Рішення

від 17.04.2014 по справі 906/330/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "17" квітня 2014 р. Справа № 906/330/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Л. Авто" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Моторс Груп" (м.Житомир)

про стягнення 34319,88 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.Л. Авто" (м.Київ) звернулося до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Моторс Груп" (м.Житомир) про стягнення 34319,88грн., з яких 21865,02 грн. основного боргу за поставлений товар, 284,16 грн. 3% річних, 1238,19 грн. пені та 10932,51 грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 18.03.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 906/330/14, розгляд справи призначено на 03.04.2014 р.

27.03.2014 р. на адресу суду повернулася неврученою ухвала господарського суду Житомирської області від 18.03.2014р. по справі №906/330/14, яка направлялася на адресу відповідача (10014, м.Житомир, вул.Кафедральна, 5-А, офіс 318), з відміткою поштового відділення щодо причин повернення: "За закінченням терміну зберігання".

У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи та з огляду на необхідність подання додаткових доказів, ухвалою суду від 03.04.2014р. господарський суд відклав розгляд справи на 17.04.2014р.

В засідання суду представники сторін не з'явились.

17.04.2014р. до суду надійшло клопотання повноважного представника позивача від 14.04.2014р. (вх.№5336) про долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 03.04.2014р. довідки про стан поточної заборгованості відповідача та докази часткової оплати товару відповідачем. В клопотанні також повідомлено про те, що основний борг відповідача зменшився на 1000,00 грн., у зв'язку з частковою оплатою боргу 03.04.2014 р. Згідно клопотання ТОВ "Т.Л.Авто" просило суд розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними в матеріалах справи доказами.

Щодо неявки представника відповідача в засідання суду судом враховується наступне.

Як уже зазначалося, судом вживались всі необхідні заходи щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи, дату, час та місце судових слухань: ухвали суду надсилались Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро Моторс Груп"за адресою 10014, м.Житомир, вул.Кафедральна, 5-А, офіс 318. Вказана адреса є зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресою місцезнаходження юридичної особи відповідача. Проте, адресована відповідачу ухвала суду про порушення провадження у справі була повернута з довідкою поштового відділення щодо причин повернення: "За закінченням терміну зберігання".

Про направлення відповідачу рекомендованим листом ухвали суду від 03.04.2014р. свідчить реєстр рекомендованої кореспонденції господарського суду Житомирської області за 04.04.2014 р.

Згідно роз'яснень, наданих Вищим господарським судом України у п.3.9 Постанови Пленуму ВГС України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно яких розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Як зазначено у п.3.9.1 вищезазначеної Постанови Пленуму ВГСУ, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності представника відповідача в судових засіданнях до суду не надходило.

Відповідно до абз.1 п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи наведене, клопотання позивача та те, що явка сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалась, а також, запобігаючи невиправданому затягуванню розгляду спору по справі, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 17.04.2014 р. без участі представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

25.02.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Т.Л.Авто" (постачальник) та Товариством відповідальністю "Агро Моторс Груп" (покупець) укладено договір поставки №8 (а.с.12-17), за п.1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується систематично поставляти і передавати у власність покупця визначений цим договором товар (в т.ч., але виключно - автомобільні шини, запасні частини для легкових та внатажних автомобілів, напівпричепів (причепів), автохімію, мастила (оливи), супутні товари для автотранспорту та інше; електроінструменти, супутні товари та запасні частини для електроінструменту, та інше) за його замовленнями, окремими партіми за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що зазначаються в накладних, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується приймати та своєчасно отримувати товар на встановлених даним договором умовах.

Відповідно до п.6.1. договору, поставка здійснюється самовивозом товару покупцем зі складу постачальника, що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Ватутіна, 91/1.

Товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання повноважними представниками сторін накладних або акту приймання-передачі.

Загальний обсяг та асортимент (номенклатуру) товару, що поставляється за цим договором, визначається кількістю та асортиментом (номенклатурою) товару, поставленого окремими партіями за всіма видатковими накладними, відповідно до умов договору, протягом його дії (згідно п.1.2. договору).

Відповідно до п.4.2. договору, загальна сума договору складає суму ціни товару, вкзаану в видаткових накладних, виданих протягом строку дії договору.

Згідно п.2.1., договір вступає в дію з моменту його підписання повноважними представниками обох сторін та діє до 31.12.2013 р. включно.

За статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, між сторонами виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Як передбачено ч.1,2 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відповідності до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.1. договору поставки №8 від 25.02.2013р. сторони встановили, що покупець, якщо сторони не домовились про попередню оплату партії товару, зобов'язаний провести повний розрахунок за отриману по видатковій накладній або по акту приймання-передачі партію товару протягом 14 банківських днів з моменту отримання.

Розрахунок за цим договором з боку покупця вважається виконаним в момент зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні норми містяться в ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору поставки №8 від 25.02.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Т.Л.Авто" передало відповідачу обумовлений товар, зокрема, за видатковими накладними:

- UC-H3204-001 від 23.07.2013р. на суму 6656,00 грн. (за отриманий товар по цій накладній відповідач мав розрахуватись до 31.08.2013 р.);

- UC-H3206-018 від 26.07.2013р. на суму 3542,00 грн. (за отриманий товар по цій накладній відповідач мав розрахуватись до 16.08.2013 р.);

- UC-H3212-013 від 31.07.2013р. на суму 1842,00 грн. (за даною накладною відповідач мав розрахуватись до 21.08.2013 р.);

- UC-H3218-001 від 06.08.2013р. на суму 1645,00 грн. (за даною накладною відповідач мав розрахуватись до 27.08.2013 р.);

- UC-H3219-003 від 07.08.2013р. на суму 2898,00 грн. (за даною накладною відповідач мав розрахуватись до 28.08.2013 р.);

- UC-H3219-008 від 07.08.2013р. на суму 1189,00 грн. (за даною накладною відповідач мав розрахуватись до 28.08.2013 р.);

- UC-H3287-008 від 14.11.2013р. на суму 1273,00 грн. (за даною накладною відповідач мав розрахуватись до 05.12.2013 р.);

- UC-H3276-010 від 14.11.2013р. на суму 1954,00,00 грн. (за даною накладною відповідач мав розрахуватись до 05.12.2013 р.);

- UC-H3267-012 від 14.11.2013р. на суму 1998,00 грн. (за даною накладною відповідач мав розрахуватись до 05.12.2013 р.);

- UC-H3318-004 від 14.11.2013р. на суму 1556,00 грн. (за даною накладною відповідач мав розрахуватись до 05.12.2013 р.);

- UC-H3262-005 від 14.11.2013р. на суму 6400,00 грн. (за даною накладною відповідач мав розрахуватись до 05.12.2013 р.), а всього на суму 30953,00 грн.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не оплатив отриманий від позивача товар своєчасно та у повному обсязі, у зв'язку з чим станом на 06.12.2013р. заборгованість відповідача перед позивачем склала 25865,02 грн. Зазначену суму боргу на вказану дату підтвердив сам відповідач згідно підписаного обома сторонами акту звірки взаємних розрахунків (а.с.29-30).

Водночас, згідно доданих до клопотання позивача (вх.№5336) документів, а саме, банківських виписок по особовому рахунку позивача (а.с.61, 62), вбачається, що ТОВ "Агро Моторс Груп" було перераховано позивачу за шини та акумулятори 25.02.2014 р. - 4000,00 грн. та 02.04.2014 р. - 1000,00 грн.

Згідно довідки ТОВ "Т.Л.Авто" за вих.№28/10 від 14.10.2014 р. позивач підтвердив, що станом на 11.04.2014 р. заборгованість відповідача складає 20865,02 грн.

Таким чином, станом на день звернення позивача з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем складала 21865,02 грн.

Враховуючи, що після пред'явлення позову відповідачем було частково погашено суму боргу, про стягнення якої заявлено позов, а саме, в сумі 1000,00 грн., то у справі, що розглядається, відсутній предмет спору в частині стягнення 1000,00 грн. основного боргу за договором поставки №8 від 25.02.2013 р.

У відповідності до п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи викладене, провадження у даній справі в частині стягнення 1000,00грн. підлягає припиненню відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Що ж до позовних вимог в частині стягнення 20865,02 грн. основного боргу, то вони є підтверженими поданими до справи належними доказами, повністю законними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню господарським судом.

Разом з цим, наведене підтверджує факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк своїх зобов'язань, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань в розумінні ст.610 Цивільного кодексу України, і він вважається таким, що прострочив відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

У відповідності до ч.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Відповідно до пункту 10.3. договору, у випадку затримки оплати товару, покупець, за вимогою постачальника, сплачує останньому сумузаборгованості, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, а також, пеню, що обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тому, нарахування штрафних санкцій (пені) припиняється через шість місяців від днів, з яких відповідач є таким, що прострочив, по кожному платежу окремо.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем щодо заявленої до стягнення суми пені, нарахованої за вказані позивачем періоди - 1238,19 грн. (а.с.10-11), суд встановив його правомірність, а відповідно, й обґрунтованість позову в частині стягнення 1238,19 грн. пені.

На підставі ст.625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в загальній сумі 284,16 грн., нарахованих на прострочені суми заборгованості та у визначені періоди прострочення окремо по кожній накладній.

Згідно зі ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено господарським судом з перевірки розрахунку 3% річних, здійсненого позивачем (а.с.9-10), нарахування позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання 3% річних в загальній сумі 284,16 грн. є обґрунтованим, тому позов в частині стягнення 284,16 грн. 3% річних підлягає задоволенню.

Окрім цього, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 50% від вартості неоплаченого товару, що складає суму 10932,51 грн.

Згідно ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

При цьому, частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судом, в пункті 10.4. договору сторони передбачили, що у випадку непогашення грошової заборгованості протягом 15 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, покупець зобов'язаний додатково (крім пені) сплатити на користь і на вимогу постачальника штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару; у випадку непогашення грошової заборгованості протягом 30 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, покупець зобов'язаний додатково (крім пені) сплатити на користь і на вимогу постачальника штраф у розмірі 25% від вартості неоплаченого товару; у випадку непогашення грошової заборгованості протягом 45 і більше календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, покупець зобов'язаний додатково (крім пені) сплатити на користь і на вимогу постачальника штраф у розмірі 50% від вартості неоплаченого товару.

Таке право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 Господарського кодексу України та узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання і таке застосування чинному законодавству не суперечить. Більше того, таке одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов'язання передбачено приписами ч.2 ст.231 ГК України.

Аналогічний правовий висновок містить, зокрема, постанова Вищого господарського суду України від 16.11.2011 р. у справі №5019/976/11.

Судом враховується також, що 25.02.2013р. сторони підписали та скріпили печатками договір поставки №8 без будь-яких зауважень, отже, підписуючи договір, відповідач у відповідності з п.3 ст.181 Господарського кодексу України погодився з його умовами, у тому числі й застосуванням штрафних санкцій. При цьому, відповідач не скористався своїм правом, закріпленим п.4 ст.181 Господарського кодексу України щодо надання протоколу розбіжностей до договору, а також п.5 ст.231 Господарського кодексу України, яким передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

З урахуванням викладеного та оскільки, у даному випадку, відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару за кожною з накладних більше ніж на 45 календарних днів з моменту виникнення такого зобов'язання, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування обумовлених договором наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 10932,51 грн., що становить 50% від суми заборгованості, існуючої на день звернення до суду з даним позовом.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам, відповідач не подав суду доказів сплати боргу та/або інших доводів у спростування позовних вимог.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ "Т.Л.Авто" є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню частково: стягненню з відповідача підлягає 20865,02 грн. основного боргу, 284,16 грн. 3% річних, 1238,19 грн. пені, 10932,51 грн. штрафу; в частині стягнення 1000,00 грн. основного боргу провадження слід припинити відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

У відповідності до приписів ст.49 ГПК України, судові витрати по справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст.49, п.1-1 ч.1 ст.80, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Моторс Україна" (10014, Житомирська обл., м.Житомир, вул.Кафедральна, буд.5-А, оф.318, ідентифікаційний код 38562654) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Л. Авто" (03134, м.Київ, вул.Симиренка, 36, ідентифікаційний код 36702953):

- 20865,02 грн. основного боргу,

- 284,16 грн. 3% річних,

- 1238,19 грн. пені,

- 10932,51 грн. штрафу,

- 1827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Провадження у справі в частині стягнення 1000,00 грн. основного боргу припинити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (реком.)

3 - відповідачу (реком.)