ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2014 р. Справа № 804/4364/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Юркова Е.О.
при секретарі - Мізері А.В.
за участю: представник позивача - Целік Т.С.
представник відповідача - Кисельов А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТО» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
В С Т А Н О В И В:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТО» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області з вимогами - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Лівобережної ОДПІ від 28.02.2014 року № 0001091501 на суму 441 000,00 грн. (294 000,00 грн. - за основним платежем, 147 000.00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).
В обґрунтування позову позивач посилається на безпідставність та необґрунтованість висновків акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 05.02.2014 року №637/22-03/32653295 на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, яке винесено без урахування фактичних обставин справи та в порушення приписів податкового законодавства.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, у позові просив суд відмовити, надав письмові заперечення, що ґрунтуються на висновках, викладених в акті документальної позапланової невиїзної перевірки в яких зазначено, що проведеною звіркою не встановлено факту надання послуг позивачу по ланцюгу постачальниками: ТОВ «Т.І.Р.А.» за липень 2013р. та ПП «Джерело» за серпень 2013р, а саме не надано документального підтвердження, що свідчить про те, які саме послуги було надано ТОВ «Т.І.Р.А.» та ПП «Джерело» на адресу ТОВ «ВЕТО», не надано звіту про виконання робіт, отримання значних прибутків, підвищення продуктивності, поліпшення раціоналізації, створення спільної діяльності та отримання користі від отримання вказаних послуг, або план проведених робіт чи інші підтверджуючі документи і використання цих послуг (робіт) в господарській діяльності підприємства.
Вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявності підстав для його задоволення.
Згідно акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 05.02.2014 року №637/22-03/32653295 - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕТО» (далі за текстом - ТОВ «ВЕТО» або позивач) зареєстроване 01.09.2003р. Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію від 01.09.2003р. № 12241200000029637, 27.09.2007р. проведено зміну свідоцтва у зв'язку зі зміною місцезнаходження юридичної особи. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 32653295. Місцезнаходження суб'єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну і реєстрацію: 49124, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Липова, буд. 6. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 01209.2003р. за № 7064. Зареєстровано платником ПДВ з 23.09.2003р.
Види діяльності, які мало право здійснювати ТОВ «ВЕТО» за період, що звіряється, які воно фактично здійснювало, а також про отримані ліцензії, патенти та дозволи:
- електромонтажні роботи, неспеціалізована оптова торгівля, діяльність приватних охоронних служб, обслуговування систем безпеки;
- ліцензія Міністерства внутрішніх справ України серія АВ №592233 видана 16.09.2011р. рішенням від 30.08.2011р. №639 на надання послуг з охорони власності та громадян. Строк дії ліцензії з 03.08.2011р.;
- ліцензія Державного департаменту пожежної безпеки МЕС України серія АВ №365428, видана 19.10.2007р. рішенням №1082/2970/2007 від 16.10.2007р. Вид господарської діяльності: проектування установок пожежної сигналізації, проектування установок пожежогасіння (водяне, пінне, порошкове, аерозольне), монтаж технічного обслуговування установок пожежогасіння (водяне, пінне, газове, порошкове, аерозольне), монтаж технічного обслуговування установок пожежної сигналізації. Строк дії ліцензії: 10.08.2007р. - 10.08.2012р.;
- ліцензія Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області Державної архітектурно-будівельної інспекції України серія АД №035593 видана 10.04.2012р. рішенням від 10.04.12р. №7-1, на господарську діяльність пов'язану із створенням об'єктів архітектури. Строк дії ліцензії: 10.04.12р. - 10.04.15р.
Так, на підставі наказу про здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ВЕТО» (ЄДРПОУ 32653295) від 03.02.2014р. за №115, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України від 02.12.10р. за № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), співробітниками Лівобережної ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово - господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «ВЕТО» (код ЄДРПОУ 32653295) під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Т.І.Р.А.» (ЄДРПОУ 30730482) за період липень 2013 року, ПП «Джерело» (код ЄДРПОУ 13416759) за серпень 2013 року.
Вказаною перевіркою встановлені порушення:
- нереальність здійснення господарських відносин ТОВ «ВЕТО», а саме
встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ «ВЕТО» операцій по ланцюгу з постачальником ТОВ «Т.І.Р.А.» (ЄДРПОУ 30730482) за липень 2013р. та ПП «Джерело» (код ЄДРПОУ 13416759) за серпень 2013 року;
- порушення п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу
України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у 2013 році на загальну суму 294 000, 00 грн. у тому числі у липні на суму 147 000,00 грн. та у серпні на суму ПДВ 147 000,00 грн.
За результатами перевірки податковим органом був складений акт від 05.02.2014 року №637/22-03/32653295. На вказаний акт, позивачем направлялись заперечення від 18.02.2014 року №349-03, проте викладені обставини в запереченнях Лівобережна ОДПІ до уваги не взяла.
28.02.2014 року Лівобережною ОДПІ м. Дніпропетровська було прийняте податкове повідомлення - рішення №0001091501 на суму 441 000,00 грн. (294 000,00 грн. - за основним платежем, 147 000,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).
Суд вважає, що висновки зазначені в акті перевірки від 05.02.2014 року №637/22-03/32653295 є безпідставними, та не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.
Розділом ІІІ Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток підприємств.
Відповідно до п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.
Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.
Згідно п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції на момент перевіряє мого періоду та виникнення спірних правовідносин) - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Так, 01.04.2012 року між ТОВ «ВЕТО» (Замовник) та ТОВ «Т.І.Р.А.» (код ЄДРПОУ 30730482) (Виконавець) був укладений Договір № 21, відповідно умов якого, Виконавець зобов'язується на свій ризик надати послуги за завданням Замовника з використанням своїх матеріалів та устаткування, а Замовник зобов'язується прийняти і оплатити надані послуги. Характеристика послуг: обстеження та обслуговування охоронної, пожежної систем сигналізації та відеоспостереження.
Також, 01.04.2012 року між ТОВ «ВЕТО» (Замовник) та ТОВ «Т.І.Р.А.» (код ЄДРПОУ 30730482) (Виконавець) було укладено Додаткову угоду №1 до Договору № 21, відповідно умов якого, пп.2.1. викладено в новій редакції, а саме вартість послуг за Договором №21 склала 882 000 грн., у тому числі ПДВ - 147 000 грн.
Факт здійснення господарської операції згідно зазначеного договору підтверджується наступними первинними документами:
- податковими накладними № 314 від 31.07.2013 року, № 301 від 30.07.2013 року, №
295 від 29.07.2013 року, № 261 від 26.07.2013 року, № 251 від 25.07.2013 року, № 232 від 23.07.2013 року, № 224 від 22.07.2012 року, № 193 від 19.07.2013 року, № 171 від 17.07.2013 року, № 154 від 15.07.2013 року, № 123 від 12.07.2013 року, № 102 від 10.07.2013 року, № 82 від 08.07.2013 року, № 52 від 05.07.2013 року, № 34 від 03.07.2013 року, № 19 від 01.07.2013 року;
- актами здачі-прийняття робіт (надання послуг): № ОУ-000069 від 25.07.2013 року,
№ ОУ-000078 від 26.07.2013 року, № ОУ-000087 від 29.07.2013 року, № ОУ-000096 від 30.07.2013 року, № ОУ-0000101 від 31.07.2013 року, № ОУ-000060 від 23.07.2013 року, № ОУ-000057 від 22.07.2013 року, № ОУ-000053 від 19.07.2013 року, № ОУ-000049 від 17.07.2013 року, № ОУ-000044 від 15.07.2013 року, № ОУ-000041 від 12.07.2013 року, № ОУ-000035 від 10.07.2013 року, № ОУ-000029 від 08.07.2013 року, № ОУ-000025 від 05.07.2013 року, № ОУ-000021 від 03.07.2013 року, № ОУ-000017 від 01.07.2013 року;
- платіжним дорученням № 1008 від 22.07.2013 року, яке зазначено в акті перевірки
(стор.7).
Також, 30.07.2013 року між ТОВ «ВЕТО» (Замовник) та ПП «Джерело» (код ЄДРПОУ 13416759) (Виконавець) був укладений Договір № 143 відповідно до умов зазначеного Договору, Замовник доручає, Виконавець бере на себе обов'язок пошуку замовників охоронних послуг, підготовки та узгодження договорів, проведення переговорів стосовно виконання умов договорів, оформлення технічної документації, узгодження проектів та схем монтажу систем безпеки та відео нагляду об'єктів та інше.
Факт здійснення господарської операції згідно зазначеного договору підтверджується наступними первинними документами:
- податковими накладними № 298 від 30.08.2013 року, № 292 від 29.08.2013 року, №
283 від 28.08.2013 року, № 273 від 27.08.2013 року, № 261 від 26.08.2013 року, № 232 від 23.08.2013 року, № 224 від 22.08.2013 року, № 194 від 19.08.2013 року, № 163 від 16.08.2013 року, № 152 від 15.08.2013 року, № 124 від 12.08.2013 року, № 92 від 09.08.2013 року, № 72 від 07.08.2013 року, № 52 від 05.08.2013 року, № 23 від 02.08.2013 року, № 12 від 01.08.2013 року;
- актами надання послуг № 12030 від 30.08.2013 року, № 12029 від 29.08.2013 року,
№ 12028 від 28.08.2013 року, № 12027 від 27.08.2013 року, № 12026 від 26.08.2013 року, № 12024 від 23.08.2012 року, № 12022 від 22.08.2013 року, № 12019 від 19.08.2013 року, № 12017 від 16.08.2013 року, № 12016 від 15.08.2013 року, № 12013 від 12.08.2013 року, № 12011 від 09.08.2013 року, № 12009 від 07.08.2013 року, № 12008 від 05.08.2013 року. № 12006 від 02.08.2013 року, № 12005 від 01.08.2013 року.
У ТОВ «ВЕТО» станом на 31.08.2013 року наявна кредиторська заборгованість перед ПП «Джерело» у розмірі 882 000, 00 грн., що відображено в акті перевірки № №637/22-03/32653295 від 05.02.2014 року.
Крім того, варто зазначити, що замовлені послуги являються основними видами діяльності ТОВ «ВЕТО», підлягають ліцензуванню, Товариство має відповідну ліцензію на здійснення зазначених робіт (Ліцензія МВС України серії АВ №592233 від 16.09.2011 року на надання послуг з охорони власності та громадян).
Таким чином, у розумінні ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначені первинні документи фіксують факт здійснення господарських операцій між ТОВ «ВЕТО» та ТОВ «Т.І.Р.А.», ПП «Джерело» у липні та серпні 2013 року, згідно договорів № 21 від 01.04.2012р. та № 143 від 30.07.2013р., та є доказом того, що ці договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Податкові накладні оформленні у відповідності до вимог ст.201 ПК України, МФУ від 01.11.2011 року №1379 «Про затвердження форми податкової накладної та порядок заповнення податкової накладної», заповнені особою, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Оплата за виконані послуги здійснена на розрахунковий рахунок ТОВ «Т.І.Р.А.», що підтверджується платіжним дорученням № 1008 від 22.07.2013 року.
Щодо оплати за виконані послуги ПП «Джерело», на даний час наявна кредиторська заборгованість, що відображено в акті перевірки Лівобережної ОДПІ 637/22-03/32653295 від 05.02.2014 року.
Відносно твердження відповідача стосовно відсутності у позивача: звітів про виконання робіт, де було б зазначено, які послуги було виконано, ким саме; інші документи підтвердження виконання цих робіт; докази використання послуг, інші ресурси - суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 п.137.1 ст. 137 ПК України надання послуг підтверджується актом або іншим документом, оформленим відповідно до чинного законодавства України. Також, така позиція викладена в листі ДГІС України від 06.02.2012 року №2282/6/15-1415.
Податковим органом не зазначено в акті перевірки, яким саме нормам чинного законодавства не відповідають надані ТОВ «ВЕТО» акти надання послуг.
Отже, наявні у ТОВ «ВЕТО» вказані вище акти виконаних робіт є письмовими доказами (первинними документами), що підтверджують виконання замовлених послуг.
Крім того, представником позивача до матеріалів справи долучено документи, які підтверджують подальшу реалізацію ТОВ «ВЕТО» наданих послуг контрагентами: ТОВ «Т.І.Р.А.» та ПП «Джерело», а саме: звіт про переговори позивача и ПП «Джерело» за серпень 2013р.; укладеними договорами ТОВ «ВЕТО» з іншими контрагентами на спостереження за допомогою ПЦС за станом сигналізації, що встановлена на об'єкті. З реагуванням груп реагування при надходженні сигналу «ТРИВОГА», та на технічне обслуговування сигналізації та інші документи.
Відповідно до ст.ст. 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповід альність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, норми Податкового кодексу України в якості підстави для не включення до складу валових витрат передбачають тільки випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, передбачених законодавством.
Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).
Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
В своєму акті відповідач посилаючись на акт ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Т.І.Р.А.» (код ЄДРПОУ 30730482) з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість перевірки дотримання вимог податковою законодавства України з податку на додану вартість за період липень 2013 року від 17.10.2013 року №680/04-61-22-2/30730482 та акт ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Джерело» (код ЄДРПОУ 13416759) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість за період серпень, вересень 2013 року від 22.11.2013 року №101/04-61-22-2/13416759.
Щодо використання податковим органом вищевказаних актів перевірки суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до роз'яснення Вищою арбітражного суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000р. N 02-5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Зазначене вище підтверджено також п. 3 листа Вищого господарського суду від 24.07.2001 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних та інших органів», в якому також зазначено, що «акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин».
У зв'язку з цим, зазначені вище акти перевірки, на підставі яких відповідачем було зроблено висновок про порушення позивачем норм діючою законодавства не можна застосовувати до ТОВ «ВЕТО», оскільки вони (Акти перевірки) не мають обов'язкового характеру для даного суб'єкту господарювання.
Крім того, згідно листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011р. - «не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюі яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Суд звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємства -контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи.
Тобто, на момент здійснення господарських правовідносин контрагенти були зареєстровані у встановленому законом порядку.
Враховуючи наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, в діях ТОВ «ВЕТО» відсутні порушення: нереальності здійснення господарських відносин ТОВ «ВЕТО», відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ «ВЕТО» операцій по ланцюгу з постачальником ТОВ «Т.І.Р.А.» (ЄДРПОУ 30730482) за липень 2013р. та ПП «Джерело» (код ЄДРПОУ 13416759) за серпень 2013 року та порушення п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у 2013 році на загальну суму 294 000, 00 грн. у тому числі у липні на суму 147 000,00 грн. та у серпні на суму ПДВ 147 000,00 грн.
В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку контрагентам, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищезазначеним податковим накладним.
Також, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
З урахуванням вищезазначеного суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0001091501 від 28.02.2014р. прийняте Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо, а тому підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 11, 70-71, 86, 94, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТО» до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0001091501 від 28.02.2014р., на загальну суму 441 000 грн., а саме: (за основним платежем - 294 000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 147 000 грн.), винесене у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТО».
Копію постанови направити сторонам по справі.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та в строки, встановленні статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 22 квітня 2014 року
Суддя Е.О. Юрков
Суд | Дніпропетровський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 17.04.2014 |
Оприлюднено | 25.04.2014 |
Номер документу | 38352388 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Гончарова Ірина Анатоліївна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Гончарова Ірина Анатоліївна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Юрков Едуард Олегович
Адміністративне
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд
Суховаров А.В.
Адміністративне
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд
Суховаров А.В.
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Юрков Едуард Олегович
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Юрков Едуард Олегович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні