року за перерахунком суду складає:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 17188.70 21.06.2013 - 12.08.2013 53 7.0000 % 0.038 % 349.43 17188.70 13.08.2013 - 20.12.2013 130 6.5000 % 0.036 % 795.86 Всього 1145.29 грн.

Таким чином, пеня за прострочення виконання зобов'язань зі сплати орендної плати за червень 2013 року підлягає стягненню в сумі 1145,29 грн., в частині стягнення 226,04 грн. слід відмовити.

Суд погоджується з обґрунтованим розрахунком пені нарахованої за прострочення орендних платежів протягом липня 2013 - січня 2014 року, що наданий позивачем в додатку до позовної заяви, тому вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 3596,96 грн.

Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що розмір штрафу (7 %) за прострочення сплати орендної плати понад 30 днів становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягають суми у розмірі, заявленому позивачем - 751,37 грн.

В задоволенні вимог про стягнення неустойки в розмірі 0,1 % від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення слід відмовити, оскільки вказана неустойка за своєю природою є пенею, вимоги про стягнення якої в розмірі подвійної облікової ставки НБУ вже заявлені позивачем та частково задоволені судом. Враховуючи викладене, суд відмовляє в стягненні з відповідача 10733,81 грн. неустойки.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 90792,81 грн., пені у розмірі 3596,96 грн., інфляційних втрат в сумі 611,22 грн, 3 % річних в сумі 882,45 грн., штрафу в сумі 751,37 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості слід відмовити з викладених вище підстав.

Стосовно вимог про розірвання договору оренди нерухомого майна № 5 від 15.05.12 укладеного між позивачем та відповідачем, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 291 Господарського кодексу України, на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму.

Положеннями ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Водночас чинне законодавство надає право сторонам у випадку недосягнення згоди щодо зміни чи розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ст.188 ГК України).

Відповідно до п.6.4 договору останній може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадку порушення однією із сторін зобов'язань за цим договором у тому числі несплати орендних платежів протягом 3 місяців.

В п.3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» визначено, що з урахуванням частини другої статті 124 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 N 15-рп/2002 у справі N 1-2/2002 приписи статті 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на звернення до суду з вимогою про зміну або розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

Крім того, відповідно до п.1 Листа ВГСУ від 13.07.2012 № 01-06/908/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" якщо орендоване майно є комунальним, то на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з частиною третьою статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань. При цьому названа норма застосовується з урахуванням загальних положень Господарського кодексу України та ЦК України.

Істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).

Норми статті 188 ГК України та статті 11 Господарського процесуального кодексу України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору (постанова від 08.05.2012 N 5021/966/2011);

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору оренди нерухомого майна № 5 від 15.05.2012р. щодо повної та вчасної сплати орендної плати, які на переконання суду є істотними, за таких обставин вимоги про розірвання договору оренди нерухомого майна № 5 від 15.05.12 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що сума заявлених позовних вимог дорівнює 107 868,66 грн., сума позовних вимог, які підлягають задоволенню складає 96634,81 грн., то судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача становить 3150,70 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГІЛІЯ" (01014 м. Київ, вул.. Звіринецька, буд. 63, ідентифікаційний код 21463709) на користь Інституту ядерних досліджень Національної академії наук України (03680 м. Київ, просп. Науки, буд. 47, ідентифікаційний код 23724640) заборгованість з орендної плати в сумі 90 792 (дев'яносто тисяч сімсот дев'яносто дві) грн. 81 коп., пеню в сумі 3 596 (три тисячі п'ятсот дев'яносто шість) грн. 96 коп., інфляційні втрати в сумі 611 (шістсот одинадцять) грн, 22 коп., 3 % річних в сумі 882 (вісімсот вісімдесят дві) грн. 45 коп., штраф в сумі 751 (сімсот п'ятдесят одну) грн. 37 коп. та судовий збір в розмірі 3 150 (три тисячі сто п'ятдесят) грн. 70 коп.

3. Розірвати Договір № 5 оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі організацій, які віднесені до відання НАН України, що укладений 15.05.2012 року між Інститутом ядерних досліджень Національної академії наук України (03680 м. Київ, просп. Науки, буд. 47, ідентифікаційний код 23724640) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГІЛІЯ" (01014 м. Київ, вул.. Звіринецька, буд. 63, ідентифікаційний код 21463709).

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.04.2014 р.

Суддя Пукшин Л.Г.