Рішення

від 01.04.2014 по справі 905/939/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2014 Справа № 905/939/14 Господарський суд Донецької області, у складі судді Огороднік Д.М., при секретарі судового засідання Коровіній І.С. розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП Системи" доПриватного підприємства "АСТРО" простягнення 1023021,28грн. Представники сторін: від позивача : Вашуткіна С.В. - представник за довіреністю; від відповідача : не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП Системи" до Приватного підприємства "АСТРО" про стягнення 1023021,28грн., у тому числі основний борг у розмірі 999864,68грн., пеня у розмірі 5336,65грн., 3% річних у розмірі 9047,91грн., інфляційні втрати у розмірі 8772,04грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору №2411 від 04.01.2011 в частині своєчасної та повної оплати вартості переданого відповідачу товару, у зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 999864,68грн.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: договору №2411 від 04.01.2011; додатку №1 до договору №2411 від 04.01.2011; додаткових угод №1 від 28.12.2012, №2 від 23.12.2013, №3 від 23.12.2013 до договору №2411 від 04.01.2011; видаткових накладних №842 від 13.09.2013, №860 від 17.09.2013, №875 від 20.09.2013, №896 від 26.09.2013, №897 від 26.09.2013, №909 від 30.09.2013, №922 від 02.10.2013, №974 від 18.10.2013, №1083 від 20.11.2013, №1084 від 20.11.2013; довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей №536 від 13.09.2013, №549 від 17.09.2013, №575 від 20.09.2013, №569 від 26.09.2013, №570 від 26.09.2013, №581 від 30.09.2013, №594 від 02.10.2013, №642 від 18.10.2013, №719 від 20.11.2013, №719 від 20.11.2013; претензії №13/1 від 23.12.2013.

В подальшому на вимогу суду, позивачем додано до матеріалів справи копії рахунків на оплату №798 від 29.08.2013, №804 від 30.08.2013, №851 від 13.09.2013, №871 від 17.09.2013, №886 від 20.09.2013, №905 від 26.09.2013, №906 від 26.09.2013, №№921 від 30.09.2013, №№930 від 02.10.2013, №985 від 18.10.2013, №1089 від 20.11.2013, №1192 від 10.12.2013, №1191 від 20.12.2013, №1201 від 24.12.2013, №1202 від 24.12.2013.

В судове засідання призначене на 01.04.2014 позивач з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Ухвали суду були надіслані на адресу відповідача зазначену в позовній заяві та в державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців. За таких обставин, відповідач про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З урахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду обох сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, з врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України.

Представник позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

04.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІП Системи", як продавцем (позивач) та Приватним підприємством "АСТРО", як покупцем (відповідач) підписаний договір №2411.

Згідно з п.1.1 договору на умовах договору продавець зобов'язується передати у власність покупцеві необхідні для виробництва поліграфічні матеріали та хімічні засоби (далі-товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Товар продається в національній валюті України - гривні (п. 2.1 договору).

Вартість кожної партії товару сторони зазначають у рахунку для оплати товару (п. 2.2 договору).

Відповідно до п. 2.6 договору загальна вартість даного договору складає загальну суму, зазначену в рахунках, по фактично відвантажених товарах в період дії даного договору.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що товар відпускається тільки на умовах передплати коштів на розрахунковий рахунок продавця. В окремих випадках за згодою сторін можлива оплата товару протягом 15 днів з дня поставки товару.

Згідно п. 10.3 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2012.

Договір підписаний сторонами, скріплений їх печатками та міститься в матеріалах справи.

Одночасно з підписанням договору, сторонами підписаний додаток №1 до договору №2411 від 04.01.2011.

Крім того сторонами, підписані додаткові угоди №1 від 28.12.2012, №2 від 23.12.2013, №3 від 23.12.2013 до договору №2411 від 04.01.2011.

Пунктом 1 додаткової угоди №2 строк дії договору №2411 від 04 січня 2011 року до 31 грудня 2014 року.

На виконання умов договору, позивач передав відповідачу товар на загальну суму 1209337,54грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується видатковими №788 від 29.08.2013 на суму 186431,89грн., №793 від 30.08.2013 на суму 184309,81грн., №842 від 13.09.2013 на суму 185949,58грн., №860 від 17.09.2013 на суму 188850,00грн., №875 від 20.09.2013 на суму 188797,90грн., №896 від 26.09.2013 на суму 7325,99грн., №897 від 26.09.2013 на суму 6441,54грн., №909 від 30.09.2013 на суму 190956,00грн., №922 від 02.10.2013 на суму 7267,99грн., №974 від 18.10.2013 на суму 191891,93грн., №1083 від 20.11.2013 на суму 80832,00грн., №1084 від 20.11.2013 на суму 117780,00грн., №1182 від 26.12.2013 на суму 13904,64грн., №1204 від 27.12.2013 на суму 7033,99грн., №1204 від 27.12.2013 на суму 7602,00грн., №1205 від 27.12.2013 на суму 14703,98грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

Поставлений згідно вищезазначених накладних товар на підставі довіреностей №536 від 13.09.2013, №549 від 17.09.2013, №575 від 20.09.2013, №569 від 26.09.2013, №570 від 26.09.2013, №581 від 30.09.2013, №594 від 02.10.2013, №642 від 18.10.2013, №719 від 20.11.2013, №719 від 20.11.2013 на отримання товарно-матеріальних цінностей з боку відповідача прийнято уповноваженою особою, що підтверджується підписом останньої на вказаних накладних.

З представлених накладних вбачається, що вони підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять всі необхідні відомості про товар, а також містять відомості про фактичне отримання товару. Тобто, за своїми ознаками такі накладні є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірного товару.

Відповідачем жодних заперечень щодо отримання товару від позивача на підставі договору, не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що поставка товару позивачем відповідачу на підставі вищевказаних накладних здійснювались на виконання договору поставки №2411 від 04.01.2011.

Однак, як зазначає позивач, відповідач вартість отриманого товару за вищезазначеними видатковими накладними оплатив частково у розмірі 209472,86грн., що підтверджується банківськими виписками від 29.08.2013 по 27.12.2013.

Оскільки відповідачем отримано товар, відповідно до вищезазначених накладних, у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в терміни, передбачені сторонами у договорі.

Оцінивши зміст зазначеної угоди, з якої виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як роз'яснено у п.п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що - якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Відповідач, умови п. 3.3 договору у повному обсязі не виконав, а саме не перерахував позивачу кошти у розмірі 999864,68грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялася відповідачу претензія від 23.12.2013 №13/1 з проханням перерахувати основну заборгованість та здійснити оплату штрафних санкцій.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідно до умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу, вартість якого останній оплатив частково, станом на теперішній час заборгованість становить 999864,78грн.

Відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження перерахування відповідачу коштів у розмірі 999864,78грн., а матеріали справи таких не містять.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 999864,78грн. суми основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п. 7.4 договору просить стягнути з відповідача пеню за період з 30.09.2013 по 29.01.2014 у розмірі 5336,65грн., розраховану позивачем по кожній накладній окремо.

Відповідно до п. 7.4 договору у випадку порушення термінів оплати покупець, покупець зобов'язаний сплатити продавцю штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару, що поставляється, за кожний тиждень прострочення, однак сума штрафів не повинна перевищувати 5% від суми заборгованості.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання;

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені позивача, господарський суд прийшов до висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог про стягнення пені у розмірі 5336,65грн. та задовольняє позовні вимоги про їх стягнення у повному обсязі.

Враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем отриманого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 30.09.2013 по 29.01.2014 у розмірі 9047,91 та інфляційні втрати за період з вересня 2013 по січень 2014 у розмірі 8772,04грн.

Матеріалами справи доведено, що строки виконання грошового зобов'язання відповідачем порушені, так як до пред'явлення позивачем позову щодо стягнення 3% річних фактично залишилось невиконаним грошове зобов'язання відповідача перед позивачем.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних, суд визнає його не вірним, оскільки позивачем неправильно розраховано кількість днів прострочення грошового зобов'язання.

За розрахунком суду, розмірі 3% річних становить 9049,69грн. Однак, суд не виходить за межі позовних вимог, тому з відповідача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 9047,91грн.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат за період прострочення з вересня 2013 по січень 2014 у розмірі 8772,04грн., суд визнає його не вірним з наступних підстав.

Рекомендаціями Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, тому сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права").

З таких обставин, з урахуванням вищевказаних рекомендацій, розрахунок інфляційних втрат повинен бути здійснений з урахуванням періоду прострочення шляхом перемноження усіх індексів інфляцій за вказаний період у тому числі з урахуванням дефляції.

За розрахунком суду, розмір інфляційних втрат за період з вересня 2013 по січень 2014 здійснений по кожній накладній окремо, становить 8979,27грн., який є більшим ніж той, що просить позивач, тому виходячи з того, що суд не виходить за межі позовних вимог, вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у розмірі 8772,04грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "АСТРО" (83001, м.Донецьк, вул.Артема, 63-А, код ЄДРПОУ 30479323 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП Системи" (02660, м.Київ, вул. Марини Раскової, буд. 23, оф. 820, код ЄДРПОУ 34794094) суму основного боргу у розмірі 999864 (дев'ятсот дев'яносто девять тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн. 68 коп., пеню у розмірі 5336 (п'ять тисяч триста тридцять шість ) грн. 65коп., 3% річних у розмірі 9047 (дев'ять тисяч сорок сім) грн. 91 коп., інфляційні втрати у розмірі 8772 (вісім тисяч сімсот сімдесят дві) грн. 04 коп., судовий збір у розмірі 20460 (двадцять тисяч чотириста шістдесят) грн. 43 коп.

3. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Д.М. Огороднік

Дата складення повного рішення 07.04.2014.