Постанова

від 17.04.2014 по справі 826/13388/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/13388/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменко В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Малого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рокада» на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.09.2013 року у справі за позовом Малого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рокада» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року Мале підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рокада» звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просили суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.07.2013р. №0006392206.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.09.2013 року в задоволені адміністративного позову - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить Постанову суду першої інстанції скасувати та постановити по справі нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції було не правильно застосовано норми матеріального права, не надано повної оцінки діючому законодавству та обставинам, що мають істотне значення для вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено перевірку Малого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рокада» за результатами якої 14.06.2013р. складено акт №45/22-3/19488642 про результати документальної виїзної позапланової перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Евіт» (код ЄДРПОУ 32307992)., ТОВ «Данис-Трейд» (код ЄДРПОУ 34861191), ТОВ «Спецтехнопласт» (код ЄДРПОУ 35963228), ТОВ «Діксі буд» (код ЄДРПОУ 38113479) за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р.

Актом перевірки встановлено порушення п. 198.3, 198.6 статті 198 ПК України в результаті чого позивачем занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в періоді, що перевірявся на загальну суму 325715грн., а саме: в липні 2012 року на суму 35833грн., вересні 2012 року - 92700грн., жовтні 2012 року - 64320грн., листопаді 2012 року - 67460грн., грудні 2012 року - 65402грн.

На підставі встановленого порушення відповідачем 31.07.2013р. прийнято податкове повідомлення - рішення №0006392206, яким за порушення п. 198.3, 198.6 статті 198 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 488 573грн., в тому числі основний платіж - 325 715грн. та штрафні санкції - 162 858грн.

Відмовляючи в задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, з наступних підстав.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи 09.07.2012р. між позивачем (Вантажовідправник) та ПП «Евіт» (Експедитор) укладено договір транспортної експедиції №ДТ19/07, відповідно до якого Експедитор бере на себе зобов'язання за плату силами свого представника виконати для клієнта пов'язані з перевезенням вантажу допоміжні операції, а саме: оформлення накладних на вантаж, що відправляється; оформлення одержання вантажів, що прибувають; доставка вантажу перевізникові зі складу вантажовідправника і від перевізника - на склад вантажоодержувача; додаткові послуги (перевірка кількості і стану вантажу, його навантаження та розвантаження, сплата мита, зборів та витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних процедур тощо).

Виконання умов вказаного договору підтверджується актами здачі - приймання робіт (надання послуг) №75, №74,№73, №72, №25, №9, №8, №7, №5, №96, №89, №78, №64, №55, №31, №0018, №2, №90, №89, №88, №87, №86, №85, №59, №58, №22, №18, №44, №№43, №ОУ-0000027, №ОУ-0000019, №ОУ-0000018, №ОУ-0000012 та податковими накладними: №75 від 27.12.2012р. на суму 50676грн., №74 від 24.12.2012р. на суму 50016грн., №73 від 20.12.2012р. на суму 48648грн., №72 від 17.12.2012р. на суму 47820грн., №25 від 13.12.2012р. на суму 47040грн., №9 від 10.12.2012р. на суму 33450грн., №8 від 07.12.2012р. на суму 32460грн., №7 від 05.12.2012р. на суму 33612грн., №5 від 03.12.2012р. на суму 48690грн., №96 від 27.11.2012р. на суму 37020грн., №89 від 23.11.2012р. на суму 49092грн., №78 від 20.11.2012р. на суму 41868грн., №64 від 15.11.2012р. на суму 59100грн., №55 від 12.11.2012р. на суму 56820грн., №31 від 06.11.2012р. на суму 43440грн., №18 від 02.11.2012р. на суму 58740грн., №2 від 01.11.2012р. на суму 58680грн., №22 від 07.09.2012р. на суму 51150грн., №18 від 04.09.2012р. на суму 41850грн., №44 від 09.08.2012р. на суму 37200грн., №43 від 07.08.2012р. на суму 32550грн., №27 від 20.07.2012р. на суму 32550грн., №19 від 18.07.2012р. на суму 55800грн., №18 від 16.07.2012р. на суму 51150грн., №12 від 13.07.2012р. на суму 46500грн., №90 від 23.10.2012р. на суму 59280грн., №89 від 19.10.2012р. на суму 58920грн., №88 від 16.10.2012р. на суму 59400грн., №87 від 12.10.2012р. на суму 41850грн., №86 від 09.10.2012р. на суму 27900грн., №85 від 04.10.2012р. на суму 56820грн., №59 від 14.09.2012р. на суму 55800грн., №58 від 11.09.2012р. на суму 37200грн.

1 серпня 2012 року між позивачем (Покупець) та ТОВ «Спецтехнопласт» (Продавець) укладено договір №СТП-47, відповідно до умов якого: Продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити Блочно-модульну установку фільтрації та очистки води, яка складається з елементів: блок №1 «Модуль ультрафільтрації сітчастих фільтрів», блок №2 «Модуль зворотного осмосу», блок 33 «Модуль зворотного осмосу», блок №4 «Модуль насосів зворотного промивання та подачі», комплекс трубопроводів, фітингів, замочної арматури і приладів контролю для остаточного монтажу.

Виконання умов вказаного договору підтверджується видатковою накладною: №РН-0000022 від 03.08.2012р. та податковою накладною №1 від 03.08.2012р. на суму 382200грн.

2 липня 2012 року між позивачем (Покупець) та ТОВ «Спецтехнопласт» (Продавець) укладено договір №СТП-45, відповідно до якого Продавець зобов'язується продати, а Покупець прийняти та оплатити сервер SUS-6026Т-ТF.

Виконання умов вказаного договору підтверджується видатковою накладною №РН-0000009 від 09.07.2012р. та податковою накладною №9 від 09.07.2012р. на суму 29000грн.

Колегія суддів, вважає, що первинні документи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

При вирішенні вказаного питання слід виходити з того, що відповідно до норм статей 1 і 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань - платників податку перед бюджетами та державними цільовими фондами» в даному випадку на момент проведення фінансово-господарських операцій ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів.

Відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Виняток з наведеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтуються на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

З означеного випливає, що - якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. В цьому випадку існують підстави для застосування статті 228 ЦК України із наслідками щодо нікчемності правочину. Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, тому існують підстави для внесення відповідних змін у податковому обліку платника податку та його контрагента, зокрема щодо попередньо відображених безтоварних операцій.

У разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платників податку, тільки при цій умові є можливість нарахування податкових зобов'язань платнику податку.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлення під час судового розгляду факту нікчемності правочину на підставі ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України, що відображається у мотивуючій частині судового рішення, може вплинути на права і обов'язки інших учасників такого правочину. Зокрема, у інших учасників правочину може виникнути обов'язок виключити зі свого податкового обліку всі дані, що внесені до такого обліку за результатами вчинення нікчемних правочинів.

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 етапі 228 ЦК України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Незважаючи на набрання чинності Податковим кодексом України (далі ПК України) не втратив чинність Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. Ж509-ХІІ (далі Закон № 509-ХІІ).

Хоча положення ПК України безпосередньо не містять повноважень податкових органів звертатися до суду за наявності відповідних підстав із позовами про визнання недійсними правочинів (господарських зобов'язань) платників податків і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, проте залишилася чинною стаття 10 Закону № 509-ХІІ, зокрема, її пункт 11, відповідно до якого до функцій державних податкових інспекцій віднесено подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Органи державної податкової служби можуть у судовому порядку на підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

З огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 ЦК України чи статей 207 та 208 ГК України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Згідно з пунктом 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Нормативну природу визначення первинних документів нам дає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ).

Аналогічне визначення первинних документів міститься й у правилах ведення бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995р. № 88, (далі Положення № 88) первинні документи - це документи у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції (пункт 2.1. Положення № 88), й складаються у момент проведення операції або одразу після її проведення (пункт 2.2.).

Отже, облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників податків здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення), а не про правочини (господарські зобов'язання).

Різниця між господарською операцією, що є результатом фактичних дій платників податків, що полягають, у постачанні товарів/послуг, оплаті за них тощо, та правочином (господарським зобов'язанням), що є правовою підставою для вчинення господарської операції очевидна. Безсумнівно ці поняття мають різний правовий зміст.

Отже, позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими апеляційної інстанцій, а саме, Договорами поставки товару та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи та які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства, тому, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження, а Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.09.2013 року прийнята за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 2, 41, 71, 160, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу позивача Малого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рокада» на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.09.2013 року - задовольнити .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.09.2013 року - скасувати.

Постановити по справі нову постанову, якою адміністративний позов Малого підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рокада» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити .

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.07.2013 року №0006392206.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.