Рішення

від 17.04.2014 по справі 910/1558/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1558/14 17.04.14

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/1558/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Литанатс»;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Дарья-Україна»;

про стягнення 175 334,14 грн.

Представники сторін:

від позивача: Іванова Х.О., довіреність б/н від 01.02.2012р.;

Семененко Л.В., довіреність б/н від 30.01.2014р.

від відповідача: не з'явився.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Литанатс» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Дарья-Україна» (надалі - відповідач) про стягнення 175 334,14 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки товару № 123 від 28.08.2011р. у визначений строк повністю не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 147 985,27 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 5168,05 грн., штраф 18 798,52 грн., 3% річних у сумі 1192,61 грн. та інфляційні втрати в сумі 2189,69 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2014р. порушено провадження у справі № 910/1558/14 та призначено її розгляд на 20.02.2014р.

Проте, у зв'язку з подіями в центрі м. Києва, які стались у період з 18.02.2014р. по 21.02.2014р., та загрожували життю співробітників суду, розгляд справи 20.02.2014р. не відбувся.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2014р. розгляд справи було призначено на 13.03.2014р.

Ухвалою суду від 13.03.2014р. розгляд справи було відкладено на 03.04.2014р., у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважного представника відповідача та необхідністю витребування нових доказів у справі.

Присутні в судовому засіданні 03.04.2014р. представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги в повному обсязі та надали документи, витребувані судом. Зокрема, на виконання вимог суду позивачем надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно відповідача станом на 18.03.2014р., з якого вбачається, що останній з 06.02.2014р. зареєстрований за адресою: 61121, м. Харків, вул. Тракторобудівників, 140-Б.

Водночас, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 30.01.2014р. (згідно штампу поштової установи на конверті, адресованому на адресу Господарського суду міста Києва). Отже, станом на 30.01.2014р. адресою реєстрації відповідача була: 03067, м. Київ, вул. Машинобудівників, 35-а, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відносно відповідача станом на 12.01.2014р., копія якого додана до позовної заяви.

Відповідно до частини 2 статті 15 Господарського процесуального кодексу України, справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Нормами частини третьої статті 17 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Враховуючи викладене, оскільки станом на день подачі позову до Господарського суду міста Києва адресою реєстрації відповідача була: м. Київ, вул. Машинобудівників, 35-а, відповідно, в силу приписів ч. 2 статті 15 ГПК України, справа № 910/1558/14 прийнята до розгляду з дотриманням правил підсудності та у відповідності до норм ч. 3 ст. 17 ГПК України, відтак підлягає подальшому розгляду Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2014р. суд продовжив строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 17.04.2014р., у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважного представника відповідача та з метою повідомлення відповідача про дату та час розгляду справи належним чином за офіційним місцезнаходженням.

Присутнім у судовому засіданні 17.04.2014р. представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали від 03.04.2014р. не виконав, витребувані документи, в тому числі відзив на позов, суду не надіслав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 03.04.2014р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також за адресою, що вказана у позовній заяві.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.08.2011р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено договір поставки товару № 123, у відповідності до умов п.1.1 якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу, а відповідач приймати та оплачувати на умовах даного договору арахіс (далі - товар), асортимент, кількість та ціна якого вказуються в накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п.3.1 договору, поставка товару здійснюється партіями. Що означає в асортименті і кількості згідно однієї накладної.

Відповідно до п.3.3 договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця при передачі партії товару, що підтверджується накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін. Ризик випадкового пошкодження чи втрати партії товару переходить до покупця з моменту передачі йому партії товару.

Також, сторонами 06.09.2011р. було укладено Додаткову угоду № 1 до договору, умовами якої сторони погодили змінити редакцію п.4.2 договору, а саме: оплата товару здійснюється покупцем протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів з моменту отримання товару.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем за видатковими накладними № 646 від 09.09.2013р. на суму 155 465,27 грн. та № 687 від 19.09.2013р. на суму 32 520,00 грн., копії яких залучені до матеріалів справи, а оригінали оглянуто судом в судовому засіданні, поставлено відповідачу товарів на загальну суму 187 985,27 грн.

Факт отримання відповідачем товару також підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей № 384942 від 09.09.2013р. та № 384948 від 19.09.2013р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару за вищевказаними накладними в сумі 40 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою ПАТ «Укрсоцбанк» за вих. № 14-02/002 від 19.02.2014р., проте вартість отриманого товару в сумі 147 985,28 грн. відповідач не оплатив.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на день розгляду справи становить 147 985,28 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів оплати переданого товару, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 147 985,28 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 5168,05 грн., штраф - 18 798,52 грн., 3% річних у сумі 1192,61 грн. та інфляційні втрати в сумі 2189,69 грн., які нараховані на суму заборгованості окремо за кожною накладною, враховуючи строк виконання зобов'язання по оплаті отриманого товару.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Умовами пункту 5.4 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату партії товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки оплати та штраф у розмірі 10% від вартості партії товару.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, визнав його обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 5168,05 грн.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 5.4 договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму неоплаченої у встановлений термін вартості продукції, і є правовим наслідком прострочення оплати продукції з вини відповідача, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення штрафу є обґрунтованою.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 06/5026/1052/2011.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 18 798,52 грн., суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині також визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних у сумі 1192,61 грн. та інфляційних втрат у сумі 2189,69 грн. підлягають задоволенню.

Збитки від інфляції підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до уточненого розрахунку суду у розмірі 1335,42 грн. (з урахуванням того, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується з урахуванням даного місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця, то розрахунок починається з наступного місяця (лист ВСУ від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Дарья-Україна» (61121, м. Харків, вул. Тракторобудівників, 140-Б, код ЄДРПОУ 33788320) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Литанатс» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 55-А, оф. 1, код ЄДРПОУ 31862590) 147 985 грн. 27 коп. основного боргу, 5168 грн. 05 коп. пені, 18 798грн. 52 коп. - штрафу, 1192 грн. 61 коп. 3% річних, 1335 грн. 42 коп. - інфляційних втрат та 3489 грн. 59 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 22.04.2014р.

Суддя А.І. Привалов